ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Протоієрей Георгій ТАРАБАН.   Християнське виховання як передумова подолання кризи сучасного українського суспільства

1. Глобалізація як ознака сучасності
2. Роль виховання у формуванні світогляду
3. "Основи православної культури" - предмет про духовну спадщину українського народу


1. Сучасний етап глобалізації - це процес формування єдиного світового економічного, фінансового, інформаційного та гуманітарного простору, що обумовлює зниження ролі державних бар'єрів на шляху руху інформації, капіталів, товарів та послуг та зростання ролі наднаціональних інститутів регулювання суспільного життя. Глобальна конкуренція ведеться не стільки між країнами, скільки між транснаціональними відновлювальними системами, кожна з яких об'єднує не лише виробничі та фінансові структури, що працюють в масштабах світового ринку, але й національні системи освіти, організації науки, ідеології, способи формування суспільства. Кілька таких систем, що тісно пов'язані між собою, визначають глобальний розвиток людства.
Трагічні події 11 вересня 2001 року із усією гостротою поставили питання взаємодії різних релігій та цивілізацій. Стало очевидним: існує реальна небезпека глобального конфлікту цивілізацій. Удар було завдано по об'єктах, які є символами західної цивілізації. Терористи не пошкодували життя, аби нав'язати світові власний релігійний та світоглядний вибір.
Саме тепер, коли формуються обриси майбутньої цивілізації, слід замислитися над тим, який шлях повинно обрати нинішнє суспільство.
Нерелігійний, деідеологізований ліберальний стандарт пропонується суспільству в якості універсального зразка організації життя держави і людини. Але багато народів намагаються відстояти право на власний традиційний уклад, вважаючи його не надбанням минулого, а основою для майбутнього. Становище загострюється негативними наслідками глобалізації. Для того, аби уникнути конфлікту цивілізацій, необхідно перебудувати світовий порядок таким чином, щоб кожний народ мав можливість вільно розвиватися в межах власної культурно-історичної та релігійної традиції, при цьому беручи участь у прийнятті важливих міжнародних рішень. Кожен народ має право на те, щоб його релігія та інші традиційні фактори життєвлаштування були враховані під час формування загальної цивілізаційної картини світу. Адже світ, оснований на загальній для всіх народів цивілізаційній моделі, не може бути стійким. Необхідно враховувати світоглядне різноманіття людства.
2. Оскільки цивілізація є способом освоєння культури, то на початку третього тисячоліття від Різдва Христового особливо актуальним є питання: які світоглядні особливості та цінності формують українське суспільство майбутнього?
Моральний стан підростаючого покоління завжди був актуальною темою для батькiв, педагогiв, суспiльства в цiлому. Мабуть, немає сенсу наводити порiвняльну характеристику iсторичних типiв виховання i формування свiтогляду, бiльш важливо зосередитися на специфiчних особливостях виховання сучасної молодої людини - громадянина України.
Основною передумовою нормального виховання є формування цілісності особистості. Людина повинна стати Людиною. Звісно, на досягнення цієї віддаленої мети йдуть роки. Але є конкретні орієнтири, на які слід спрямовувати свої зусилля, щоб не збитися зi шляху.
Принцип, який робить людину людиною, лежить поза внутрішньою та зовнішньою сутністю, тим, що ми називаємо життям. Цей принцип визначається категорією "дух".
Що таке дух? Якщо головним у визначенні духу зробити особливий спосіб існування, який може надати лише він, то тоді головним визначенням духовності стане особиста незалежність від тілесного, від тиску всього, що відноситься до зовнiшнього життя.
Відомий російський філософ І. О. Ільїн писав: "Тіло людини не є вільним. Воно знаходиться у просторі та часі серед великої кількості інших тіл та речей… Все це робить тіло людини… завжди підкореним усім законам і причинам природи… Не є вільною і душа людини. Перш за все, вона пов'язана таємничим чином із тілом і визначена його здоровим життям… Душа пов'язана своєю внутрішньою побудовою, яку вона сама не створила і порушити не може… Але духу людини доступна свобода… Адже дух є силою самовизначення до кращого… Дух є сила, яка має дар зміцнити себе і подолати в собі те, що відчужується; дух має силу і владу створювати форми і закони свого буття, створювати себе і способи свого життя." (Ільїн І.О., Зібр. творів: в 10 т., т. 1, с. 95.).
Духовне буття починається та існує там, де починається звільнення людини від чужої волі та своєї самотності. Як спосіб буття духовність відкриває людині доступ до любові, совісті, почуття обов'язку, до правосвідомості та державності, до мистецтва і художньої краси, до науки, до молитви і релігії. Лише духовність може підказати людині, що є істинно важливим і цінним у її житті. Саме духовність вказує людині, що є найважливішим у її житті, дає їй те, заради чого варто жити, варто нести жертви. Адже "жити варто лише тим вірити у те, за що варто боротися і вмерти, оскільки смерть є істинним і найвищим критерієм для віх життєвих змістів." (Ільїн І.О., Зібр. творів: в 10 т., т. 1, с. 52.).
Ми добре знаємо, що поведінка людини у суспільстві зумовлена соціальними ролями, які властиві кожному. Причому кожна людина одночасно виконує кілька соціальних ролей (роль батька для дітей і одночасно сина своїх батьків, працівника, пасажира, споживача тощо). Кожна соціальна роль будується на певній моральній основі. Проблеми з'являються тоді, коли виникає конфлікт моральних установок, властивих для різних соціальних ролей.
Дуже часто світогляд людини будується на соціальних ролях, моральна основа яких допускає аморальну поведінку. Засоби масової інформації, загальна спрямованість на збагачення будь-яким способом, культ сили, пропаганда розпусти - все це є суттєвою протидією шкільному і сімейному вихованню. Тому можна стверджувати, що школа об'єктивно має лише двох союзників - Церкву і сім'ю. Тільки Церква, сім'я і школа реально усвідомлюють глибину проблеми і свою відповідальність. Інші сучасні соціальні фактори, на жаль, активно протидіють моральним нормам.
Лібералізм, який прагне стати загальним принципом існування, поступово звільняє гріховну сутність людини. І тоді гріх стає нормою життя.
Що пропонує суспільству Православна Церква сьогодні для подолання проблем виховання? Сьогодні необхідно зрозуміти, що система виховання має повернутися до своїх історико-культурних та духовно-моральних першооснов. Державна школа повинна забезпечити конституційне право громадян отримати початкове уявлення про релігію у відповідності до віровчень та переконань, які прийняті в сім'ї.
Було б помилкою вважати, що всі вказані проблеми суспільства властиві лише для України. У багатьох країнах сучасного світу люди стурбовані станом виховання молодого покоління. І кожного разу приходять до висновку: лише спільними зусиллями сім'ї, школи і Церкви можливо позитивно вплинути на стан сучасного суспільства.
Присутність Цекви в системі державної освіти не порушує її світського характеру, оскільки цим не встановлює обов'язкове віросповідання та відправлення релігійного культу. Мета вивчення релігії у світській школі - навернути учнів до духовних та культурних цінностей певної духовної традиції. При цьому перш за все слід врахувати волевиявлення учнів та батьків. Механізми реализації права послідовників різних релігій та переконань на подібну освіту можна відпрацювати, адже подібні механізми ефективно діють в різних країнах.
3. На наш погляд, завдання виховання молоді у нашій державі доцільно було б вирішувати в межах навчального предмету "Основи православної культури". Вникаючи в сутність православної культури, потрібно враховувати перш за все те, що саме Православ'я є культуроутворюючим, смислоутворюючим елементом життя українського народу. Православ'я зіграло виняткову роль в устрої життя нашої держави і суспільства, сім'ї та людини, нашої духовності та моралі, нашої культури та виховання. Сучасний українець, навіть якщо він сповідує принципи атеїзму або абсолютно байдужий до релігії, в переважній більшості випадків номінально залишається православним за своїм менталітетом. Не враховувати цю обставину в процесі виховання і навчання не можна, оскільки це може призвести до непередбачуваних наслідків.
Історія Православ'я, а, відповідно, і православної культури, складає двадцять століть взагалі і десять століть на теренах України, є історичною реальністю. Саме православна віра наших благочестивих предків сформувала тип моралі та етики, культури і менталітету. Саме кращі зразки християнської моралі, передані в різних жанрах культури, завжди були орієнтиром для виховання.
Найважливішою обставиною, що характеризує православну культуру, є те, що вся вона була і залишається духовно-, морально-, естетично-значимою, і одна ця обставина визначає необхідність її вивчення в наш прагматичний час. Познайомити підростаюче покоління із різнобічним, чудовим, дивним і в той же час суворим і морально підвищеним світом Православ'я, із значенням Православ'я в розвитку всіх сфер життя суспільства, в особистому житті людини - в цьому полягає основна мета курсу основправославної культури.
Ототожнюючи себе із українським народом, ми усвідомлюємо себе належними до християнської культури, а отже усвідомлюємо відповідальність за глибоке розуміння її, передачу її надбань прийдешнім поколінням.
Якщо ж говорити про сектантські угруповання, то вони існують в Україні позаісторично. В цьому їх трагедія. Ми, православні, - свої на своїй землі. Для "наших" сектантів поняття землі, національного відродження, патріотизму - це слова, позбавлені смислового наповнення.
Розмірковуючи про гуманізацію та гуманітаризацію освітнього процесу, важливо зрозуміти, що "загальнолюдські цінності" не можуть бути мотивами поведінки, що вивчення культури українського народу ніяк не можна звеси до вивчення народних звичаїв або пісень, що нащадком духовної спадщини можна стати лише у тому випадку, якщо відчути себе причетним до культури свого народу. Відхилення в бік загальнолюдської універсалізації не виправдовує себе, оскільки рух до універсальної монокультури несе в собі небезпеку не лише виродження національних культур, але і деградацію універсальної загальнолюдської монокультури.
Курс основ православної культури включає в себе відомості про Бога, Церкву, про релігійне життя і прояви православної духовності у найважливіших сферах життєдіяльності: праці, моралі, пізнанні, мистецтві, у міжособистісних стосунках, у відношенні до світу і до себе. При цьому дуже важливо зберегти органічну єдність знань про Православ'я, не обмежуючись лише окремими його сторонами (літературою, мистецтвом тощо), інакше поза увагою залишається внутрішній зміст цих творів мистецтва.
Навчальний предмет "Основи православної культури" дозволяє вирішити кілька важливих проблем.
По-перше, цей предмет не є навченням релігії. Для вивчення основ православного віровчення існують недільні парафіяльні школи, духовні училища, семінарії та академії. Основи православної культури - це предмет про релігію як важливий культуроформуючий фактор.
По-друге, вивчення цього навчального предмету має сприяти самоідентифікації особистості (формуванню відчуття приналежності до певної культурної традиції). Адже саме маргінальність значної часини нашого суспільства несе в собі багато соціально-культурних проблем. Сьогодні духовна криза молоді в багатьох випадках обумовлена саме неутвердженістю людини в соціумі, відривом від національних основ, які утримують людину в межах традиційної моралі.
По-третє, побудова цього навчального курсу така, що дозволяє вирішувати виховні завдання: виховання любові до Батьківщини, патріотизму, формування системи цінностей як мотивів поведінки. Причому це не абстрактні заклики морального характеру, а можливість доторкнутися до тієї скарбниці, яку багато століть поповнювали наші православні предки.
По-четверте, програма не має ознак місіонерства або прозелітизму. Це суттєвий момент, адже основне завдання - не поширення знань про православну культуру за межі нашого власного культурно-історичного середовища, а спробувати "пірнути" в його глибину, спробувати науково осмислити те, що є власним надбанням.
Головна, принципова відмінність вивчення основ православної культури як навчальної дисципліни від релігійного виховання полягає в тому, що уроки православної культури передбачають отримання суми знань про Православ'я, в той час як релігійне православне виховання передбачає здійснення обрядових правил. В цьому полягає головне розмежування між православною культурою і православною релігією як сферою самовизначеності особистості в межах свободи совісті, гарантованої Конституцією України.
По-п'яте, навчальний предмет "Основи православної культури" дозволить логічно оформити вивчення циклу гуманітарних дисциплін у навчальних закладах, оскільки за його допомогою можуть бути створені причинно-наслідкові зв'язки, що дозволять вирішити завдання форування світогляду, системи цінностей і переконань.
В окремих регіонах України впроваджено вивчення основ християнської етики. Але етика - це лише частина культури, хоч і досить важлива частина. Культурна традиція не може обмежуватись лише моральними принципами організації життя. Крім того, якщо сподіватись, що християнські цінності мають стати мотивами поведінки, то важливо було б дослідити культурні надбання українського народу протягом його хритиянського минулого і спробувати проаналізувати фактори, що зробили можливим саме такий культурно-історичний вибір.
Сьогодні вже ведеться підготовча методично-організаційна робота щодо впровадження навчального предмету "Основи православної культури" в учбові плани навчальних закладів.
За домовленістю між Херсонською єпархією Української Православної Церкви та адміністрацією Фізико-технічного ліцею при Херсонському державному технічному університеті у 2000-2001 навчальному році проведено педагогічний експеримент: вперше введено викладання навчального предмету "Історія православної культури" як обов'язкового предмету.
Результати експерименту:
1. Період проведення експерименту - з 01.09.2000 р. по 31.05.2001 р.
2. В експерименті брало участь 60 учнів (два 10-ті класи по 30 чол.) віком від 15 до 16 років.
3. Обсяг навчального матеріалу в кожному класі - 35 годин.
5. Основними формами контролю знань були усне та письмове опитування, захист рефератів та інші традиційні форми.
6. Система оцінки знань 12-бальна. Вимоги до знань і вмінь академічні, як і при вивченні інших навчальних предметів.
7. Підсумкова перевірка знань, вмінь та навичок відбувалася у вигляді диференційованого заліку у письмовій формі.
8. Позакласна виховна робота проводилась у вигляді подорожі по монастирях і святих місцях Криму, подорожі до Києво-Печерської Лаври, бесіди та перегляду відеофільму "Подорож до Ієрусалима".
9. Відгуки учнів про доцільність надалі викладати предмет загалом позитивні.
13% учнів проявляли стабільний інтерес до учбового матеріалу;
близько 70% учнів виявляли старанність у вивченні предмету;
близько 17% учнів не виявляли бажання вивчати предмет або ігнорували його.
10. Переважна більшість педагогічних працівників ліцею вважає, що предмет потрібний, слід продовжити його викладання в ліцеї.
11. Відгуки батьків щодо викладання предмету позитивні. Батьки приходили для бесіди після уроків, просили про індивідуальні бесіди з дітьми.
12. Слід врахувати, що викладання предмету більш доцільне або ж із самого початку навчання дитини в ліцеї, або ж у випускному класі. Труднощі полягають у відсутності літератури, методичних посібників. Слід доопрацювати систему оцінки знань.
Зазначений експеримент триває у 2001-2002 навчальному році. Напрацьований досвід застосовується в інших середніх та вищих навчальних закладах Херсону.
Будемо сподіватися, що співпраця державної школи і Православної Церкви у нелегкій справі виховання молоді буде плідною.


Священник Георгій Тарабан, аспірант УДУХТ,
голова відділу релігійної освіти та катехизації
Херсонської єпархії УПЦ


 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру