ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Олександр АНДРУЩЕНКО, Володимир СВИСТУН.   Про “Солодку гору” кришнаїтів

Оглядаючи методи прозелітичної діяльності сектантських угруповань в Україні, не перестаєш дивуватися фантазії їхніх керівників, які прагнуть залучити у свої ряди чим більшу кількість адептів. Останнім часом робити це стало важче, адже на сьогодні зменшилась кількість охочих прийняти те чи інше вчення за банку кави чи недоношене іноземне лахміття. Багато тоталітарних культів, замаскованих під зовнішньою оболонкою миролюбства, все частіше схиляються до висвітлення декотрої псевдоекзотичності своїх віровчень. І роблять це під гаслами розповсюдження релігійних цінностей культури, до котрої часто самі не мають безпосереднього відношення. Для досягнення поставлених цілей найчастіше використовуються старі, як цей світ, методи вербування, в тонкощах котрих може розібратися не кожен. “Благодійна” акція послідовників “Товариства свідомості Кришни” “Солодка гора”, яка пройшла 12 грудня в м. Києві у Будинку культури ВО імені академіка Корольова, є яскравим прикладом, на якому можна прослідкувати всі нюанси хитрої сектантської політики...

Напередодні на вулицях міста була проведена серйозна реклама заходу, організованого деструктивним культом "Товариство свідомості Кришни". У місцях скупчення людей кожному вручалось запрошення на "Фестиваль індійської культури". Кольорова листівка з зображенням типового древнього індуського святилища типу "Тадж-Махал" могла зацікавити не тільки любителів яскравих індійських фільмів, а й молодь, відкриту на будь-яку східну екзотику. Більше того, хто б міг подумати, що в цьому криється релігійний підтекст, адже організатори декларували свій захід як презентацію найбільшого торту в Україні — вагою понад 1108 кілограмів. Все це мало супроводжуватись концертною програмою, конкурсами, вікторинами та справжнім банкетом. Чим же ще можна привернути увагу дітей, студентів і всіх любителів солодкого?

На запитання, що ж конкретно має відбуватись, вуличні промоутери, які ловили перехожих, відповіли, що на урочистостях демонструватимуться виступи майстрів йоги, східних танців і тому подібне. І це нібито є головною метою фестивалю. Очевидно, саме заради цього прийшла у Будинок культури переважна більшість людей.

Замість видатних перлів східної культури їм прийшлося слухати богослужбові співи та проповідь сектантського вчення організації, яка в багатьох європейських країнах заборонена як суспільно небезпечна.

Під час демонстрації організатори усіляко старались “підігнати” свої цинічні цілі під багатотисячолітню релігійну культуру Індії, до створення якої організація, що виникла у 60-х роках XX століття, безумовно не немає ніякого відношення. Інакше як пояснити, що ритуальні танці із власної релігійної практики адепти секти подавали як народні індійські?

“Фестиваль” ще раз довів, що кришнаїти не можуть претендувати на будь-яку культуротворчість у нашому суспільстві, вихованому на тисячолітніх православних християнських традиціях. Під час незрозумілих театральних дій ведучим весь час приходилось пояснювати роль цілого пантеону напівбогів зі складними для вимови іменами і ще більш незрозумілими функціями, в тому числі й великого Кришни. Постійно приводились аналогії з православним віровченням (наприклад, Брахма, Вишну представлялись як архангели і ангели і т. п.). З оглядом кожної сцени навіть при великому бажанні толерантності до виступу все ясніше назрівало цілком логічне питання: “Що нового вони можуть нам принести? Яким чином прагнуть збагатити наші віковічні культурні надбання? Що більш гуманніше за християнське віровчення може бути? Ці думки підсилювали низькопробні виступи йогів та низький рівень продемонстрованого театрального мистецтва.

Додамо ж коротко те, що сектанти не показали глядачам. Чимале значення для кришнаїтів має вчення про карму (долю людини), в якому просліджується прояв жорстокості по відношенню до людини. Так, послідовник цього вчення не має права співчувати хворому, допомагати бідному, тому що життєві негаразди та страждання — це карма для людини, і ніхто не може її змінити. Це призводить до того, що багато людей просто помирають від голоду та хвороб. Хоча достатньо було б докласти мінімум зусиль, щоб зберегти їхнє життя.

Деструктивний вплив на людину мають своєрідні методи медитації, що активно практикується в секті. Це не що інше, як одурманювання себе шляхом повторення тих чи інших звуків (мантр) та введення себе в напівгіпнотичний стан, у якому людина перестає тверезо мислити. Всі ці вправи призводять до перевтомлення мозку, внаслідок чого трапляються нервові розлади та психічні відхилення.

Те, що крішнаїти полюбляють розповідати людям яскраві казочки про пригоди Крішни, добре. Давайте оцінимо все реально. Чи бажаємо ми стати послідовниками релігії, в якій Бог не чує ніяких молитов та з презирством ставиться до людини? Невже ми можемо повірити в те, що після смерті наша душа переселиться в черепаху або собаку? Чи зможемо ми, повторюючи про себе мантру, спокійно дивитися, як наші брати і сестри страждають від бідності та помирають від тяжких хвороб? А як нам навчитися з презирством ставитись до тих, хто має нижчий соціальний статус? І, нарешті, чи вдасться нам “скляними” очима дивитись на людей, які нещодавно були нашими друзями?

Саме це стоїть за байками, що під оманливу музику звучали 12 грудня в залі Будинку культури. Недаремно сам Кришна казав, що його вчення — отрута для людини. Тому і радив не відкривати адепту зразу всієї правди, а поступово підводити його до усвідомлення вчення. Як говориться у “Бхагават-гіті”: “Кришна, коли потрібно, може бути більш жорстоким, ніж звичайна людина. І якщо схоче когось обдурити, ніхто не зможе перевершити його в деспотизмі” (Бхг. розд. 10, стор. 36).

Як не намагалися кришнаїти замаскуватися, та після декількох номерів багато-хто усвідомив, що це дійство немає нічого спільного зі стародавньою індуською культурою, а більше схоже на зібрання асоціальних хіпі-шестидесятників. Молодь, котра зрозуміла, що концерт зовсім не відповідає тому, на що вони налаштувались, і старші, які після декількох виступів констатували, що дійство не може претендувати на назву “фестиваль”, незадоволені виходили з залу. Вони походжали по коридорах Будинку культури або розмовляли на вулиці біля входу про свої справи — не могли дочекатися розрекламованого торту.

Тим часом на верхньому поверсі, де знаходився торт, активно продавались індуські страви, від яких не дуже гарно пахло. Де-не-де в залі диміли ароматичні палички, наповнюючи кімнату різким до нудоти запахом.

По закінченні виступів по залу, особливо серед молоді, пройшла хвиля полегшення. Але на цьому кришнаїтський культпросвіт не закінчився, оскільки ведуча оголосила трансляцію фільму, що мав на меті максимально чітко пояснити один з головних догматів кришнаїзму — заборону на вживання м’яса і іншої продукції тваринного походження.

Вже з перших хвилин фільму стало зрозуміло, це їм вдалося на “сто відсотків”, і добре тому, хто залишив зал раніше. Під час показу перших кадрів в залі раз-по-раз став лунати дитячий плач та крики, образливі вигуки та відверте незадоволення слабкої половини. Не могли спокійно сидіти і чоловіки. Адже на великому екрані творці видовища безцеремонно демонстрували усілякі засоби вбивства тварин. Ось кров бризнула мало не на глядача з перерізаної шиї теляти, ось з кабана живцем здирають шкіру. А ось понівечене тіло невідомої тваринки помирає в нестерпних муках і агоніях. Цікаво, що по кількості пролитої крові фільм миролюбних кришнаїтів набагато разів перевершує сучасні гостросюжетні трилери.

Хіба можна з просвітницькою метою транслювати такі моменти. А що говорити про те, чи етично та законно показувати подібні речі дітям. Адже перегляд цих “страшилок”, безумовно, може негативно вплинути на їх психічне здоров’я та порушити душевну рівновагу на все життя.

Окремі кадри з фільму не можуть не заставити замислитись і над тим, що якщо послідовники кришнаїзму такі вже вегетаріанці, то чому ж вони тоді не можуть відмовитись від вживання молока. Так, декілька разів у залі говорилось про те, що величний торт “Солодка гора” вагою 1108 кг містить у собі чимало молока. Але ж в усіх підручниках з зоології говориться, що молоко — це той самий тваринний жир, проти вживання якого виступають кришнаїти, тільки розріджений. До того ж наука свідчить, що тваринне молоко призначене для малюків тварин, а не для людини. Якщо кришнаїти такі етичні та гуманні (навіть не побоялися кривавими кадрами висловити своє обурення з приводу вбивства тварин), то чому б їм не задуматись, чи не є, скажімо, доїння корів прямою експлуатацією беззахисних тварин?

Наприкінці фільму сектанти вдалися до відвертої брехні: перед глядачами виступив “насельник” Видубицького монастиря отець Іосиф, який досить таки некомпетентно розтлумачив Божественну заповідь “Не вбий”. За його словами, у заповіді йдеться не тільки про вбивство людей, але й тварин. Саме тому ми не маємо право вживати продукцію тваринного походження. Але ж слова цього ченця не погоджуються з Православним вченням. Саме тому ми подзвонили у Видубицький монастир за роз’ясненням. Виявилося, що ніякого “отця Іосифа” в обителі немає. А наш герой, якому взагалі не йде священицьке облачення, неодноразово засвітився поряд з гуру кришнаїтської секти на фотографіях, розміщених на офіційному сайті “Товариства свідомості...”. Воістину фільм став “апогеєм” фестивалю та відкрив вдумливому глядачеві жахливу психологію “вовків в овечих шкурах”.

Під кінець заходу у нас відбулася цікава розмова зі студентами (декотрі з них прийшли до залу з пивом та чіпсами), яких на фестиваль індійської культури “привів” порожній шлунок. Саме від них ми і дізналися про те, що у кришнаїтів щотижня можна непогано поїсти. Під час першого відвідання храму “прихожан” пригощають безкоштовно. У другий раз при вході до святилища вже треба купити квиток за п’ять гривень. Але, як говорять наші співрозмовники, де ж іще можна за такі мізерні гроші “об’їстися” солодощами донесхочу.

Те, що сектанти спробували приховати релігійний зміст свого дійства, аби привернути увагу багатьох, зіграло проти них. Молодь не зрозуміла, що торти-кульки — святиня для кришнаїтів, і життєрадісні студенти ними грали в футбол у метрополітені та на автобусних зупинках.

Дійсно, кришнаїти пропонували свій торт не як предмет культу Кришни, а як унікальну кулінарну страву, яка незабаром буде записана в Книгу рекордів Гінесса. Можливо, ми б у це і повірили, якби сектанти самі себе не видали. Адже в фільмі були кадри про те, як саме цей торт освячується. Спочатку його “згідно зі стародавніми індуськими звичаями”, обкурюють екзотичними парами, а потім окроплюють. І чим би ви думали — коров'ячим молоком та сечею на честь бога Кришни. Як нам пояснили, сеча використовується при виготовленні солодощів, тому що “бог Кришна дуже любив корів”. Скільки відер “делікатесу” пішло на виготовлення цього гіганта, дізнатись у кришнаїтських кулінарів так і не вдалося. Страшніше те, що сам чин освячення є містичним поганським обрядом, але сектанти все так замаскували, що мало хто звернув увагу на цю деталь.

До речі, слово “Кришна” у перекладі з санскриту означає “чорний” (у християнстві це колір диявола та злих духів). Ось кому був присвячений торт — “ідоложертвенне”, вживати яке християнам заборонив ще Перший Апостольський Собор. Тож тепер зрозуміло, кому декілька сотень обманутих громадян, нічого не підозрюючи, вклонилися 12 грудня.





 Володимир СВИСТУН. Розколу провокатори й пірати-плагіатори
 Володимир СВИСТУН. Полікарп Сікорський: “Дякуючи Адольфу Гітлеру, ми, українці, куємо свою долю”
 Володимир Свистун
 Володимир СВИСТУН. Свідчення правди не має меж (Православна журналістика в сучасній Польщі)
 Володимир СВИСТУН. Рятуючи тіла і душі. Київські монастирі в роки Великої Вітчизняної
 Володимир СВИСТУН. Свято-Успенському Низкиницькому монастирю - 360 років
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру