ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Протоієрей Анатолій ЗАТОВСЬКИЙ.   "Основні цілі і завдання православного педагогічного товариства"

Голова Православного педагогічного товариства

Ваші Високопреосвященства! Ваші Преосвященства! Високоповажні гості!

Важливість та нагальність духовної просвіти
На цей представницький форум нас зібрала турбота про майбутнє наших дітей, нашого народу, нашої держави.
Сучасна суспільна, духовна і економічна ситуація в Україні потребує об'єднання зусиль держави, суспільства і церкви для розв'язання насущних завдань по оздоровленню нашого життя. Особливо це стосується справи освіти та виховання.
Ефективність шкільної освіти та виховання, а також стан фізичного і психічного здоров'я дітей і підлітків викликає велике занепокоєння. Тривожить і те, що діти й підлітки часто потрапляють в соціально неблагополучні обставини життя і спілкування, що призводить до зростання соціальної й криміногенної напруженості.
В умовах, коли діти перебувають під сильним впливом ЗМІ, чужої музичної, кіно- та іншої культури, особливо важливим є залучення дітей до традиційних духовних, національних і культурно-етичних цінностей.
Все наше суспільство, а особливо молодше покоління, все більш і більш потребує таких якостей, як доброта, людяність, чуйність, терпіння, смирення, відповідальність, порядність. Відомо, що в таїнстві Хрещення під впливом благодаті Божої змінюється фізична і духовна сутність людин. Але потім вона лише поступово отримує образ і подобу Божу в процесі виховання та навчання, в якому беруть участь родина, школа, Церква, суспільства, держава та багато інших суспільних інститутів та організацій.
Слід нагадати загальновідому істину: головне призначення школи полягає в одухотворенні, гуманізації підростаючих поколінь, в розкритті істинно людських здібностей і якостей, в залученні їх до вищих духовно-моральних цінностей.
Чи справляється сьогодні наша система освіти з цим своїм призначенням? Слід визнати, що ні. Як уже траплялося в нашій історії, під впливом кризи останніх років духовна серцевина освіти — виховання — принесена в жертву прагматичним інтересам. При всіх принадах нинішньої реформи освіти, вважаю, що всі вони нас віддаляють від духовності. Але слід відзначити, що сповідання віри для відродження і процвітання України загальновідоме. Воно складається із тих духовних цінностей моралі, котрі єдині як для Євангелія, так і для конституції багатьох сучасних держав. І перше завдання сьогодні полягає в тому, щоб стверджувати духовні, моральні цінності в наших школах.
Посилаючи дітей до школи, ми повинні бути впевнені в їх безпеці — фізичній і моральній. Але варто переглянути сучасні підручники, щоб в цьому засумніватися. Ось підручник для 8-9 класу "Біологія людини" (автори М.Н. Шатабура, Р.Ю. Матяш, В.О. Мотузний, Київ, 1997). Тема "Розмноження та індивідуальний розвиток" присвячена сексуальним стосункам, контрацепції дітей. І вчитель закликає дітей відкинути сором, совість і при всіх розповідати про те, що є особисте та інтимне. Це замість того, щоб виховувати в дітях скромність, цнотливість, сором'язливість.
У підручнику "Історія України", 9 клас (В.Г. Сарбей) є розділ про масонство, яке має багатовікову історію. Але в усі часи це була заборонена для суспільства тема: глибоко законспірована, таємна організація, що приймає в свої ряди світових олігархів, банкірів та сильних світу цього. Багато лож масонів — це звичайні збориська сатаністів. Як павутинням, ця таємна організація оплутала весь світ.
А в підручнику масонство виголошується як визвольний рух, і дітям намагаються привити повагу і любов до масонів і взагалі до революціонерів. Але ж Православна Церква завжди була проти насилля, а революція — це незаконний захват влади, це злочин перед Богом і перед людьми.
Так чому ж вчать автори таких підручників?
Зараз важливо поставити вірний діагноз нашій освіті. А це зробив наш земляк видатний педагог К.Д. Ушинський, який у 1860 р. у статті "О нравственном элементе в русском воспитании" писав, що "нехристиянська педагогіка — річ немислима, це потвора без голови" (тв. в 11 т., т. 2, стор. 452). Наш народ, наша освіта спробували сім десятиліть проіснувати без Бога. Плоди атеїстичного виховання дітей ми й пожинаємо тепер.
Зараз усім нам як блудному сину треба повертатися до Отця Небесного, переосмислювати, які цінності в нашому житті вічні, а які тимчасові. Духовний вакуум, примусово створений в минулі десятиліття, сьогодні поступово заповнюється, і люди кинулися до активних пошуків сенсу буття. Забувши свої духовні та національні традиції, багато хто звертає свій погляд на Захід, намагаючись там знайти еталон суспільного і духовного життя. І Захід протягує нам руку допомоги, зобов'язуючи нас іти чужим шляхом. Через ЗМІ, в сфері освіти, духовності, мистецтва, в політиці за допомогою прозелітичних місій нам нав'язують західний стиль життя, західний світогляд.
Зі всіх континентів земної кулі до нас ринули представники сотень сект, що іменують себе "церквою", котрі стверджують, що вони і лише вони знають шлях до істини. Наш народ, наша молодь, виховані в дусі атеїзму, забули, що наші предки ще зовсім недавно (2-3 покоління тому) були глибоко віруючими — православними.
В 1988 р. ми святкували не лише 1000-ліття Хрещення Русі, але й 1000-літній ювілей освіти на Русі. Бо ж разом з архієреями, священиками з Візантії прийшли до нас і вчителі. Як сказано в "Повісті временних літ", святий рівноапостольний князь Володимир зразу ж після прийняття Хрещення видав указ, згідно з яким священики одбирали здібних дітей і віддавали їх до шкіл, що були засновані при монастирях та великих соборах.
В середині ХVІ ст. архідиякон Павло Алепський, супроводжуючи Антіохійського патріарха Макарія в Москву, так описав свої враження про Україну. "По всій землі козаків ми побачили чудову особливість, що вразила нас: всі вони, включаючи жінок та дітей, знають грамоту, порядок церковного богослужіння та піснеспіви. Навіть дітей-сиріт священики не залишають на вулиці, але піклуються про них та навчають грамоті".
Так свідчить історія, та іншими є нині реалії буття. Церква, держава, система освіти повинні допомогти нашій молоді знайти себе в Православ'ї. Офіційно у нас проголошено світський характер школи, але ж школа повинна відкрити дітям, який слід залишило Православ'я в культурі та історії нашого народу. Є рівність релігій перед законом, але це ні в якому разі не означає тотожності релігій перед культурою, перед історією людства, тим більше перед культурою та історією Київської Русі. Зрозуміло, що вклад сучасних християн-протестантів в українську культуру, в становлення літератури, мови, етики не порівняти з вкладом Православ'я. Держава, школа повинні бути зацікавлені в тому, щоб діти не були іноземцями в своїй державі. Ми повинні по-православному розглядати історію християнського мистецтва, церковної архітектури. Ми повинні постійно нагадувати нашим дітям, що запорозькі козаки захищали не просто свою землю, свій народ, але й свою віру — православну, свою Церкву — православну.
Ми повинні відкрити нашим дітям, що гордість українського народу — митрополити Іларіон, Петро Могила і Дмитро Туптало (Ростовський), видатні письменники і діячі Тарас Шевченко і Григорій Сковорода, Костянтин Ушинський і Микола Пирогов, Іван Котляревський і Микола Гоголь — були православними.
Ми повинні донести до свідомості дітей, що Православ'я є суттєвою частиною духовного життя суспільства, невід'ємною часткою нашої державності.
Якими повинні бути спільні дії органів освіти і церкви?
Для розв'язання цих питань ми й зібралися тут, щоб об'єднати наші зусилля у Всеукраїнському православному педагогічному товаристві.

Основні віхи діяльності православного Педагогічного товариства Києва
Від початку 90-х років Церква звільнилася від багатолітнього пресингу атеїстичної влади і отримала можливість нести світло Христове своєму народові, який за 70 років безбожжя значною мірою втратив православні традиції. Але будемо відвертими: ми виявилися багато в чому не готовими до несподіваної свободи. Ми не мали підготовлених освітніх кадрів, адже протягом років викорінювалися щонайменші паростки християнської проповіді. І тому справу просвітництва ми змушені були починати з малим досвідом, з самих азів.
Розуміючи необхідність об'єднати зусилля різних людей на ниві православної просвіти, група ініціаторів — священики і педагоги-миряни — з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира наприкінці 1998 р. створили громадське об'єднання — Православне педагогічне товариство. Сталося так, що більшість засновників Товариства були кліриками і парафіянами Свято-Макарівської церкви м. Києва. Цим самим новостворене Православне педагогічне товариство продовжило давню традицію Макарівської церкви, адже на початку ХХ ст. при Макарівській церкві діяло релігійно-просвітницьке товариство, метою якого була місіонерська проповідь та благодійна турбота про найбідніше населення околиць Києва.
Основні напрямки діяльності новоствореного Православного педагогічного товариства такі:
— турбота про духовний стан дітей (організація і проведення літніх православних таборів, паломництв, різдвяних свят тощо, опіка дітей-сиріт в Дитячому будинку "Малятко");
— підготовка педагогічних кадрів для Церкви (богословсько-педагогічні курси);
— проведення церковно-освітніх конференцій, видання журналів "Вертоград" та "Вісник православної педагогіки" тощо.
У своїй діяльності товариство з самого початку співробітничало як і з православною спільнотою, рядом парафій Києва, так і з науково-освітніми установами та деякими державними структурами. Потрібно відзначити активну участь у нашій роботі голови Наукової ради Православного педагогічного товариства, академіка-секретаря відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України, академіка АПН України професора М.Б. Євтуха, чл.-кор.АПН України, директора Українського колежу ім. В. Сухомлинського В.М. Хайруліної та ін. Плідною була співпраця товариства з Українським державним центром соціальних служб для молоді (директор С.В. Толстоухова), Інститутом проблем виховання АПН України (директор академік АПН України І.Д. Бех).
Проте ми повинні відверто сказати, що наші спроби знайти порозуміння з Міністерством освіти України, на жаль, були безуспішними. Православне педагогічне товариство зверталося як громадська організація, зверталися офіційні структури Української Православної Церкви з відповідним листами, ми проводили неодноразові зустрічі з посадовими особами Міністерства освіти, Держкомрелій і наголошували про нагальну необхідність впровадження в освіту України традиційних християнських цінностей, але кожного разу отримували ухильні відповіді. Ми ще раз звертаємося до присутніх тут посадових осіб і наголошуємо на тому, що без поєднання наших зусиль, без союзу світської освіти й православної громадськості, усієї спільноти Української Православної Церкви неможливе відродження ані моральності, ані матеріального добробуту. Без православної віри, моралі, православної культури, які є безцінним скарбом України, її духовним стержнем і оплотом, наша Батьківщина стане духовною пусткою, де проживатиме не народ, а зібрання духовно спустошених людей без віри, честі, совісті.
Ми все ще сподіваємося на взаєморозуміння держави і Церкви. Нам слід спільно визначитися, яким шляхом йти, щоб подолати духовну і моральну кризу. Одним із перших кроків до цього могло би бути введення в шкільну освіту курсу "Основи православного віровчення" або "Основи православної культури". Цей курс може бути не віроучительним (тобто не примушує сповідати православну віру). Він може бути необов'язковим для дітей неправославного віросповідання. Але такий предмет допоможе нашим дітям увійти у простір 1000-літньої вітчизняної духовної традиції. Він прищепить їм любов до Вітчизни (адже й Христос заповідав любити ближніх до самопожертви, до готовності віддати життя "за други своя"), милосердя й турботу за ближніх, пошану до батьків. Всі перераховані якості є основою становлення справжнього громадянина України, вираженням традиційного національного характеру.
На цьому шляху ми можемо використати досвід сусідів і наших добрих друзів в Росії, Білорусії, Литві, Грузії, а також у багатьох західноєвропейських країнах, де дітям викладають уроки релігії, при цьому вивчати основи своєї релігії можуть представники основних традиційних конфесій. До речі, і в дореволюційній Росії також була практика, коли для різних дітей одного класу урок Закону Божого проводили священик, ксьондз і рабин.
Вперше питання про введення в школі предмету з елементами релігійної освіти в контактах Церкви з державою піднімалися ще в 1990 р. Можливо, за відсутності розколу в українському Православ'ї держава прийняла б пропозиції Православної Церкви. Згодом виник розкол, активізувалися тоталітарні й харизматичні культи, зросло міжконфесійне напруження. Зараз ситуація змінилася. Певна стабілізація міжконфесійних стосунків і, з іншого боку, зростання негативних явищ в суспільстві змушує небайдужих і в Церкві, і в державі людей знову поставити питання про елементи християнської просвіти й виховання в школах України.
На жаль, ініціатива в цьому питанні йде не від нашої Церкви. Якщо в греко-католиків над підготовкою і випуском підручників працюють цілі авторські колективи, якщо в більшості протестантських деномінацій існують ретельно розроблені методичні посібники для недільних шкіл (є й україномовні), то Українська Православна Церква не може запропонувати досвід роботи з дітьми, підручники й посібники, які можна було б використовувати для навчання в загальноосвітній школі.
Є, правда, чудовий підручник "Основи християнської моралі" Ольги Янушкявічене з Литви. Ми переклали його українською мовою. А також посібник "Основи християнської культури. Божий світ і я" для молодших класів священика Богдана Огульчанського. Для випуску таких підручників потрібне соціальне замовлення з боку церковних або освітніх установ.
Існує багато гарних програм в Росії, але в Україні інше історико-культурне тло, і проста калька російських програм нас не влаштовує.
Приведу результати соціологічного дослідження, яке проводило Православне педагогічне товариство серед людей, що відвідують православні храми. В одному з блоків питань для батьків була запропонована тема введення у загальноосвітніх школах предмету "Основи християнської етики і культури". На питання: "Чи вважаєте Ви за необхідне введення такого предмету? " більшість опитаних (91,6%) відповіли "так".
При цьому (51%) респондентів виявили бажання, щоб цей предмет називався "Закон Божий", а 20% згодні з першою назвою.
Що стосується змісту такого предмету, то цілих 73% опитаних висловились за те, щоб він відповідав традиційним православним нормам та цінностям.
Більш ніж половина респондентів (61%) згодні з тим, що програму для цього предмету повинна розробляти Православна Церква, узгоджуючи її з нормами та вимогами Міністерства освіти.
50% батьків висловились за те, що викладати такий предмет повинні православні, (воцерковлені) і певним чином підготовлені викладачі, а 21% на цьому місці бажають бачити священика.
Православна Церква, православні педагоги вже зараз до певної міри готові почати викладання такого предмету хоча б у деяких школах експериментально. Наше товариство вже декілька років готує православних педагогів на богословсько-педагогічних курсах, відділення яких діють у Харкові, Полтаві, Київській області. Подібні курси діють і під опікою єпархіальних відділів релігійної освіти у ряді єпархій України.

Актуальність і необхідність створення Всеукраїнського православного педагогічного товариства. Важливість взаємодії з єпархіальними освітніми структурами
Враховуючи наявний досвід, ми вважаємо, що треба створювати таку всеукраїнську організацію, яка б об'єднала працюючих у різних єпархіях православних педагогів і дозволяла використовувати вже існуючі напрацювання.
Важливою умовою при цьому є підтримування тісних контактів з єпархіальними відділами місіонерства, катехізації і релігійної освіти. В роботі педагогів має значення також архіпастирське благословення і підтримка.
Зі свого досвіду можемо сказати, що наше товариство вже більше року з самого початку роботи Синодального відділу місіонерства, релігійної освіти і катехізації, який очолив єпископ Полтавський і Кременчуцький Филип, відчуло новий імпульс для роботи. Хотілось би висловити вдячність владиці Пилипу. Він незмінно підтримував і благословляв всі наші починання. Товариство як зібрання церковних православних людей є і має бути надалі церковною спільнотою, а отже, керуватися Соціальною концепцією УПЦ, рішеннями, прийнятими Священним Синодом, і благословенням архієрея; регіональні осередки мають діяти з благословення і під опікою єпархіальних архієреїв.
Нам варто наслідувати плідну православну традицію взаємодії церковного священноначалля та ініціативної православної громадськості — священства і мирян, яка проявилася у середовищі російської еміграції в 20-х-30-х рр. минулого століття. Відомі православні діячі, богослови, педагоги, і серед них наш славний земляк Василь Зеньковський, стояли біля витоків Руського студентського християнського руху, який об'єднав сотні тисяч емігрантів, виявив яскраві зразки православного життя у неправославному оточенні. Митрополит Західноєвропейський Євлогій, який окормляв еміграцію, мудро давав проявитися творчій ініціативі мирян і священства, завдяки чому ми можемо засвоювати духовний спадок паризької богословської школи, багаторічний досвід дитячих і молодіжних таборів, паломництв тощо.
Ми і надалі будемо здійснювати нашу діяльність під керівництвом і з благословення керуючого Синодальним відділом УПЦ.
Чому є важливим створення Всеукраїнського товариства?
Багато із присутніх тут делегатів з'їзду плідно працюють у своїх регіонах. Але є такі справи, такі програми, які ми не можемо виконати поодинці. Це здійснення заходів середніх та значних масштабів, які об'єднують представників різних єпархій, проведення загальноукраїнських акцій, створення програм і підручників для всієї України, випуск всеукраїнського періодичного видання тощо. Нам важливо тут, на з'їзді, побачити й прийняти механізм реалізації наших спільних інтересів і спільних зусиль.

Основні напрямки діяльності товариства на найближчий період
Виділимо найголовніші напрямки, на яких слід зосередити і об'єднати наші зусилля.
1. Підготовка педагогічних кадрів для Церкви й суспільства на духовних засадах Православ'я. Перспективи викладання основ православного світогляду у вищій школі
У названому напрямку роботи товариства мають поєднатися зусилля православних педагогів, які працюють у світських закладах вищої освіти, а також у церковних структурах і займаються підготовкою фахівців з вищою або спеціальною педагогічною освітою. Тому є актуальною розробка змісту викладання тих чи інших дисциплін, методик, підходів до викладання, врахування світогляду сучасної молоді тощо.
Вважаємо доцільним рекомендувати єпархіальним архієреям для підготовки педагогічних кадрів створювати просвітницько-педагогічні курси при духовних семінаріях і училищах або ж при єпархіальних відділах релігійної просвіти і катехізації. Саме на цих курсах можуть отримати атестацію і посвідчення викладачі недільних шкіл. Для навчання на курсах рекомендувати в першу чергу людей з педагогічною освітою і педагогічним стажем, з перспективою подальшої роботи в школі. Зміст викладання на таких курсах може варіюватися. В цілому варто порекомендувати необхідний мінімум предметів для викладання на таких курсах: Новий Завіт, катехізис, православна педагогіка й методика викладання, вчення про Церкву, історія Церкви, в т.ч. і в Україні, основи християнської культури (з можливими варіаціями). У тих єпархіях, де недостатньо досвіду просвітницької роботи, можна за основу взяти програму богословсько-педагогічних курсів, які веде Православне педагогічне товариства в м. Києві. Програми курсів розроблені, викладання проводиться, зокрема, викладачами КДАіС, студентами КДА. Курси існують уже третій рік. Більшість викладачів має комп'ютерний текст своїх уроків, тому можна було б ще до початку навчального року видати посібники для слухачів єпархіальних курсів.
Ті єпархії, де склалися добрі стосунки з обласними органами влади, могли б укладати угоди про співробітництво з облвно, не чекаючи вказівок з центру.
2. Середня школа: співробітництво між Церквою і школою. Впровадження програм духовно-моральної просвіти і виховання
Дуже важливим є контакт із середньою ланкою освіти. Саме діти шкільного віку мають бути в першу чергу об'єктом нашої турботи. Церква, православні педагоги можуть розробляти і пропонувати форми співробітництва з ланкою середньої освіти. Ми, звичайно, розуміємо, що скрізь і швидко впроваджувати у школі "Закон Божий" недоцільно. Але є цікавий досвід регіонів щодо взаємодії школи та Церкви. І цей досвід слід підтримувати й розвивати.
3. Недільні школи та інші форми духовно-просвітницької роботи в Церкві
Доцільно розробити положення про недільні школи, скориставшись досвідом Московської єпархії, де таке положення було розроблене в 1999 р. Ц дало б змогу значно підвищити статус недільних шкіл та їх викладачів. За положенням викладач має пройти відповідну атестацію та отримати посвідчення. Атестований викладач матиме вищий статус і кваліфікацію. Для недільних шкіл та їх викладачів можна запропонувати конкурси та різні заохочення (відзнаки, дипломи, цінні подарунки, паломницькі поїздки тощо).
У цьому напрямку, ми вважаємо, потрібно творчо освоювати наявний досвід різних парафій, і не лише українських. Прекрасні зразки роботи недільних шкіл ми можемо бачити в Росії та Білорусі. Недільна школа має стати школою церковного життя, а як це зробити, ми маємо з вами тут, на з’їзді, обговорити.
Синодальний відділ катехізації пропонує сьогодні зосередити зусилля на поліпшенні якості роботи недільної школи, підвищенні кваліфікації викладачів. До цієї роботи і ми повинні долучитися.
4. Богослов'я, психологія та педагогіка: координація зусиль щодо розробки, аналізу та рецензування підручників, програм та інших науково-методичних проектів
Дуже важливим завданням є створення робочої групи, яка займалася б аналізом та рецензуванням існуючих програм, методик, різноманітних підручників, а також рекомендувала для користування педагогам ту чи іншу літературу.
5. Забезпечення духовної безпеки дітей та молоді: запобігання впливу тоталітарних сект, культу насильства та вседозволеності
Цей напрямок роботи товариства є принципово важливим: ми маємо знаходити протидію наростаючій навалі духовної агресії.
6. Духовно-просвітницька робота з молоддю: молодіжні студентські об’єднання, паломництва, літні поселення тощо
Цей напрямок роботи є дуже плідним, він поєднує просвітницькі завдання з діяльністю православних молодіжних організацій.

Ось такими ми бачимо основні цілі та завдання Православного вже Всеукраїнського педагогічного товариства.
З нами Бог, з нами 2000-літня православна традиція. Варто лише почати, і Всемогутній Господь подасть нам сили на духовну брань, чисте життя та благі справи.





 Звернення учасників установчого з'їзду Всеукраїнського православного педагогічного товариства до Президента України та Верховної Ради
 РЕЗОЛЮЦІЯ
 Привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України ВОЛОДИМИРА учасникам Установчого з’їзду Всеукраїнського православного педагогічного товариства
 Коментарі гостей і учасників
 Иеромонах КИПРИАН (Ященко). "Опыт внедрения православной педагогики в России"
 Епископ Полтавский и Кременчугский ФИЛИПП. "Привести ко Христу.."
 І розумне, і добре, і вічне. Установчий з’їзд Всеукраїнського православного педагогічного товариства
 Иеромонах Киприан (ЯЩЕНКО). «С детьми нужно говорить на их языке»
 Протоієрей Анатолій ЗАТОВСЬКИЙ. Високопреосвященним владикам
 Протоиерей Анатолий ЗАТОВСКИЙ. Насущные задачи православного просвещения
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру