ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Дмитро ПОЛЯКОВ.   Яку обирати Церкву?

Відповіді членові "патріяршої ради" УАПЦ Євгенові Сверстюку на запитання, задані ним через газету "Україна молода" вірним Української Православної Церкви.

За одним лише натяком про можливість "вибору" між "церквами" криється зрада Христу та Його Церкві! Він Один, як і Його Церква єдина. Я б не ризикнув починати полеміку на таку тему з шановним доктором фолософії Євгеном Сверстюком, якби публікація під заголовком "Церква, яку ми обираємо" та підзаголовком "Ідеал чистої святині не для вовків у каракулевому хутрі" з'явилася б не у № 220 "України молодої", а на шпальтах редагованої паном Євгеном "біляправославної" газети "Наша віра". Бо публікації "Нашої віри" хоч і не відзначаються високим рівнем релігійності, але в них завжди присутній деякий рівень толерантності. Погодившись же дати інтерв'ю з такою назвою на всі 100% заангажованій філаретівською прес-службою "Україні молодій" (далі "УМ"), інтерв'йований, з усього видно, вибір зробив. І вибір зроблено явно не на користь Агнця , а на користь "вовків у каракулевому хутрі". Це ясно всім, хто трохи старший 10-річного віку і при свідомому розумі пережив останні 10 років псевдоправославного плюралізму та пам'ятає "міжцерковні конфлікти", про які Євген Сверстюк згадує. Я свідок того, що конфлікти, спровоковані аж ніяк не православними архієреями, а саме архісамолюбним "духовним пастирем нації", на підтримку амбіцій якого спрямоване згадане інтерв'ю, та архіамбітними лідерочками меншого калібру з так званих (вже трьох!) "автокефальних церков".

"Найстабільніша церква, яка присвоїла собі привілеї благодатної, весь час недочуває, коли їй ставлять елементарно прості запитання: Ви не святкуєте наших національних свят і вдаєте, що не служите державі - чи не тому, що ви вже давно служите чужій державі, яка атакує Україну звідусіль ", - так зневажливо говорить Євген Сверстюк про Церкву, до якої належить майже 80 відсотків православніх християн України.
Неправда, пане докторе. Українська Православна Церква є Українською помісною Церквою, тому вона обов'язково відзначає всі свята тієї країни, на території (адже за канонами Православні Церкви є територіальними спільнотами) якої вона перебуває. Тільки вона це робить по-церковному, згадуючи у молитвах на богослужіннях країну, народ і правителів цього народу, благословпяє всі святкові світські заходи, які не протирічать церковним традиціям; правда, ніколи не приймає участі в "тусовках" і на мітингах під світськими гаслами, як це роблять псевдоцеркви на чолі з ряженими у архієрейські ризи світськими особами. Правда і те, що ми, православні люди, цьому зобов'язують нас Апостольські настанови, не розділяємо братів по вірі ні за національною ознакою, ні за будь-якою іншою, на противагу згаданим "церквам". Що до служби державі, то за Конституцією нашої держави Церква відділена від неї. Все останнє у вашому запитанні наклеп.
"Звідки ви чуєте голоси, що не треба служити панахиду на могилах карателів, що впали під час придушення народного руху?"
Панахида є приватною требою і вона, за церковними правилами, завжди служиться на прохання близьких померлого або загиблого, якщо немає прямих канонічних на це заборон (наприклад, померлий - самогубець). Хоча нещодавно група автокефальних "священнослужителів", з власної ініціативи, відслужила панахиду за одним з лідерів "національно-визвольного руху", справжнім вбивцею невинних людей і карателем. Про його "подвиги" мені розповідала моя мама (тому в правдивості тих фактів я не сумніваюсь), якій довелось наприкінці 40-х і на початку 50-х років минулого століття перебувати на Галичині. І не було б в цій панахиді нічого поганого, якби "священики", хизуючись, це приватне моління не розповсюдили на фото через всеукраїнську газету "День", тим самим образивши почуття родичів невинних людей, загиблих від рук "визволителя".
"Чому ви обминаєте могили повстанців, що вмирали з молитвою на вустах?"
Знову неправда. Ще блаженної пам'яті Патріарх Тихон благословив відспівувати при погребінні та поминати на панахидах всіх однаково, як революціонерів та повстанців, так і тих, хто загинув, захищаючи законний уряд. Наша Церква тільки не робить з таких приватних молитов телешоу, як це роблять ваші, розкольницькі "церкви". Для того є і виконуються нами церковні канони, щоб не дозволяти принижувати блюзнірством "високе Небо", про яке Ви згадали на початку інтерв'ю.
"Чому ви не поминаєте у молитвах і не служите панахиди над могилами замучених голодом побожних українських селян?"
Священнослужителі нашої Церкви поминають і служать панахиди над могилами всіх померлих під час голодомору та замучених безбожною владою і не тільки українців, а і грузинів, і молдаван, і гагаузів, і греків, і росіян й, взагалі, чесно виконують при цьому свої священицькі обов'язки, не переймаючись національністю постраждалих під час гонінь та невинно замучених.
"Може, у вас зовсім не той бог, в якого тисячу років вірить український народ?"
Наша Церква знаходиться в євхаристійному і молитовному спілкуванні з усією Повнотою Православ'я, і у нас Той Бог, який створив Едину Святу Соборну Православну Церкву дві тисячі років тому і який є Главою цієї Церкви, Пастирем всіх визнаних православних спільнот і народів. Наші предки прийняли християнство за часів рівноапостольного князя Володимира, першими ієрархами у нашій Церкві були константинопольські митрополити, і наша віра не має нічого спільного з язичництвом, яке панувало тисячі років до Христа серед племен, що населяли територію сучасної України. У Вашій же, філаретівській "церкві", члени "Вищої Церковної Ради" офіційно підтримують Рідну Українську Національну ВІРУ тільки тому, що вона націоналістична, але яка, по суті, є неоязичництвом, що завжди було противником християнству та поклонялось ідолам.
"Може, ваш бог народився в імперії зла, і тому він української молитви не приймає?"
Наш Бог народився у людській подобі в Римській імперії від Пресвятої Богородиці, єврейки за національністю (Вас же дуже хвилює національне питання). Але Він розуміє і приймає молитви, звернені до Нього не тільки на івриті, а на всіх мовах світу, цим даром Він наділив своїх апостолів, законними наступниками котрих є наш епископат. Наш Бог перебуває у вічності та переживе разом з тими, хто вірить і спасений через Нього, всі імперії, в тому числі імперію озлобленості й зневір'я, яка тепер панує у душах і простих людей, і докторів філософії.
Далі, пане докторе, Ви кажете: "Останніми роками в церковній літературі стали часто вживані такі слова, як "канонічність", "розкольництво" тощо... Нині ті слова не лякають і навіть не тривожать: ми звикли до бляшаних громів. Бо справді, одна справа, коли якась релігійна група відстоює свої принципи і через те йде на порушення канонів, а інша справа, коли від сформалізованої Церкви відходять єпархії, колись насильно приєднані до неї поліційною державою - відходять за національною ознакою".
А мене лякає, що доктори філософії, які редагують релігійні газети, не боячись гніву Божого, елементарно плутають, чи спеціально заплутують, поняття розколу і поняття помісності Церкви, я вже не кажу про спекуляції поняттям національності в Христовій Церкві, що є абсолютним нонсенсом. Мене лякає, що Ви, людина, яка постраждала від тоталітарної "поліційної держави", головним принципом котрої завжди було: "Ціль виправдовує засоби!", вперто провадите цей принцип у своїй діяльності, тільки підфарбованим у релігійно-націоналістичні кольори.
А що стосується того, про що у Вашому інтерв'ю далі йдется, - "... від Московського патріархату після падіння імперії відходять живі й творчі релігійні сили"- то я особисто з цими живими на обман і творчими на зраду й непорядність "релігійними силами" пропрацював три роки і тричі на день бував обдурюваний ними і зраджений. То ж я дякую Богові за те, що люди, здатні порушити священицькі клятви й монашеські обітниці "відійшли" і не перебувають більше у тій Церкві, членом котрої я є.
Ви говорите, пане Євгене: "Християнська віра за дві тисячі років пережила багато випробувань. Катастрофи ХХ століття випали переважно на долю Російської церкви. Втрати усього релігійного світу в епоху "переоцінки цінностей" були колосальними, особливо в країні, де антихрист прийшов до влади, навіть не ховаючи свого імені. Треба набратися духу і прямо сказати: РПЦ не витримала випробувань, передусім морально: вона пішла на співробітництво з безбожним режимом, а це, по суті, відступництво від живої суті християнства, яке стало релігією завдяки духовній безкомпромісності. Може бути або Церква з високою вірою, або гра в Церкву і у віру. Недавно у ранг святого Москва возвела священика, який писав листа з подякою Сталіну. Про який моральний авторитет "гравців" можна говорити?"
Прикро, що Ви, докторе філософії, так не по-християнськи безапеляційно засудили ту Церкву, від якої прийняли таїнство хрещення і перші поняття про Христову віру, ту Церкву, яка проявила у важкі часи мудрість й не полишила вірних напризволяще, серед членів якої в усі часи, навіть і в ті, про які йде мова, були і мученики, і подвижники, і сповідники. А той закарпатський священик, пам'ять якого Ви зневажили тільки за те, що він відкрито написав листа керівникові держави, яка вільно чи невільно зробила послугу Церкві, є справжнім сповідником Карпаторуським. І ми не соромимся прославляти його чесне ім'я. Це преподобний Алексій (Кабалюк), українець. Хоча біля Престолу Господа нашого, де він тепер перебуває, національність неважлива. І завдяки таким подвижникам і сповідникам віри Христової, вся наша Церква, у важкі часи ласкою Божою збережена в Україні, не втратила морального авторитету. Ваші ж нинішні друзі які, слава Богу, відійшли від нашої Церкви, в свій час писали таємні доноси властям і на віруючих, і на священиків. Порушивши клятви, зрадою відійшли, в зраді й перебувають.
Ви кажете: "Нам нагадують, що всі ми вийшли з Московського патріархату, який зжився з безбожним режимом і набрався скверни.... Що це не ті перші християни, які йшли на муки за віру Христову. І це вірно." А які? Ви, поважна людина, відсторонено повчаєте і судите ту Церкву, до якої колись належали, та разом з усіма вірними Христу мирянами і священством, власне, й складали Повноту Церкви. А у відповідь на Ваші слова: "Бо якщо ми називаємо Церкву матір'ю, то мусимо бачити її чистою, і гідною, і величною. Бо у Церкву ми приходимо очищатися" скажу: "Вмийтесь від бруду самі, допоможіть зберегти гідність ближньому, живіть церковним життям, працюйте для Церкви, і вона наблизиться до того "ідеалу" чистої Церкви, яка підтримує людей, котрі шукають дороги до Бога."
Однак, на жаль,... "у повітрі домінують патріотичні загальні настанови." ...І застилають вам очі та розум, пане Євгене. Бо Ви і Ваші однодумці, замість того щоб зберегти вірність та допомогти Церкві-матері, зрадили її і утворили розкол, завели на манівці творення безблагодатної псевдоцеркви тисячі простих людей, розміняли справжнє церковне життя на фальш.
Справжня українська Церква, "куди можна привести дітей, де вони можуть вперше почути слово віри, щире слово тривоги і роздуму над життям", в якій панує Святий Дух, а не злість, в якій не питають при вході у храм національність віруючого і яка правдиво називається Українською Православною Церквою, - є. Ласкою Спасителя та молитвами віруючих вона буде повіки. Матір не обирають. І тих, хто заблукав, пане Євгене, та з щирим покаянним серцем повертається в материнський дім, вона не прожене.





 Дмитро ПОЛЯКОВ. Ті, що крадуть душі
 В разные годы над сайтом работали
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру