ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Валентин ВОЛИНЕЦЬ.   Закон про свободу совісті для Держкомрелігій

Якщо ми не поважаємо ту чи іншу конфесію, все ж таки треба поважати Основний закон, тобто Конституцію України, стаття 36 якої каже, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Останнім часом зі сторони Держкомрелігій України (далі ДКР) спостерігається форсування заходів для швидшого прийняття нової редакції Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації". В жовтні було проведено круглий стіл, організований центром ім. Разумкова, представництвом фонду Конрада Аденауера та Держкомрелігій України: "Церква як духовна інституція і як інститут громадянського суспільства: права та гарантії діяльності". В листопаді пройшла науково-практична конференція "Релігія і Закон: проблеми правового врегулювання державно-церковних відносин" головним організатором якої серед інших світських структур виступив ДКР. І, як результат, 3 грудня 2001 р. у Верховній Раді України, незважаючи на домовленість між ДКР та представниками провідних християнських конфесій - учасниками робочої групи Ради церков і релігійних організацій, що опікуються проблемами вдосконалення релігійного законодавства не форсувати роботу по внесенню змін до діючого Закону, лежить поданий ДКР проект Закону про внесення змін до статті 14 Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації" (щодо процедури реєстрації статутів релігійних організацій).

Ми попросили дати оцінку незрозумілим діям ДКР навколо змін до законодавчих актів, які регулюватимуть релігійну сферу, адвоката Київської митрополії Української Православної Церкви Валентина Феодосієвича Волинця:
"Позиція УПЦ з приводу поновлення законодавства про релігію чітко викладена у листах-повідомленнях нашого Предстоятеля і зводиться до того, що потрібно перейти до радикальних змін, які були б відображені у законах. Ці зміни мають відбити принципово нові державно-церковні відносини, про готовність до яких Президент України заявив у виступі в Національній опері з нагоди святкування 950-річного ювілею Києво-Печерської Лаври.

Все це дало б Церкві можливість стати більш незалежною і більш активно брати участь у тих заходах, про які дбає і світська влада.

З приводу того, що форсується прийняття Закону про свободу совісті у новій редакції, скажу, що існувала принципова домовленість про те, що немає потреби у поспішанні і що закон не піде, якщо не будуть враховані зміни нових Цивільного кодексу та Кодексу законів про працю. При цьому ми заявили, що будемо працювати над змістом депутатського та комітетного проектів нової редакції Закону, але підтримаємо його лише якщо він відбиватиме всі наші пропозиції, бо це життєво необхідно для нашої Церкви. Тим більше, що всі ці пропозиції цілком базуються на діючому законодавстві. Але, незважаючи на те, що владні структури при розробці законодавчих актів повинні б прислухатися до думки релігійних організацій, ні керівництво Церкви, ні я, як учасник робочої групи Всеукраїнської ради церков з питань вдосконалення законодавства означеного вище проекту Закону, не отримали своєчасно, а про намагання винести це питання на розсуд народних депутатів дізналися зовсім не від Держкомрелігій.

Якщо ми не поважаємо ту чи іншу конфесію, все ж таки треба поважати Основний закон, тобто Конституцію України, стаття 36 якої каже, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Останній абзац статті каже, що усі об'єднання громадян рівні перед законом. Виникає питання, чому профспілки, юнацькі, жіночі та будь-які інші громадські організації та об'єднання реєструються як юридичні особи на регіональному та загальноукраїнському рівні, а Церква, що є самою масовою, позбавлена права юридичної особи. Сила, а в одночас і слабкість права полягає в тому, що воно носить формальний характер. Цивільний кодекс у статті 23 зазначає, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. УПЦ реально існує, володіє майном, приймає участь у акціях державного значення, надсилає офіційні звернення. Чому ж через прийняття Закону про свободу совісті у його новій редакції, яка носить дискримінаційний характер, УПЦ знов позбавляють прав юридичної особи, в той час, коли Церква бажає скористатися цими конституційними правами. Це величезне об'єднання, цю Церкву відвідують 30 мільйонів людей. Думаю, що це робиться свідомо, щоб принизити та недопустити використання Церквою її прав у повному обсязі, не допустити Церкву до того, щоб вона стала повноправним суб'єктом цивільно-правових та цивільно-процесуальних відносин. Через те, що Церква не має права юридичної особи, вона не може захисти себе у судовому порядку, наприклад, від брутальних публікацій, що бувають проти неї у ЗМІ. Через відсутність у Церкви статусу юридичної особи виникають дуже складні ситуації у питанні про повернення відібраного у Церкви майна. Бо набувати майнових прав може тільки юридична особа.

Щодо контролюючих функцій Держкомрелігій. Вже неодноразово висловлювалася позиція нашої Церкви і зводиться вона до того, що до завершення в Україні адміністративної реформи Держкомрелігій в державі має бути, але це повинен бути консультативно-дорадчий орган, публічний арбітр, який спрямував би свою діяльність на гармонізацію державно-церковних та міжконфесійних відносин і не стільки з точки зору правової, скільки з морально-етичної. Пропозиція ж про надання контролюючих функцій - це анахронізм тоталітарної командно-адміністративної системи радянських часів. Це - крок назад відносно навіть нині діючого законодавства. До речі, не повинно бути й того, що різні інстанції займаються реєстрацією релігійних організацій - окремо парафії, окремо монастирі, окремо братства. Все має бути в одному органі, відповідному підрозділі Міністерства юстиції.

Однозначно не може продовжувати існувати норма про можливість адміністративного введення почергового богослужіння.

До того ж пропонується доповнити, точніше, ускладнити процедуру реєстрації установчих документів. Ці нововведення не стільки ускладнюють, скільки бюрократизують процедуру реєстрації. Насправді ж авторами зазначеного законопроекту робиться чергова спроба розширити повноваження державного органу України у справах релігій по всебічному контролю за діяльністю релігійних організацій. А УПЦ, як відомо, яка має досвід такого контролю за радянськіх часів, завжди виступала і виступатиме проти повернення до адміністративно-командної системи у взаємовідносинах між державою і церквою.
Ми гадаємо, що на період до завершення адміністративної реформи в Україні спід залишити існуючий порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, а також назву і функції Держкомрелігій, який є статистично-консультативним органом, покликаним забезпечити належні умови для реалізації релігійними організаціями конституційного права на віросповідання та гармонізацію державно-церковних відносин".

Додамо, що бажання Держкомрелігій самостійно вирішувати долю релігійних організацій без врахування їхньої думки іде в розріз з громадською думкою по цьому питанню. За даними опитування сервера "Православіє в Україні", на питання "Чи повинна Православна Церква брати участь у розробці нового закону про свободу совісті?"- маєму таку статистику:
· Так, обов'язково - 65%
· Так, але в співробітництві з іншими традиційними конфесіями (мусульманами, греко-католиками, іудеями) - 22%
· Ні, ця справа тільки державна - 6%
· А навіщо такий закон? - 7%

Більш того, коли розробляють закон про профсоюзи чи ЗМІ, вони самі беруть участь у розробці відповідного закону, але коли розробляється "Закон про свободу совісті та релігійні організації" релігійним організаціям відводиться роль "весільного генерала", а Закон, на думку чиновників від релігії, повинен перш за все влаштовувати та забезпечувати роботою залишок атеїстичного часу - апарат "уповноважених" у справах релігій, який за радянських часів закривав храми та "контролював" духовенство, а за роки незалежності навчився тільки породжувати розколи та секти, а потім захищати їх та свої "права" на руйнацію традиційних релігій України.


 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру