ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Сергій БАРШАЙ.   Про мощі святих, “захист вітчизняної культури” і людську порядність

На початку другої половини січня цього року у наших вітчизняних ура-патріотів випала чудова нагода продемонструвати свої ультра-патріотичні почуття, а також висловити свою любов і піклування про “святині, які належать українському народові”. Ще б пак! Привід більш аніж достатній, адже відбулася передача “за межі України частини святих мощів угодників Печерських, які разом з комплексом Лаври є святинею всього українського народу, а не окремої конфесії».

Одним із перших вибухнув своїм «патріотичним гнівом» парламентський блок «Наша Україна», який, очевидно, користуючись такою нагодою, хотів висловити у спеціальній заяві свої образи на УПЦ і за минуле: "Маючи дозвіл на проведення богослужінь у храмах Києво-Печерської лаври –– святині українського народу, яка охороняється законом разом з усім належним їй майном, вони (представники Московського патріархату) не тільки руйнують історичну пам'ятку, перебудовуючи без будь-яких погоджень самочинно захоплені приміщення, але вдаються до справжнього вандалізму –– руйнують поховання наших святих предків. Такими діями вони зневажають не тільки український народ, але глумляться над нашою історичною пам'яттю, чинять дії, які підпадають під відповідні статті Кримінального Кодексу", –– говориться в їхній заяві.

Що потрібно розуміти під “руйнуванням історичної пам’ятки”, довго гадати не приходиться. Мабуть, у всіх ще в пам’яті та істерія, яку підняли подібні “захисники” вітчизняної культури, коли братія Лаври взяла у своє користування деякі лаврські корпуси, що перебували в аварійному стані, і реставрувала їх, тобто фактично врятувала від повної руйнації. Цього можуть не знати члени “Нашої України”. Навряд, чи часто вони бували на території такої святині, як наша Лавра, адже, враховуючи їхню палку любов до святині українського народу, у них мали б серця кров’ю обливатись, дивлячись на жалюгідний вигляд ряду будівель національної святині. А віруючим і просто небайдужим до вітчизняної спадщини людям тяжко було споглядати, як архітектурні пам’ятки заповідника, що має статус Національного, поступово занепадали.

Про жахливий стан тих корпусів розповідала навіть газета Київської міської ради “Хрещатик”: “Обійшовши захоплені корпуси, ми побачили всюди подібну картину: тріщини в стінах, запліснявілі стелі, гнилу підлогу… Особливо вразила бібліотека, з побитих вікон якої виднілися фоліанти старовинних книг” (“За місце під хрестами”, Хрещатик, 20.12.2001 р.). То це, виходить, рятуючи ці будівлі, монахи, за логікою “Нашої України”, “руйнували історичну пам’ятку”? Важко зрозуміти таку логіку. А чи не варто було б блоку проявити свою “культурозахисну” енергію тоді, коли на заповідній території біля Лаври взялися будувати кафе? Чи це, мабуть, було політично недоцільним, на відміну від нинішнього випадку?
Та повернімося до заяви. Далі іде звинувачення у… “руйнуванні поховання наших предків”. Так, мабуть, “наші українці” згарячу назвали передачу часток 17 печерських угодників до храму святителя Димитрія Ростовського, що будується у м. Ростові-на-Дону. У заяві “наших” навіть вимагається від Кабміну терміново перевірити інформацію про передачу священнослужителями Києво-Печерської Лаври в дар храмові чудотворних мощів 17 святих праведників (ніби це хтось приховує). А у випадку підтвердження інформації фракція вимагає "звернутися до Генеральної прокуратури України щодо порушення кримінальної справи за викладеними фактами". Можна тільки поспівчувати людям, які демонструють свою повну необізнаність із тисячолітніми традиціями Православної Церкви.

У цій ситуації виважений підхід проявив голова Держкомрелігій В.Бондаренко. На інформаційному сайті “Подробности” (www.podrobnosti.com.ua) від 21.1.2003 р. приведена його заява: "мова йде про традиційний обмін частками мощів святих праведників і речами, що їм належали. Подібна практика існує серед християнських храмів і має на меті надати можливість віруючим різних парафій прикластись до святинь Церкви".

Наші гарячі голови нехай би пригадали, як у 2000 і 2001 роках у Київ привозили голови великих святих усього християнського світу –– св. Пантелеймона і апостола Андрія Первозванного. Велич і історична роль цих двох постатей незаперечна, авторитет їх у світі неперевершений. Але благочестиві греки залишили вдячному українському народові частки мощів і святого Пантелеймона, і святого апостола Андрія –– це при тому, що самі греки повних мощів цих угодників не мають. То чи повернувся б у когось язик звинуватити маленький, гордий і волелюбний грецький народ у відсутності патріотизму і “викраденні святинь, які належать грецькому народові”? І чому тоді “наші українці” не виступили з закликом до греків, щоб вони краще берегли свої святині?

Звичайно, тут не могла не вставити своїх “п’ять копійок” і наша “національна церква” на чолі з Денисенком, також використавши подію для того, щоб висловити і свої незадоволення: “Протягом тривалого часу справедливе нарікання паломників, які приходять поклонитися угодникам Печерським, що їх мощі нетлінно почивають в Києво-Печерській Лаврі, викликає атмосфера, створена керівництвом монастиря УПЦ Московського Патріархату в цій святині українського народу. Зокрема це постійне перебування на території Лаври напіввійськових формувань козацтва, яке нібито "забезпечує охорону" монастиря,” –– говориться далі у заяві прес-служби КП. Панові Денисенку та його прибічникам, очевидно, приємніше було б бачити замість козаків у Лаврі бандитів з УНСО, які вже “перебували” у Лаврі влітку 1992 року. Чи не подумали авантюристи від релігії, що напіввійськові формування у Лаврі –– це, в першу чергу, захист від «православних» братів табору КП, гіркий досвід “контакту” з якими братія Лаври уже має? А, може, тому так і муляє їм козацька варта очі, що своєю присутністю уже дає знати про захищеність лаврської території. Денисенкові, звичайно, православні святині приємніше бачити беззахисними, адже свого часу це дало можливість йому насильно загарбати собі сотні церков.
“Час від часу серед віруючих поширюються повідомлення про те, що за вказівкою Московської патріархії святині Лаври таємно вивозяться з неї в Росію” –– фраза, гідна або для базарних пліток, або для бульварних газет, але аж ніяк не офіційної заяви. Що за прийоми: “поширюються повідомлення”, “таємно вивозяться”? Використовується примітивний засіб, щоб створити відповідний настрій у аудиторії, але ж ніяких, хоча б “притягнутих за вуха”, доказів не наводиться.

“Українська Православна Церква Київського Патріархату висловлює свою глибоку стурбованість тим, що духовенство УПЦ Московського Патріархату, якому передано в користування частину Києво-Печерської Лаври, дозволяє собі вивозити за межі України частину святих мощів угодників Печерських”. Нещирість авторів заяви тут очевидна, адже вони, знаючи напевно суть справи, навіть не хочуть точно сформулювати, про що йде мова. “Частина святих мощів угодників Печерських” –– це що, часточки мощів, чи взагалі частина тих мощів, що знаходяться в лаврських печерах? З логіки тексту скоріше випливає другий варіант, але ж це не так, і “патріархатчики” це добре знали.

“…проблема тут є набагато глибшою, бо за сучасних умов ніхто не може гарантувати, що з України не вивозяться не тільки часточки, але й цілі мощі. І якщо в майбутньому буде практично реалізовано ідею утвердження в Україні єдиної Помісної Православної Церкви, то чи не виявляться раки Печерських угодників пустими, а їх мощі –– забраними від українців у “Третій Рим”?” –– патетично запитується далі. Про що ви хвилюєтеся? З ким ви плутаєте віруючих –– з грабіжниками, з вандалами? У нашій Церкві тільки раз був випадок, коли одна людина перевела гроші усієї Церкви на рахунок іншої новоствореної структури. Ким є ця людина сьогодні, відомо усім. Чи тут переслідується інша мета: кричати чимгучніш: “Тримай злодія!”, щоб від себе відвести підозру в чомусь подібному?

Неприємно вразила газета “День” своїм матеріалом “Київські святі назавжди покинули Україну?” (18 січня 2003 року). Ні для кого не секрет, що в релігійних питаннях “День” не є об’єктивним, а до УПЦ ставиться навіть більше ніж упереджено. Проте “День” завжди намагався тримати марку солідного видання і не друкувати неперевірену інформацію. А що читаємо тут? “Подія ця не має аналогів в світовій історії, не кажучи вже про культуру (передача частинок мощів. –– С.Б.). Вилучення і вивезення предметів (символів, образів, творів) духовної і культурної спадщини нації здійснювалися хіба що під час масштабних військових конфліктів. … “Добровільна” ж передача спадщини такого рівня, здається, взагалі не має прецедентів…. Як це трактує міжнародна церковна практика?” –– задає журналіст запитання наприкінці статті. Бідний автор, очевидно, зовсім не знайомий із церковним життям, якщо дійсно вважає, що “подія ця не має аналогів у світовій історії”. А звідки ж взялися в Києві зокрема, і в Україні взагалі часточки мощів сотень святих, відомих у всьому світі, починаючи від апостолів і закінчуючи святими нових часів? Адже ж Україна не воювала ні з ким, ні в кого насильно ніяких мощів не забирала, а має у своїх храмах і монастирях тисячі часточок мощів святих, відомих у всьому світі. Відповідь проста: це результат звичайної церковної діяльності, коли помісні Церкви, єпархії, монастирі передають своїм братам по вірі частину того духовного скарбу, який у них знаходиться.

Проте, як виявляється, увесь пафос статті був зумовлений тим, що автор помилково думав, що передано повністю мощі 17 святих. Він пише: “…як так трапилося, що мощі 17-ти(!) святих праведників тихенько “перекочували” з території України на територію Росії?”

Але справжнім дивом виявилося те, що поруч, під рубрикою “До речі”, уміщена інформація з сайту УПЦ, яка повністю спростовує неточності, уміщені в сусідній статті. Там говориться про те, що подібна практика (обміну і передачі частинок мощів) є загальноприйнятою для усього християнського світу. Далі наводиться вичерпне пояснення владики Павла, де він, зокрема, сказав: “Нам нещодавно передали часточку мощів святителя Миколая з Барі, преподобного Сергія Радонезького з Трійце-Сергієвої Лаври, часточку Животворящого Хреста Господнього з Єрусалима. Вони тепер навіки в нашій обителі”.
Залишилося незрозумілим, навіщу друкувати статтю, коли відомо, що вона не зовсім точно формулює проблему? Невже настільки цінний матеріал, що жаль було його викидати, чи проблема така вже злободенна? Подібний випадок свідчить не на користь репутації газети “День”, адже, як виявилось, причиною пафосу і резонансності матеріалу виявилася просто… некомпетентність автора, який буквально сприйняв повідомлення інформагентств про передачу “мощів”, а не “часточок мощів” і не потрудився перевірити цю інформацію.

Підсумовуючи, зазначимо, що випадково ми стали свідками того, як звичайна для Церкви акція передачі часточок мощів нещодавно викликала бурну реакцію, ще раз показавши сьогоднішній зріз нашого суспільства. Хтось проявив себе достойно, хтось продемонстрував свою некомпетентність, а хтось виявив відкрите бажання будь-якою ціною кинути камінь у свого сусіда.

Приємно здивувала виважена позиція голови Держкомрелігій, який не використав подібний факт з провокаційною метою, а дав компетентний і точний коментар події.

“Наша Україна” і їхні “духовні отці” із КП спробували максимально використати подію для того, аби заплямувати ненависних їм “москалів”, застосовуючи при цьому напівправду і навіть намагаючись поширювати недостойні і примітивні чутки (“серед віруючих поширюються повідомлення про те…”).
Та все ж приємно, що вчасно поданий вичерпний коментар намісника Лаври владики Павла розвіяв нанівець усі намагання подати у чорних фарбах цю благородну акцію. І в результаті вийшло, що безуспішні спроби деяких сил на рівному місці спровокувати скандал, лише продемонстрували їх власну некомпетентність, моральну непорядність і просто людську нещирість.





 Сергій БАРШАЙ. Святиня православного Білогір’я
 Сергій БАРШАЙ. Форпост Православ’я на заході України
 Сергій БАРШАЙ. Святиня Брянського Придесення
 Сергій БАРШАЙ. Храм Пресвятої Богородиці на берегах Хоролу
 Сергій БАРШАЙ. Гетьманська усипальниця
 Cергій БАРШАЙ. Древня кафедра Волинських єпископів
 Сергій БАРШАЙ. Православна оаза Галичини
 Сергій БАРШАЙ. Успенський кафедральний собор Одеси
 Cергій БАРШАЙ. Православний форпост Львова
 Cергій БАРШАЙ. Святиня Червоної гори
 Сергій БАРШАЙ. Святиня православного Приазов’я
 Сергій БАРШАЙ. Храм-пам’ятник козацької слави
 Cергій БАРШАЙ. Святиня київської Деміївки
 Сергій БАРШАЙ. Перлина православної Золотоноші
 Cергій БАРШАЙ. Волинська кузня православного духовенства
 Сергій БАРШАЙ. Православна обитель у Мгарському лісі
 Сергій БАРШАЙ. Бункерний храм – пам’ятка невинним жертвам
 Сергій БАРШАЙ. Свято-Микільський храм у Радомишлі
 Сергій БАРШАЙ. Студентський храм на честь свв. Кирилла і Мефодія в Умані
 Сергій БАРШАЙ. Благовіщенський собор Харкова
 Сергій БАРШАЙ. Лядовський монастир у скелях над Дністром
 Сергій БАРШАЙ. Свято-Успенський собор Канева
 Сергій БАРШАЙ. Полковий храм на честь Олександра Невського у Хотинській фортеці
 Сергій БАРШАЙ. Спасо-Преображенський собор у Прилуках
 Сергій БАРШАЙ. Острог – захисник православного люду
 Сергій БАРШАЙ. Свято-Анастасіївський собор у гетьманській столиці
 Сергій Баршай
 Сергей БАРШАЙ. Православие в земле Суоми
 Сергій БАРШАЙ. Один православний відсоток
 Сергей БАРШАЙ. В духовной брани с эпидемией страсти
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру