ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР.   "Церква завжди є вищою за усі суспільні і національні феномени”

Інтерв’ю Предстоятеля УПЦ газеті „Рабочее слово".


—Ваше Блаженство. Відомо, що релігія вічна. Але чи є вона чимось незмінним? Чи може вона проходити еволюцію, змінювати форми відповідно до вдосконалення суспільної свідомості в історії?
— Так, релігія "вічна". Кожна людина по своїй природі релігійна, і відповідно всяке суспільство є також наскрізь релігійним (навіть т.зв. атеїстичне суспільство, але це потребує окремої розмови). Тому релігійний фактор суспільного життя заслуговує відповідної, щирої і глибокої уваги. Потрібно добре розуміти, що "святе місце пустим не буває", тому на місці істинної віри, якщо вона відсутня, завжди є інші "віри" (релігії), які, кожна в свою міру, спотворюють духовне життя окремої людини, а відтак і цілого суспільства. В дійсності історію людства необхідно розглядати як історію нашого спасіння, кульмінацією якої є Боговтілення — в повноту часів вічний Бог стає "історичною" людиною, Ісусом з Галілеї, щоб людина через Боголюдство Ісуса Христа могла б відновити своє високе божественне достоїнство, яке вона втратила з гріхопадінням. Це один з аспектів історичності релігії. З іншої сторони, зрозуміло, що Бог вічний і незмінний, тому істинна релігія по своїй суті є також незмінною, змінюється лише рівень і глибина спілкуванням з Богом, які досягають повноти в Церкві Христовій через святе Причастя Тіла і Крові Христових.
Необхідно також мати на увазі культурний аспект релігії. Релігійна форма може зазнавати певної трансформації в тій чи іншій культурній (національній) традиції, але це ніяк не змінює сутнісної сторони релігії, яка може об'єднувати самі різні культурні і національні традиції, тому що істинна релігія є надкультурною і наднаціональною. Щодо "вдосконалення суспільної свідомості", то необхідно відмітити, що Церква постійно вирішує проблеми т.зв. "інкультурації", тобто шукає нові шляхи євангельської проповіді в самих різних культурних середовищах, відповідаючи при цьому на все нові і нові духовні запити суспільства, свідомість якого має властивість змінюватися. Необхідно при цьому підкреслити, що християнство — це не просто одна з релігій в ряду інших, які, кожна в свою міру, шукають Бога. Християнство не шукає, а утверджує в Бозі, Який став одним з нас, щоб нас через Свою Церкву возвести в божественне достоїнство.

— Християнство — це світова релігія, яку сповідують впродовж уже двох тисячоліть на всіх континентах планети. А чи можна розглядати таке поняття як Церква і національна ідея? Мається на увазі створення разом з державою на основі Православ'я такої моделі суспільного розвитку, яка б зберігала національні культурні інтереси і разом з тим, була б готовою до міжнаціонального і міжкультурного діалогу та взаємодії?
- Природа Церкви така, що Церква завжди є вищою за всеможливі суспільні і національні феномени. Церква не може конфліктувати ні зі здоровою національною ідеєю, ні з суспільством. Вона ніколи не розпалює національних пристрастей, хоча дехто від її імені часто спекулює і національними почуттями.
Щодо створення разом з державою на основі православ'я певної моделі суспільного розвитку, то це, на жаль, бачиться мало реальним в теперішніх умовах — дуже багато об'єктивних перепон для цього. Але Церква хотіла б, щоб суспільство максимально сприяло євангельскій місії Церкви, суть якої у воцерковленні суспільства і культури, бо це важливо не тільки для досягнення основної мети — спасіння кожної окремої людини (а не якогось "абстрактного суспільства"), але є також гарантом здорового суспільного життя в усіх його сферах. Церква глибоко переживає неможливість повноцінно впливати на такі соціальні інститути, як сім'я і школа, духовний стан яких є визначальним фактором у формуванні духовно, культурно і економічно сильного суспільства, і здоровий патріотизм суспільства є в прямій залежності від його духовного стану.

— Що лягло в основу соціальної концепції Української Православної Церкви?
— Прийняття у 2000 році соціальної концепції УПЦ стало унікальним явищем в церковному житті. Потреба в такому документі назрівала вже давно. Базуючись, з одного боку, на Святому письмі та Св.Переданні, а з другого — на реальних питаннях і потребах суспільства, Соціальна концепція спрямована на служіння людині, особливо в наш скрутний час глобальних історичних подій та змін.
Необхідно відмітити, що соціальна концепція УПЦ охоплює усю проблематику, з якою стикається сучасне суспільне життя — від церковно-державних і національних відносин до питань особистої, сімейної та суспільної моралі, а також питання культури, науки, медицини, міжнародних відносин. Доктринальною основою даної концепції є вчення про природу Церкви і її історичну місію. Церква намагається формувати у своїх чад правильне ставлення до тих чи інших феноменів сучасного життя, щоб кожен, знаючи позицію Церкви, міг би робити правильний вибір у будь-якій ситуації, пам'ятаючи при цьому про основну мету нашого життя.


— Вже не одне десятиліття здійснюється глобалізація суспільної думки. І що найстрашніше — це прагнення культивувати у душах молодих людей насилля, зло, інші негативні дії, що суперечать біблійним заповідям про смирення та моральність. Як держава за таких умов може впливати на зміцнення й утвердження християнської віри у молоді, а відтак і на соціально-моральні орієнтири в суспільстві?
— Звичайно, секулярна держава, в якій Церква є відділена від держави, не завжди знаходить в собі відповідні сили, щоб розібратися з тою чи іншою духовно-релігійною проблематикою. Тому в цій ситуації, пам'ятаючи про високий авторитет Церкви в історії нашого народу, пам'ятаючи про тисячолітній благотворний вплив Церкви на суспільне життя, держава повинна практично зважати на це і сміливо користуватися порадами Церкви, а не куплятися на дешеві зваби нової релігійності і часто аморальної сучасної культури. Особливо це актуально в умовах глобалізації, коли темпи зміни суспільної свідомості дуже стрімкі і необхідно швидко і ефективно реагувати на ті явища суспільного культурного життя, які негативно впливають на моральні орієнтири суспільства. Тому надзвичайно величезне значення має можливість повноцінної присутності Церкви в сучасних ЗМІ (особливо ТУ і радіо) і школі. Необхідна офіційна програма релігійного виховання на християнських засадах...

— Сьогодні у світі, в тому числі і в Україні, широкого розмаху набрали так звані новітні релігійні течії, секти тощо. Ці течії називаються по-різному, однак всі вони спираються на християнське підґрунтя. Як УПЦ ставиться до діяльності таких течій і чи правомірним є їхнє існування?
— Правомірність існування подібних течій регулюється державними законами, які, на жаль, не завжди зважують на позицію Церкви. Але, звичайно, Церква, не може мовчати в ситуації, коли "вовки в овечій шкірі залізають в кошару і крадуть овець", говорячи по-євангельськи, тому Церква намагається давати правдиву оцінку подібним псевдорелігійним явищам. Загалом же Церква завжди терпимо ставиться до традиційних релігійних рухів, тільки би вони не прикривалися християнськими ідеями, якщо їх там немає, і не розпалювали міжрелігійної чи якої іншої ворожнечі в суспільстві. Церква поважає релігійні почуття кожної окремої людини, бо кожна людина носить у собі образ Божий, який повноцінно розкривається тільки в Церкві Христовій.

— Ісус Христос пожертвував своїм життям на землі заради спасіння людей для Життя Вічного. Самопожертва притаманна кожному християнину. Що значить самопожертва для сьогоднішнього християнина і як він мусить її проявляти?
— Дійсно, самопожертва є найвищим проявом основної християнської заповіді про любов до Бога і ближнього. Сам Ісус Христос, Який приніс в жертву Себе „за всіх і за вся", сказав, що „Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх" (Ін. 15,13). А це означає, що християнин повинен бути готовим у кожну хвилину проявити свою любов до ближнього, до того, хто потребує допомоги, а таких зараз немало. Якщо не можемо матеріально, то хоча б добрим словом або навіть посмішкою. Не потрібно замріяно думати про якісь надзвичайні та славні діла і подвиги, а необхідно робити все залежне від нас зараз в дану конкретну мить. Це й буде проявом самовідданості.

— Як Церква ставиться до невіруючих, які вступають у відкриті, часом не зовсім коректні дискусії, піддаючи негативній критиці не лише Біблію, але й саме існування Ісуса Христа?
— Сучасні релігійні критики чи атеїсти нічого нового не винайшли. Ще під час земного життя Ісуса Христа одні казали: „Ти маєш слова вічного життя" (Ін. 6, 68-69). Інші, незважаючи на Його Божественну велич, на висоту Його вчення, чистоту життя, надзвичайні чудеса, стверджували: „Навіщо слухати Його" (Ін. 10, 12). Те саме спостерігається і в наш час. З одного боку, багато людей навернулось до істинної віри, а з іншого — багато хто, „помиляючись, не знаючи ні Писання, ні Сили Божої" (Мф. 22, 29), піддають критиці Біблію та існування Ісуса Христа. Віра, за вченням Церкви, є живий духовний досвід, який приходить поступово, і не шляхом раціонального дослідження і аналізу окремих її догматичних положень і формул, а повсякденним подвигом самозречення і життям у цій вірі. І тому будь-яка людина, яка емпірично не торкнулася цієї віри, не може нічого говорити про неї і тим більше піддавати її критиці, бо це буде схоже на те, що будівельник критикує ядерну фізику, або навпаки.
Щиро бажаючи навернення наших людей на істинний шлях християнства, Церква закликає не до ворожнечі, а до мирного з ними співжиття: „будьте в мирі з усіма" (Рим. 12, 18).

— Ми захоплюємося перлинами стародавньої культової архітектури та живопису. Ансамбль Києво-Печерської Лаври з його дзвіницею, собор Святої Софії, Кирилівська церква у Києві вже майже тисячу років вражають уявлення...
— Вся українська культура пронизана християнським світоглядом. Православна Церква надихала наших поетів і композиторів, архітекторів і науковців. Все краще, що є в Україні, виникло, дякуючи вибору святого князя Володимира. І кожна історична епоха висловлювала свою вдячність у камені, фарбах, літературних творах. Виключенням є тільки XX століття, коли ідеологічна міць безбожного устрою була направлена на знищення християнських начал з життя народу. У пориві знищити старий світ дощенту зривали храми, спалювали ікони, закривали монастирі, а їх будівлі перетворювали у господарські приміщення, змінюючи їх до невпізнання. Початок XXI століття ознаменувався переосмисленням українським суспільством своєї історії та прагненням подолати наслідки тоталітарного режиму. На очах почали відроджуватись древні храми. Будуються нові з використанням сучасних матеріалів і технології. Собор святого великомученика Георгія Побідоносця в цьому плані є найяскравішим прикладом. Користуючись нагодою, хотілося б ще раз подякувати керівництву Укрзалізниці, Південно-Західної залізниці та особисто міністру транспорту Г.М. Кірпі, за сприяння яких був побудований цей чудовий комплекс.

— Одна з газет днями писала про відкриття у східному регіоні України каплички. На її стінах поряд з іконою Божої Матері люди побачили зображення відомого чиновника високого рангу (мабуть, мецената). Але ж наше життя таке швидкоплинне, (тим більше обіймана посада), а художні цінності у храмі вічні... Як такі дії чиновників співвідносяться з християнською мораллю?
— Будівництво храмів і каплиць свідчить про духовне відродження нашого народу. Радує те, що в цьому процесі беруть участь всі прошарки суспільства, в тому числі і, як ви кажете, чиновники високого рангу. Перед Богом та вічністю всі рівні. Якщо людина свої можливості використовує для добрих справ, в тому числі і для будівництва храмів, то його можна уподобити євангельському благоразумному рабу, який не закопав свої таланти в землю, а вжив їх для справи, і придбав ще більше (Мф. 25, 14-30). Поки буде стояти храм і теплитися лампада, доти буде постійно возноситись молитва про „благодійників і будівничих святого храму цього", а, як відомо, на землі вище молитви нічого не існує.

— Вплив Церкви на культурний розвиток суспільства незаперечний. Перші літописи народжувалися в Києво-Печерській Лаврі, перша бібліотека на Русі виникнула в соборі Святої Софії у Києві. Яку культурну спадщину нащадкам зможе залишити наша епоха?
—Сьогодні релігійне життя все більше стає приватною сферою кожного, і відповідно культура стає секулярнішою. При цьому суспільна мораль не завжди керується євангельськими принципами. Але не будемо втрачати надії, що наша епоха, яка має і великих святих, і видатних вчених, і талановитих митців, зуміє, по-перше, зберегти культурне і духовне багатство попередніх епох, які завдячують саме християнству і Церкві. По-друге, зможе все-таки свідчити власними духовними і культурними надбаннями про високі християнські ідеали, не такі, які пропонуються сучасною масовою субкультурою, далекою не тільки від високої євангельської, але й від загальнолюдської моралі. Зрештою, ми повинні відчувати величезну відповідальність за наше майбутнє, пам'ятаючи, що всяка культура є в прямій залежності від рівня духовного життя (а не навпаки), і робити все необхідне, щоб наші нащадки були вдячними, згадуючи нашу епоху

— З 23 лютого розпочався Великий піст. Великий піст — це очищення людини фізичне, але, насамперед, духовне. Однак сьогодні не всі віруючі до нього готові: одним бракує знань, іншим — переконань або здоров'я. Як Церква розглядає Великий піст і її ставлення до тих християн, які його не дотримуються?
— Великий піст — особливий період в церковному календарі, який призначений підготовити християнина до найбільшого свята — Пасхи Христової. Як оточуюча нас природа навесні оживає від зимового сну, так і Великий піст являється духовною весною, яка відроджує нас від гріха і всього поганого, що ми накопичили за рік. Згідно церковного уставу, в цей період не дозволяється вживання скоромної їжі. Однак необхідно підкреслити, що обмеження в їжі хоча і є дуже важливим аспектом посту, не може бути його самоціллю. Він покликаний допомогти людині звернути увагу на своє внутрішнє життя: чим живу, чи не осуджую інших, чи не заздрю, бо це вносить смуток в душу та суєту в життя. У піст християни більше, ніж в інший час, намагаються відвідувати храм, говіти, молитись, утримуватись від різноманітних веселощів, тобто намагаються привести своє життя в норму, бо Заповіді Божі і церковні призначення — це не щось, що прийшло ззовні, щоб обмежити людину, а це правила нормального життя. Зокрема, про користь посту зараз можна знайти безліч медичних доказів.
Закликаючи своїх чад до посту, Церква нагадує прекрасні слова Апостола Павла: „Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть... Бо Царство Боже не пожива і питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім" (Рим. 14: 3, 17).

— У побажання добра людям священнослужителі користуються таким висловом: Благодаті Божої. Чи може Благодать Божа зійти до кожного християнина, чи вона, Благодать Божа, повинна народитися у душі кожного віруючого, у його помислах і вчинках?
— Благодать Божа — це насамперед Божественна сила, яка живе і діє у людині завдяки її участі в Церковних Таїнствах: Хрещенні, Сповіді, Причасті, шлюбі та інш. Міра Благодаті Божої, якщо можна так висловитись, залежить від віри та добровільного бажання прийняти цей Божий дар. Тоді духовно-моральні якості віруючого під впливом Благодаті починають рости і вдосконалюватись. Важливо зауважити ще одне: спасительна небесна допомога існує не для того, щоб, користуючись нею, людина впала в духовні лінощі і ледарство, перестала працювати над собою, сподіваючись на дароване спасіння, а для того, щоб шляхом власної праці при співдіянні Божественної сили людина досягла своєї справжньої мети — обожнення та вічного життя з Богом.
Я дякую Вам за цікаві питання, які відображають надію нашого суспільства на відродження України та пов'язують його з відродженням духовних підвалин життя нашого народу. Хотілося б побажати редакції газети, її читачам та всім співробітникам Укрзалізниці Божої допомоги у всіх добрих починаннях і трудах, високих професійних успіхів та натхнення. Нехай милосердний Бог обдарує всіх Вас многоліттям, здоров'ям та щастям.





 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Зішестя Святого Духа на апостолів
 Блаженіший Митрополит ВОЛОДИМИР. Це ж є життя вічне (Неділя 7-а після Пасхи, святих отців Першого Вселенського Собору)
 Блаженіший Митрополит ВОЛОДИМИР. Святкові дні (Неділя 6-та після Пасхи, Про сліпого)
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Поклоніння Богу (Неділя 5 -та після Пасхи, про самарянку)
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Неділя 4-та після Пасхи. Чи хочеш бути здоровим?
 Блаженіший Митрополит ВОЛОДИМИР. Неділя 3-тя жон-мироносиць
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Слово на Неділю II-гу після Пасхи
 Блаженіший Митрополит ВОЛОДИМИР. Христос Воскрес!
 Блаженіший Митрополит ВОЛОДИМИР. Вхід Господній в Єрусалим
 Пасхальне послання
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. «Я з вами»
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. "Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству"
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Хресна сила
 Молитва cвятого Єфрема Сиріна
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Наша відповідь на милість Божу
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Прощена неділя
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Бесіда на Cпомин Адамового вигнання
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про Страшний суд
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Притча про блудного сина
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про заздрість
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про заздрість
 Молебное пение о недужных – ВИЧ-инфицированных
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Священномученик Володимир (Богоявленський)
 Як подати записку на молитву Митрополитові?
 Як подати записку на молитву Митрополитові?
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. «…Піди спочатку примирись з братом…».
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Богоявлення
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Різдвяне Послання
 Блаженнейший Митрополит ВЛАДИМИР. Рождественское Послание
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про званих на вечерю
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру