ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Сергій БАРШАЙ.   Константинопольський Патріарх і уніати. Православне життя очима світських ЗМІ: 9 – 15 лютого

Православно-католицькі стосунки і українські реалії. – Місіонерство чи прозелітизм? – Сила молитви. – Скельна обитель першохристиянських часів.

 

У зоні уваги газети “День” за 10.02.2004 р. стала недавня реакція Константинопольського патріарха Варфоломія з приводу можливого надання статусу патріархату українським греко-католикам з боку папи. Як відомо, недавно патріарх Варфоломій закликав папу не створювати греко-католицького патріархату в Києві, пригрозивши при цьому розривом екуменічних відносин. Ситуацію в газеті спробував проаналізувати Джеймс Мейс – постійний дописувач видання, який підписується як “консультант “Дня” у статті “Про Бога, територію, титули і загрози”. Щоб дати повну картину, автор починає розглядати проблему ще з часів Середньовіччя, зазначивши, втім, що тогочасна церковна історія “з погляду двадцять першого століття видається такою, що не завжди керувалась найвищими духовними цінностями”. В цілому ж тут, як це часто трапляється, подається зідеалізована історія виникнення уніатської церкви в Україні на фоні не зовсім чесних православних. “Перейнявши римське віровчення, але зберігши східний обряд і свій власний календар святих, вона (Греко-католицька церква. – С.Б.) протягом століть була основою української ідентичності у Західній Україні, навіть під час її заборони у радянські часи” – так характеризується наш вітчизняний греко-католицизм. Хоча більш важливим фактором існування цієї деномінації для української історії було те, що ця церква стала каменем спотикання на шляху до єднання нації. Саме через наявність цього штучного релігійного утворення було пролито стільки крові, а українці стали ворогами один одному (адже релігійний фактор, як ніякий інший, здатний єднати людей, або розділяти).

Зате Руська і Українська Православні Церкви, що називається, отримали по повній. Проте звинувачення ні їхню адресу більш ніж дивні. Це – канонізація царя Миколи ІІ, а також те, що “Ця церква проголосила Українського Православного Патріарха Київського Філарета розкольником, в той час як Константинополь обдумує цю проблему”. Церковна некомпетентність автора (або просто його нещирість), виходячи з цього вислову, настільки очевидна, що крім здивування ніяких почуттів не викликає. Ніхто ніколи, а тим більше ніяка Церква, не проголошував Філарета розкольником – він сам ним став. Церква ж, згідно церковних канонів, позбавила його сану і проголосила на нього анафему. І про що говорить те, що “проблему обдумує” Константинополь? Він і має її обдумувати, як і всі інші Православні Церкви.

Проте, головний гріх віруючих Української Православної Церкви у тому, що її вірні у Києві “були причетні до декількох незаконних захоплень власності (захопленої монахами і монашками, в той час як міліція спостерігала і не втручалась), включно із київським приміщенням Американсько-Української Фундації, головного спонсора "Ukraine Report-2004" і ще багатьох інших гарних проектів”. Так чи не звідси ростуть ноги ненависті до православних, що вони не дали комусь комфортно облаштуватися у церковних приміщеннях, незаконно відібраних колись у віруючих?

На початку статті її автор пише, що інформацію про заклик Патріарха Варфоломія опублікували “друзі із "Ukraine Report - 2004". Так значить спонсор “друзів” не зміг скористатися монастирськими будівлями (цей випадок, очевидно, мається тут на увазі), за що пан професор тепер лає православних. Тобто суб’єктивна причина чергового нападу на православних зрозуміла. А об’єктивної годі й шукати.

 

Також у “Дні” за 12.02.2004 р. було уміщено огляд релігійних подій світу, де, як сказано автором (К.Гудзик) у преамбулі, “Маємо намір робити акцент на тих новинах, які так чи інакше впливають на ситуацію в Україні”. Проте приблизно половина матеріалу виявилася присвяченою митрополитові Смоленському Кирилу, зокрема його точці зору на сучасний статус Константинопольського патріарха і Римського папи. “…митрополит Кирило, забувши, що він щойно прославляв місіонерську діяльність російської церкви за рубежем, вкотре звинуватив - не без витонченості - Ватикан у місіонерській діяльності в Росії: "...Не треба лізти в Росію, де Російська православна церква тисячу років несе свою відповідальність перед Богом, перед історією, перед своїм народом". Сама ж авторка, мабуть забула, або просто не розуміє наявної тут принципової різниці. Адже Руська Церква проводила місіонерську діяльність тільки серед нехристиянських народів (у цьому ж огляді перераховуються ці країни: Китай, Корея, Японія і Алеутські острови), а аж ніяк не серед традиційно християнських. Росія ж якраз є традиційно країною християнською.

 

Про важливість молитви до Бога розповідається у газеті “Вечерние вести” за 11.02.2004 р. (стаття А.Алєксєєва “Заступная молитва”). “Есть мнение, особенно среди ученых-атеистов, что молитва - это всего лишь особого рода психологическая самопомощь, благодаря которой человек подсознательно настраивается на определенную модель поведения и таким образом наиболее адекватно реагирует на то, что происходит с ним в жизни. Между тем известны случаи, когда, скорее всего, только молитвой можно объяснить необычную везучесть человека на войне”.

Тут автор розповідає випадок, який стався з ним і його товаришем під час війни 1941-1945 років. “Когда в 43-м меня и моего закадычного дружка Петьку Пирогова призвали в армию, провожать нас пошла только его мать, тетя Паша, отпросившаяся с фабрики… Тетя Паша была верующей и перед войной даже ходила пешком на богомолье в Троице-Сергиеву лавру за семьдесят километров в Загорск…

потом, когда мы проходили санобработку и мылись под холодным душем, я обратил внимание на маленький клеенчатый мешочек, висевший на шнурке у Петьки на шее. Я спросил, что в нем, и мой дружок, смутившись, ответил, что там его адрес, чтобы сообщили матери, если с ним что-нибудь случится…

Однажды, когда вели дуэль с немецкой "пантерой", ее болванка пробила щит нашего орудия между Петькой и мной, однако мы остались целехоньки и все-таки подбили зверюгу. И что совсем уже невероятно - в нашем расчете никто не погиб, хотя раненые, конечно, были. В дивизионе нас прозвали "заговоренными", и попасть в наш расчет охотников всегда было предостаточно. Сами просились, хотя Петька, а он стал командиром орудия, был очень требователен и гонял номеров до седьмого пота”.

Секрет їхньої удачі він дізнався лише недавно. “…однажды мой друг, полковник в отставке, совершенно серьезно сказал мне, что нас всю войну оберегали молитвы его матери. Оказывается, провожая сына, тетя Паша повесила ему на шею в клеенчатом мешочке образок, освященный в Троице-Сергиевой лавре. А потом всю войну не меньше трех раз в неделю ездила по вечерам в Елоховскую церковь, как раньше называли кафедральный собор Богоявления на Елоховской улице в столице, и молилась Богоматери, прося защитить ее сына и всех ратных товарищей его”.

Для підтвердження сили молитви автор навів ще один яскравий приклад з російсько-турецької війни 1877-1878 рр.).

В кінці статті А.Алєксєєв доходить висновку, що “феномен защитного эффекта молитвы действительно существует. Нам не дано знать, каков его механизм. Но невольно приходит на ум то, что на Руси исстари верили в ангела-хранителя, который и спасает его от, казалось бы, неминуемой гибели. Здесь мы тоже видим нечто подобное. Только спасительная сила, призванная молитвами, действует не одноразово, а как бы постоянно стоит на страже, оберегая вверенного ее попечению человека. Скорее всего, потому что тот, кто об этом просит, заслуживает милость Всевышнего”.

 

Стаття “Молящиеся в скалах”, опублікована в тижневику “Киевский регион” за 12.02.2004 р., розповідає про древню християнську Свято-Климентіївську обитель, що знаходиться в скелях Інкерману, на південному узбережжі Криму. “Эта древнейшая святыня христианства “прописана” в громадной скале, расположенной на высоте 40 метров над уровнем моря. В каменных пещерах, высеченных много веков назад, и сегодня можно встретить бородатых черноризцев, отрекшихся от мира сего…

Вход в него расположен в нижней части скалы (в средневековье там было не менее трех входов). С правой стороны коридора-тоннеля вырублены небольшие окна и балконные двери, с левой – три пещерные церкви: святого Мартина Исповедника, святого апостола Андрея первозванного и священномученика Климента…

По самым скромным подсчетам, там хранится около 40 мощей святых угодников. Говорят, что некоторые из них до сих пор мироточат и исцеляют больных”.

Цей монастир пов’язаний з ім’ям видатного святителя перших часів Християнства – римським священомучеником Климентієм, який, перебуваючи в Херсонесі на засланні, залишив по собі на півострові велику християнську спадщину: побудував тут храми і хрестив людей.

Понівечена в безбожні роки обитель відродилася у 1991 році. “С тех пор седая древность Инкермана “гармонично” сочетается с деловой суетой мира сего. В мягкой известняковой скале прорублен узкий и длинный тоннель, по которому ездят машины… А за строительным инвентарем и кран-балкой виднеется башня византийской крепости Каламита, воздвигнутых для защиты торговых путей из степной части Крыма в Херсонес…

Сегодня здесь вместе с кротким величием природы чувствуется грозное могущество прошлого. Когда смотришь на скальный монастырь, испытываешь трепетное благоговение перед Всевышним”.






 Огляд преси 14-20 червня
 Сергій БАРШАЙ. Божа Матір Волинська. Православне життя очима світських ЗМІ: 26 квітня – 2 травня
 Сергій БАРШАЙ. Чудо і науковий підхід. Православне життя очима світських ЗМІ: 19 – 25 квітня
 Сергій БАРШАЙ. Монастирі, джерела, видавництва. Православне життя очима світських ЗМІ: 12 – 18 квітня
 Сергій БАРШАЙ. ЗМІ на Великдень. Православне життя очима світських ЗМІ: 5 – 11 квітня
 Сергій БАРШАЙ. Книга про українську ікону. Православне життя очима світських ЗМІ: 29 березня – 4 квітня
 Сергій БАРШАЙ. Кому заважає монастир? Православне життя очима світських ЗМІ 22-28 березня
 Сергій БАРШАЙ. Святині України і Абхазії. Православне життя очима світських ЗМІ: 15 – 21 березня
 Святині під вугіллям і уламками будинку. Православне життя очима світських ЗМІ: 8-14 березня
 Сергій БАРШАЙ. Візит кардинала Каспера і реакція ЗМІ. Православне життя очима світських ЗМІ: 23 – 29 лютого
 Сергій БАРШАЙ. Проблеми Кирилівської церкви. Православне життя очима світських ЗМІ: 1 – 7 березня
 Сергій БАРШАЙ. Донецький храм на колесах. Православне життя очима світських ЗМІ: 2 - 8 лютого
 Сергій БАРШАЙ. Особливості високосного року. Православне життя очима світських ЗМІ: 26 січня – 1 лютого
 Сергій БАРШАЙ. Останнє зимове свято. Православне життя очима світських ЗМІ: 19 – 25 січня
 Сергій БАРШАЙ. Різдвяна тематика у центральній пресі.
 Сергій БАРШАЙ. Різдво на дворі. Православне життя очима світських ЗМІ: 5 - 11 січня
 Сергій БАРШАЙ. МОЛЕБЕНЬ БІЛЯ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ. Православне життя очима світських ЗМІ: 29 грудня – 4 січня
 Сергій БАРШАЙ. Сто років із курантами
 Сергій БАРШАЙ. Ім’я Святителя у храмах, місцевостях і вулицях.
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру