ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Ігуменя СЕРАФИМА (Шевчук).   Філософія, культура:
Шевченківська ікона

Визначною подією в духовному і культурному житті України стало віднайдення дивовижної ікони, пов'язаної з іменем Тараса Григоро вича Шевченка, - ікони, присвяченої йому і написаної на честь його небесного покровителя, святого патріарха Царгородського Тарасія. Честь збереження її у вогні катаклізмів XX ст. та відкриття релігійному, науковому й культурному світові належить Українській Православній Церкві. Великий внесок в атрибуцію образу зробили співробітники Національного музею Тараса Шевченка.

ікона святителя Тарасія і преподобного Михаїла
ікона святителя Тарасія і преподобного Михаїла
Ікону в 1867 р. написав художник Григорій Честахівський. На ній зображено святителя Тарасія Царгородського та преподобного Ми-хаїла Синайського.
Святитель Тарасій (помер у 806 р., день пам'яті — 25 лютого за старим стилем) відомий тим, що головував на VII Вселенському соборі в Нікеї (787 р.), на якому було затверджено догмат про іконо-вшанування. Святий патріарх Тарасій боровся з єрессю іконоборст ва і ввійшов в історію як один з найвидатніших отців Церкви.
Святитель Тарасій - небесний покровитель Тараса Григоровича Шевченка. Поет народився 25 лютого, у день його пам'яті, і в святому хрещенні дістав його ім'я.
Ікона, виконана Г. Честахівським, має присвяту Кобзареві. На ли цьовому боці ікони, знизу дошки, написано: "Вічная память и добра слава вірним товаришам: Тарасу Григоровичу Шевченко и Михайлу Матвіевичу Лазаревскому. Григорій Честаховскій року Божого 1867 місяця серпня". Зі зворотного боку вказано інвентарний номер — 356.
Напис на іконі святителя Тарасія і преподобного Михаїла
Напис на іконі святителя Тарасія і преподобного Михаїла
Образ було написано в рік смерті одного з фігурантів напису -Михайла Матвійовича Лазаревського (1818—1867), представника відомої династії Лазаревських зі старовинного козачого роду на Чернігівщині.
Батько М. М. Лазаревського Матвій Лазаревський (1778-1857) створив цікаву працю "Пам'яті мої", в якій виклав свої спогади про Чернігівщину першої чверті XIX ст. Його сини були друзями Т. Г. Шев ченка. Поет казав про них: "чудові брати Лазаревські, шість братів, як один". Найбільш близькі аосунки Тарас Григорович мав з Василем, Михайлом, Федором та Олександром.
Василь Лазаревський (1817—1890), вихованець Харківського університету, перебував на державній службі у Харкові, згодом — в Оренбурзі (1847—1848) і в Санкт-Петербурзі. Перекладав твори Шекспіра і французьких письменників, друкувався в періодичних виданнях 1840-х років, збирав матеріали для українського словника ("Повного Малоросійського Словника").
У другій половині 1840-х років в Оренбурзі у "Прикордонній Комісії" служив Федір Лазаревський (1820-1890), який товаришував з Шевченком. Василь Лазаревський на прохання Федора надсилав поетові, що перебував на засланні, необхідні речі й гроші. Спогади Федора про оренбурзькі роки життя Шевченка є цінним історичним документом, у якому яскраво відображено трагедію українського ге нія в кайданах царської солдатчини. Як міг, Федір Матвійович допо магав оренбурзькому невольнику. Кобзар присвятив Федору один з найскорботніших своїх віршів, написаний у Кос-Аралі 24 грудня 1848 р. на Святвечір — навечір'я Різдва Христового:
Наступає свято...
Тяжко його, друже-брате,
Самому стрічати
У пустині. Завтра рано
Заревуть дзвіниці
В Україні; завтра рано
До церкви молитись
Підуть люде... Завтра ж рано
Завиє голодний
Звір в пустині, і повіє
Ураган холодний.
І занесе піском, снігом
Курінь — мою хату.
Отак мені доведеться
Свято зустрічати!
У 1859 р. Олександр Лазаревський, тоді випускник історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету, по знайомився у Федора з Тарасом Григоровичем Шевченком. Олек сандр Лазаревський (1834—1902) — відомий український історик, археограф, краєзнавець. Він залишив після себе багато цінних праць з дослідження соціально-економічного та культурного життя Ліво бережної України XVII—XIX ст. Шевченко подарував йому "Кобзаря" зі своїм автографом. Творчість поета справила на Олександра Лазаревського великий вплив. Він допомагав Тарасу Григоровичу під час його смертельної хвороби, брав участь у похованні, супроводжував тіло померлого в Україну.
Михайло Лазаревський був одним з найближчих, найщиріших і найвірніших друзів поета. Вони познайомились у 1847 р. в Орській фортеці. Михайло Лазаревський перебував тоді в Оренбурзі (1846— 1848) на державній службі. "Це була людина надзвичайних моральних якостей, справжній "євангельський юнак": усе своє життя він прожив для ближніх. Познайомившись з Шевченком, він став найвірнішим його другом", — писав про Михайла Лазаревського відомий дослідник творчості Тараса Шевченка П. Зайцев. Відвідини Михайла, листування з ним були для Шевченка, який перебував на засланні, справжнім святом, моральною віддушиною. Через Михайла поет одержував книжки, приладдя для творчості — неоціненний скарб у закинутому казахському степу. Надсилаючи книжки, М. Лазаревський писав Тарасові Григоровичу, що його прохання надто мізерні. "Заради Христа, пиши про все, чого бажаєш", - просив він. Безкорисливість і жертовність Михайла Матвійовича заради друга були безмежними.
Після смерті Шевченкового мучителя імператора Миколи І М. М. Лазаревський клопотався про звільнення Т. Г. Шевченка. 7 квітня 1857 р., на Великдень, він надіслав йому в Новопетровський форт великодні крашанки як символ швидкого звільнення, фарби, гроші і лист з довгожданою звісткою про амністію.
Коли у березні 1858 р. Шевченко прибув у Санкт-Петербург, М. Лазаревський був першим, хто зустрівся з ним у столиці. Кілька місяців, до одержання в червні квартири в Академії мистецтв, Шевченко жив у Михайла, згодом і далі харчувався у Лазаревських, часто гостював у них. 12 червня 1858 р. поет подарував Михайлові рукопис свого щоденника. Михайло Матвійович доклав багато зусиль для того, щоб Т. Г. Шевченко здобув звання академіка гравюри, зокрема влаштував для цього меценатську допомогу.
У1858 р. у Санкт-Петербурзі відбулася зустріч поважного майстра з молодим українським живописцем Г. Честахівським. Честахівсь-кий закінчив Академію мистецтв у 1854 р. зі званням позакласного художника з історичного й портретного живопису, пізніше служив у Капітулі орденів. Шевченко дуже полюбив молодого майстра, який, у свою чергу, став одним з найвірніших його послідовників.
Під час останньої поїздки Т. Г. Шевченка в Україну влітку 1859 р. він відвідав маєток Лазаревських у с. Гирявці,иідо за 10 верст від Конотопа. Він приїхав пізно ввечері 21 серпня. Його сердечно прийняла "божественна бабуся" Афанасія Олексіївна, мати "чудових братів", серед яких Михайло був для поета найрідніший. Тут він зустрів молодшого з Лазаревських - Івана, який приїхав погостювати до батьків, а також Федора, свого оренбурзького "ангела-охоронця". На початку червня вони бачились в Орлі, де по дорозі з Москви в Україну зупинявся Шевченко, спеціально, щоб відвідати давнього друга, що служив тоді в Орловській губернії. Тепер їхнє спілкування продовжилось на Конотопщині. Як реліквію зберігають у сім'ї Лазаревських диван, на якому відпочивав під час відвідин їхнього дому великий поет. Нині диван знаходиться у Конотопському краєзнавчому музеї. Тарас Григорович подарував Лазаревським парний акварельний портрет братів Федора й Михайла (зберігається у Пушкінському музеї в Санкт-Петербурзі), офорт "Свята родина", намалював портрет Афанасії Олексіївни, вручив їй один зі своїх улюблених віршів "Садок вишневий коло хати". У свій щоденник Шевченко записав дві народні пісні, які почув на Конотопщині.
25 серпня Т. Шевченко з Федором виїхали у Кролевець до його сестри Глафіри Лазаревської (Ошевської). Ці дні перебування поета на Конотопщині були і щасливими, і гіркими, бо він назавжди прощався з рідною Україною: власті вислали його за вільнодумство "на місце служби в Петербург".
Під час хвороби Тараса Григоровича Шевченка М. Лазаревський і Г. Честахівський оточили його турботою. 25 лютого 1861 р., в день народження й іменин поета, Михайло першим відвідав і поздоровив його. Коли надвечір гості розійшлися, з Шевченком залишився вірний Лазаревський. Востаннє він прийшов до Кобзаря о 10—30 ночі, а повертаючись додому, замість себе залишив чергувати біля хворого свого слугу, який і став свідком смерті поета. Т. Г. Шевченко помер 26 лютого о шостій годині ранку.
Майстерню Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв було опечатано. До опису майна залучили Г. Честахівського як експерта художніх творів, що належали покійному. Частина спадку покійного зберігалася у квартирі М. Лазаревського. З допомогою Михайла Матвійовича друзі Т. Г. Шевченка викупили у родичів поета майже все майно, започаткувавши безцінну музейну колекцію. Для цього М. Лазаревський влаштував у своїй квартирі 28 квітня, 7 та 14 травня 1861р. аукціони, причому найактивнішими покупцями були сам Лазаревський і Г. Честахівський. Честахівський першим висловився за створення "національного сховища" — музею Т. Г. Шевченка.
Щоб зберегти для нащадків тимчасовий притулок праху поета, 22 квітня 1861 р. Честахівський замалював загальний вигляд могили Шевченка на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі. 26 квітня жалобна процесія з труною поета, накритою червоною китайкою, вирушила в Україну. Від гурту друзів труну супроводжували Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. Михайло у цей час клопотався про родичів поета.
Дорогою від Санкт-Петербурга до Канева Г. Честахівський робив замальовки. 7 травня 1861 р. у Києві зібрався тисячний натовп, щоб попрощатися з національним героєм. На зібранні друзів і шанувальників поета гостро постало питання про місце його поховання, оскільки всі знали його передсмертну волю. Честахівський наполіг на похованні у Каневі, на Чернечій горі. У своїх спогадах він писав: "Труну Кобзаря поставили на ноші й несли на руках над Дніпром широким і над крутими пагорбами. Попереду верхи їхали два жандарми... Процесія розтягнулася на версту".
У Каневі Честахівському довелося знову відстоювати волю Шевченка. Свояк поета Варфоломій Шевченко хотів поховати його на кладовищі поблизу Свято-Успенської церкви. Честахівський розповідав народові, що зібрався звідусіль, про Кобзаря, читав його вірші. На його прохання селяни і студенти за кілька днів насипали над могилою поета високий пагорб. Це викликало роздратування поліції. Григорія Миколайовича було покарано домашнім арештом на кілька днів. Шеф корпусу жандармів князь В. Долгорукий доповідав царю: "Честахівського було витребувано в Київ, і там генерал-губернатор виніс йому найсуворішу догану, наказавши негайно повернутися в Санкт-Петербург, на місце служби, і разом з тим зобов'язав його підпискою не приїздити в довірений його управлінню край".
Спілкування художника Г. Честахівського з М. Лазаревським тривало як в особистій дружбі, так і в спільній участі в акціях, пов'язаних з увічненням пам'яті Т. Г. Шевченка, у популяризації його спадщини та ідей. Рання смерть Михайла Лазаревського була сильним ударом для Григорія. Він писав його матері Афанасії Олексіївні: "Мені дуже чутке Ваше горе і щільно припада до серця мого... Давно знав я від доброго Т. Г. Шевченка, що у вашій сім'ї Михайло Матвійович... ясніше світив ласкою і щирою любов'ю у Ваше материнське серце". Щоб розрадити її материнське горе, він написав ікону "Святий Тарасій і святий Ми-хаїл". Зберігався образ у храмі с. Гирявки.
Борис Олександрович Лазаревський писав: "Цікавлячись долею і діяльністю братів мого батька, я склав собі про кожного з них певне уявлення. І для мене безсумнівно, що Михайло Матвійович справді все своє життя віддав великому другові і полегшив багато його страждань.
У церкві мого рідного села Гирявки зберігається... ікона св. Тара-сія і Михаїла. У величезній літературі про Шевченка я досі не зустрічав ні згадки про цю ікону, ні її знімків" (журнал "Нива", 1914 р., № 8, с. 154).
У 1990-х роках ікона святих Тарасія і Михаїла зберігалася у Свято-Вознесенській церкві м. Конотопа. Священнослужителі та парафіяни храму свято берегли її як дорогу їхньому краю реліквію. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, Преосвященні-ший Інокентій, єпископ Конотопський і Глухівський, передав ікону в Київську Митрополію УПЦ для реставрації. Ікону відреставрували фахівці Одеського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Меценатську допомогу в реставрації святині надав Голова Правління Промінвестбанку України заслужений діяч мистецтв України, професор, поет Володимир Павлович Матвієнко.
Нині образ св. Тарасія знаходиться у хрестовому храмі Київської Митрополії Української Православної Церкви.





 Настоятельница Одесского Свято-Михайловского женского монастыря игумения СЕРАФИМА. "Без милосердия и благотворительности жизнь христианина немыслима"
 Игумения СЕРАФИМА, настоятельница Одесского Свято-Михайловского женского монастыря. О монашеском послушании
 Настоятельница Свято-Архангело-Михайловского монастыря игуменья СЕРАФИМА. "Тернистый путь к истине ведет человека к подлинному счастью"
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру