ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
    65-річчя митрополита Макарія. Спогади

До 65-річчя від дня народження митрополита Вінницького і Могильов-Подільського Макарія

Моя мати
Я пам’ятаю, коли мені було три роки, ми з матір’ю жили на Подолі, в так званій “ заборонній зоні”, як називали її німці.
З того часу в моїй пам’яті залишився один випадок, який трапився, коли по нашій вулиці, де ми жили, німці гнали наших військовополонених. Вони були обірвані, покриті пилюкою і кров’ю, побиті і змучені.
Моя мати, жаліючи їх, кидала хліб крізь наше вікно. Полонені були дуже голодні, вони хапали цей хліб і ковтали, не пережовуючи. Коли німці побачили, що хтось кидає хліб, вони почали стріляти по наших вікнах з автоматів. Мати впала на підлогу, схопила мене і притулилася до стіни.
Раптом почувся стукіт у двері. Мати відчинила. Німці ввірвалися і першим ділом вбили нашого собаку.
Якимось чудом ми з матір’ю тоді залишились живі.
Бабин Яр
Вдруге ми могли загинути, коли мама несла мене на руках по вулиці, якою німці в цей час гнали євреїв до Бабиного Яру на розстріл. Ми йшли по “заборонній зоні”, тому німці схопили матір і кинули у натовп до євреїв, мене встигла передати мене сусідам.
Цілий день ми чекали на матір і все боялися, що її розстріляли разом з євреями. А коли ввечері вона прийшла, ми її не впізнали. Вона пішла туди молодою, а повернулася сивою і постарілою.
Мати розповіла, що коли їх привели до Бабиного Яру і поставили перед могилами, що були викопані для них, приїхав комендант Києва і оголосив, що їх прощають. Вони повинні повернутися додому, взяти свої речі і прийти на Київський вокзал, звідки їх відправлять до Німеччини.
Мати, коли її відпустили, прибігла додому, взяла родичів і мене, і ми разом втекли з Києва. Ті ж, хто послухався німців і прийшов на вокзал, були страчені у Бабиному Яру, а їх речі і цінності забрали німці.
Студентські роки
Мої студентські роки пройшли у швейцарському місті Боссе, де знаходився богословський інститут. Разом зі мною навчався москвич Володимир Гаврилович Пономаренко.
П’ять днів на тиждень ми проводили у цьому інституті, а на суботу й неділю їздили до Женеви і брали участь у богослужіннях, які очолював тодішній представник РПЦ при Всесвітній Раді Церков єпископ Володимир (Сабодан).
Коли ми приїжджали з інституту до представництва, то, як всі студенти, відчували себе дуже зголоднілими. Тому іноді, коли Владики Володимира там не було, ми першим ділом відкривали холодильник та інколи геть спорожнювали його.
Коли Владика повертався додому і бачив пустий холодильник, він, посміхаючись, дивився на нас, а ми, відчуваючи свою провину, просили вибачення. До речі, Владика ніколи нас не сварив.
На прийомі у прем’єра
Я згадую цікавий випадок, який трапився зі мною у середині 70-х років, коли я приїхав з Женеви до Дубліну на міжнародну зустріч.
Мене запросили до Дублінського замку на урочистий прийом, який влаштував прем’єр-міністр Ірландії. Я приїхав туди рано, коли ще не було гостей, і ходив по замку, роздивляючись картини, що висіли на стінах.
У цей час до мене підійшов незнайомий чоловік і почав розпитувати про те, до якої церкви я належу і як нам живеться у Радянському Союзі. Я відповідав на його запитання і бачив, як під час нашої бесіди до нього підходили різні люди. По тому, як вони з ним розмовляли, я зрозумів, що переді мною дуже поважна особа.
А вже потім я дізнався, що розмовляв з прем’єр-міністром Ірландії. Більше всього мене вразила його простота, тому що під час нашого спілкування він жодного разу не натякнув, яку посаду займає у своїй державі.
Американська преса пише про владику Макарія...
У 1982 р., коли я був вікарним єпископом Київської Митрополії, мене запросили до американського штату Флорида, щоб прочитати тут курс лекцій про нашу Церкву.
Політична ситуація в той час була напружена, а американці, яких приходило на наші зустрічі по 400-500 чоловік, ставили іноді запитання, пов’язані з політикою, на які не так-то й легко було відповідати, тим більше, що за моїми відповідями слідкували спеціальні служби.
Тоді американська преса так писала про мене: “Макарій ходить по лезу бритви. Якщо він зробить крок вправо або вліво, то його видворять чи з Америки, чи з Радянського Союзу. Іншого бути не може.”
“Ідіть, та навчіть усі народи…”
Серед виступів у Америці був один дуже цікавий, на якому мені ставили питання не про політику, а про життя християн у нашій Церкві.
Я докладно про все розповідав. І ось після лекції до мене підходить американка років вісімнадцяти з палаючими очима, хапає мене за руку і каже: ”А Ви знаєте, що після Вашого виступу я повірила у Христа і буду тепер віруючою.”
Більшої радості, ніж та, яку я відчув у той момент, я не відчував ніколи в житті, тому що то було насправді виконанням великого обов’язку, до якого всіх нас закликав Господь: “ Ідіть, та навчіть усі народи...”
Американці хочуть до раю
У 1975 р. закінчувався мій строк перебування в Америці. З цієї нагоди парафіяни вирішили влаштувати прощальний бенкет, на який було запрошено біля 1000 гостей.
У цей час до Америки з Москви приїхала поважна делегація Руської Православної Церкви, до складу якої входили митрополит Ювеналій та тодішній митрополит Київський Філарет. Я запросив їх на цей бенкет.
На обіді, звертаючись до американців, я сказав: ”Дорогі брати та сестри, ви були настільки добрими до мене під час мого перебування тут, у Америці, що коли у день Страшного суду я стану перед Господом і скажу Йому, щоб Він вас усіх пустив у рай”
Після цих слів зчинився незвичайний гамір. Всі американці повскакували з місць і почали кричати. Побачивши це, митрополит Ювеналій звернувся до мене з такими словами: ”Макарій, що ж ти робиш? Вони зараз виженуть тебе звідси!” Я відповів йому: “Владико, я нічого такого не роблю. Вони так кричать, тому що всі дуже хочуть у рай”.
Японський протодиякон
У Токіо, де я служив деякий час, був отець протодиякон Димитрій. Коли він йшов по вулиці, всі звертали увагу на його великий живіт.
А японці, за своїми віруваннями, вважають, що огрядність і повнота — це нагорода Божа, тому повна людина, на їх думку, має божественну благодать.
І ось коли японці бачили отця протодиякона на вулиці, вони підходили до нього і з острахом цілували його живіт.
Мексиканські партизани
Одного разу у Мексиці ми вирішили відвідати другу парафію у віддаленій провінції. Туди ведуть два шляхи. Один платний (а платня там велика), а другий безкоштовний, але небезпечний, тому що проходить крізь дикі джунглі.
Для того щоб заощадити гроші наших і без того бідних парафій, вирішили їхати через джунглі. Ми сіли у “Фольксваген”, такий собі “дім на колесах” — машину, в якій була і маленька кімната, і кухня, та й поїхали.
Під час нашої подорожі почалася злива, і одна з блискавок вдарила у дерево, яке впало на дорогу прямісінько перед нами. Водій різко повернув кермо, і ми вдарились у інше дерево, що росло поруч з дорогою
Від цього удару я прокинувся. Чую крики. А навкруги джунглі, всюди дикі звірі. Ми вийшли з машини. Непроглядна темінь. Американець, який був нашим місіонером у Мексиці, його прізвище Бресінгейм, звернувся до мене: ”Владико, ми нічого не зробимо, поки не настане ранок і трохи не розвидніється”. Коли він це говорив, позаду ми почули автомобільні сигнали і побачили світло фар.
Бресінгейм пішов туди і згодом повернувся з якимось чоловіком, одягненим у військову форму, а на ремні висіла кобура з пістолетом. Наш місіонер пояснив, що це один з партизанів. Коли вони дізналися, що я із Москви, то погодились допомогти нам.
Партизанська машина взяла нас на буксир і притягнула до найближчого села. Так мене врятували мексиканські партизани.
Підготував Сергій Гудзенко.





 Митрополит Вінницький і Могилів-Подільський МАКАРІЙ. "Без віри не може бути порядної людини"
 Митрополит Винницкий и Могилев-Подольский МАКАРИЙ. «Если целью вашей жизни являются иномарка или особняк, то и сердце ваше в них, а не с Богом».
 МАКАРІЙ Митрополит Вінницький і Могилів-Подільський
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру