ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Дмитро САГАЙДАК, Верховний отаман козацтва Запорозького.   “Головним духовним здобутком нашого народу є канонічне Православ’я”

На початку ХХІ століття православні в Україні стоять перед тими ж “банальними” проблемами, як і їхні предки кілька століть тому, а саме – перед загрозою фізичного загарбання своїх святинь. Колись, у середні віки, українці потерпали від різних ворогів, які нищили цілі міста. Ну, середні віки на те й були середніми, щоб демонструвати людське дикунство. Після того води утекло немало, людство немовби в деякій мірі стало цивілізованішим: уже не саджають на палю, а католики скасували назву “святої інквізиції”… Але сьогодні в нашій “європейській” і “демократичній” державі люди все ще змушені захищати Почаївську обитель, одну з найзначиміших православних святинь у світі… своїми грудьми.

Виникають запитання: а що ж роблять наші правоохоронці, влада врешті-решт? Невже знову відсторонились, щоб потиснути пізніше руку “переможцю в змаганнях”!? За що ж платить податки православний народ, якщо не може відчувати спокою в мирний час? Чіткої відповіді на ці питання сьогодні дарма чекати, а невтішні висновки напрошуються самі собою. Тому сьогодні, як і в далекому Середньовіччі, на допомогу Церкві приходять її вірні сини – Запорозькі козаки. В епоху смут і гонінь на православних вони мужньо захищали свою віру, не боючись за неї і прийняти смерть. І зараз козаками уже організовано охорону Почаївської обителі, щоб (до речі, при наявності в країні державних органів правопорядку) ніякі злочинні угруповання не змогли зненацька напасти на мирних монахів і віруючих, як це неодноразово бувало в нашій історії. Велика козацька рада Запорозьких козаків, яка проходила в Києві 11 жовтня, підтвердила свою готовність відстоювати і захищати православну святиню. На фоні останніх подій навколо Почаївського монастиря багато людей знову з надією звернуло свої погляди на українське козацтво, як традиційного захисника православної віри. Верховний отаман козацтва Запорозького генерал Дмитро Сагайдак погодився розповісти про минуле, а тим більш про сьогодення нашого козацтва: чим воно живе і “що йому болить”.

— Пане отамане, як історично формувалося козацтво в Україні?
— Наше козацтво мало чотири основні стовпи: перше — запорозьке, тобто ті козаки, які знаходились за Дніпровськими порогами. Вони традиційно стояли на захисті Православ’я. До речі, чи в силу своїх особистих якостей, чи якихось інших духовних причин, але не всіх козаків брали на Січ. Тому деякі з них жили біля Січі, дехто на хуторах.
Друге — реєстрове козацтво, яке сформувалося при польському королі. Ці козаки наймалися на службу. Сьогодні у нас подібну систему наслідують Іван Білас та Шевченко. Відрізняється від них Олександр Панченко, який являється отаманом Спілки козацьких організацій війська Запорозького низового, проте справа не в тому, як називається формація, а в тому, який у неї устрій. На Запорозькій Січі був демократичний устрій — козак козаку брат.
У кожної формації була своя духовність. У запорозького козацтва — це канонічне Православ’я, у реєстрового — кому наймалися, тому й служили: були б з польським королем, тоді б докладали максимум зусиль для того, щоб утворити уніатську церкву. Їхнім ініціатором була козацька старшина реєстрового козацтва, яка хотіла урівнятися з польською шляхтою.
Реєстрове козацтво, безумовно, було і в царській Росії, тут воно служило царю. Потім його переформували у полки: піхотою керував фельдмаршал Суворов, а кінні козаки стали уланами і драгунами. А при гетьманові Дорошенку вони служили туркам. Складалась така дивна ситуація: “я турок — не козак, я вже перевдягнувся”, адже Січ була і за Дунаєм, а там була Туреччина, і реєстровці-найманці служили тим, хто їм платив.
Третя формація — це вільне козацтво. Вона утворилася на початку минулого століття, коли ІV Універсалом Грушевський проголосив Україну вільною державою, а якщо вільна Україна, то і козак вільний. І були у них полки, і були такі полковники, як Мішка Япончик, Льова Задов. То був тогочасний рекет, відомо, які вони були вояки: розбігалися і все. І ті бандити утворили собі самосвятську автокефальну церкву на чолі з Липківським. Скільки протрималась та структура, теж усім відомо. Інакше й не могло бути, адже там не було духовного окормлення.
Четвертий напрямок козацтва — звичаєве. Такі козаки заявляли, що пішли від чорних полків берендеїв, тобто існували ще до Різдва Христового і, відповідно, є язичниками. Їхні сьогоднішні послідовники окормлюються в різних сектах типу РУНвіри та ін.

— Коли почалось сучасне відродження козацьких структур в Україні?
— Цей процес почався в 1988-му році. Ми почали формувати у Вишгороді спочатку сотні, потім курені, потім паланки. Я був отаманом Києва і області, отаманом товариства Київщини, головним отаманом українського козацтва.

— Розкажіть коротко про свою організацію.
— Наша організація поділяється на сотні, курені (250-300 чоловік), паланки (в обласних центрах) і округи. Так ми маємо Закарпатський, Січеславський, Київський, Чорноморський, Херсонський, Харківський, Запорізький і Чернігівський округи. У інших областях у нас паланки.
Тільки на обліку в нашій генеральній канцелярії я видав біля двох тисяч посвідчень для керівного складу — це генерали, полковники, отамани структур канцелярії. До речі, у нашому складі ми маємо 268 генералів, які в свою чергу являються генералами України, Росії, Словаччини, Франції, США та інших країн. Також ми маємо десять глав районних адміністрацій, 6 глав обласних адміністрацій і 72 народних депутати. Під нашим патронатом навчаються курсанти у багатьох військових вузах України.
А загальну кількість наших козаків по Україні назвати неможливо. Їх облік ведеться тільки на місцях.

— До якої конфесії себе відносить сьогоднішнє Запорозьке козацтво?
— Наша формація однозначно стоїть під омофором Блаженнішого Митрополита Володимира. Ми, запорозькі козаки, усі хрещені в канонічній Православній Церкві, і міняти її на якесь розкольницьке угруповання, як дехто робить, не будемо. Час, який мені відпущений Богом на землі, потрібно прожити, роблячи максимум добра, і служити нашій Православній Церкві.
Мене дивує, що в сучасному українському козацтві, яке стоїть на реєстрових традиціях, його керівник Іван Білас являється католиком. Дехто каже: так він не католик, він греко-католик. Ну, знаєте, я ще ніколи не бачив напіввагітну жінку, якщо він греко-католик, то він у першу чергу католик.
Подібна ситуація і з Українським гетьманським військом під керівництвом Анатолія Шевченка. Зовсім недавно повідомлялося в пресі, що папа Римський прийняв цих козаків. Це можна розуміти так: хто дає гроші, тим вони і служать. Подібні організації можна назвати псевдокозацькими. Тому що істинний козак України буде стояти виключно на позиціях твердого захисту православної віри.

— У минулому козаки виступали захисниками Православ’я, а яка ситуація з цим сьогодні?
— Раніше козаки розбиралися з якоюсь єрессю дуже просто — порубали і все (взяти б для прикладу Коліївщину). Нинішня епоха демократії і плюралізму характерна тим, що коли людям плюють в очі, то нічого за це нікому не буває. Сьогодні навіть сектанти пробують прикриватися козацькою личиною. Проте ми усвідомлюємо свою почесну місію по захисту Православ’я у нашій державі і, по мірі свого становлення, будемо докладати максимум зусиль для його укріплення.
До речі, у Києво-Печерській Лаврі вже чотири роки знаходиться наша варта. У нашому Статуті записано, що ми захищаємо наші духовні здобутки. А головним духовним здобутком нашого народу є канонічне Православ’я, тому ми й захищаємо храми УПЦ.

— Розкажіть, будь ласка, про свою недавню поїздку в Почаїв.
— До мене недавно звернувся єпископ Почаївський Володимир і пояснив, яка ситуація в них склалася. Тоді наших 58 чоловік автобусами поїхало туди. Коли ми були вже в Лаврі, туди під’їхало п’ять автобусів з підозрілими чоловіками. Три автобуси зупинилися на автостоянці, а два — з заднього боку монастиря. Деякі з них заходили всередину обителі і побачили, що тут готові їх “зустріти гідно”. Так вони й поїхали ні з чим.
Прикро, що сьогодні може бути така ситуація. Владика Почаївський Володимир дзвонить в Кременецький райвідділ міліції з приводу можливого нападу на Лавру, а йому відповідають: то ваші проблеми. Коли ж ми взяли трубку і представились (а з нами були і депутати Верховної Ради), то прореагували уже зовсім по-іншому і моментально приїхали. Підключили “Беркут”, потім ще когось. Але ж до цього нічого не робили! А якби кожен виконував на своєму місці свої обов’язки, тоді б непорозумінь було менше.
10 жовтня після Великої козацької ради ми знову поїхали в Почаїв. І в цей раз ми бачили там підозрілих людей. Але відтепер там несе постійну варту наша козацька охорона.

— Чи бували у вас випадки, коли потрібно було фізично захищати православні храми?
— Був такий випадок у Костополі на Рівненщині в 1997 році, коли нардеп Червоній намагався захопити храм Олександра Невського. Місцева влада боялась щось робити, тому що Червоній їм погрожував. Коли ж приїжджали ми і пояснювали представникам влади, що є Конституція, закони, є рішення, які повинні виконуватися, то вони починали адекватно реагувати.

— Окрім захисної діяльності, чи не проводять козаки якихось “мирних” акцій?
— Ми намагаємося, у міру своїх можливостей, робити доброчинні справи. Так, наші козаки подарували євхаристичні набори, підсвічники, панікадила для деяких храмів. Не так давно ми подарували панікадило Іоанно-Предтеченському монастирю на Закарпатті і дзвін для Борисо-Глібського храму у Вишгороді.

— Влітку у пресі прийшла інформація про те, що буцімто римського папу прийняли до українського козацтва. Як Ви прокоментуєте подібний пасаж?
— У нас є багато ряджених псевдокозаків, краще було б, аби вони називали себе рицарями. Це було б більш логічно, тому що всі рицарські хрестові походи були проти православної Візантії. Хрестоносці підірвали оборонну здатність Візантії, після чого її захопили турки. І якщо дехто з псевдокозаків намагається “прийняти” папу в козацтво, то хай би він спочатку прийняв його в Православ’я, адже наші козаки були виключно православними християнами!

— Чим, на Вашу думку, сучасний католицизм відрізняється від середньовічного?
— Сьогоднішній католицизм став більш гнучким. Раніше хрестові походи і війни, які організовували католики проти Православ’я, піднімали багато мучеників, а чим більше було мучеників, тим міцнішала Православна Церква. Сучасна тактика католиків інша: вони підтримують людей грошима, безкоштовно навчають дітей. Середньовічні католики воювали вогнем і мечем, нинішні — грошима. Але мета залишається старою: нищити святе Православ’я.
Бесіду вів Сергій Баршай





 ВІРА НАША СЛАВНА, ВІРА ПРАВОСЛАВНА !
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру