ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Митрополит Чернігівський і Ніжинський АНТОНІЙ.   «Ми молимося, щоб в лоно нашої рідної УПЦ повернулися з розколу обмануті вівці»

Навіть Римо-Католицька Церква визнає лише нашу, канонічну Церкву в Україні та її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Володимира.

Ваше Високопреосвященство, 27 травня минає десятиріччя від дня скликання історичного Харківського Архієрейського Собору Української Православної Церкви, учасником якого були і Ви. Як відбувалася ця подія?

— Так, десять років тому відбувся цей дійсно історичний Собор, який очолив старійший постійний член Священного Синоду УПЦ митрополит Харківський і Богодухівський Никодим. То була доленосна подія для нашої Церкви. Вперше було висловлено відкритий протест антицерковних вимогам представників держави, які в особі першого Президента України Леоніда Кравчука намагалися створити «кишенькову» церкву, перетворити її в інструмент політичних спекуляцій. Трапилось це після того, коли тодішній глава Українського Екзархату митрополит Філарет (Денисенко), після невдалої спроби здобути московський патріарший престол, ображений повернувся в Україну. Користуючись підтримкою Л. Кравчука, він намагався створити свою церкву і стати патріархом. На свій бік схиляв архієреїв, але отримав рішучу відсіч. Дзвонив Філарет і до мене ввечері, вимагав, щоб я негайно виїхав до нього. Тоді я був постійним членом Священного Синоду нашої Церкви. Довелося відповісти Екзарху, що за благословенням Патріарха я повинен їхати на Собор до Харкова. Ніхто, крім вікарного Почаївського єпископа Якова (Панчука), не пішов за ним.
Робота Харківського Собору була дуже напруженою, тривала дві доби. Президент Л. Кравчук часто викликав митрополита Никодима до телефону, благав не чіпати Філарета, відверто і зухвало попереджував, що якщо його підопічний буде знятий з посади, уряд нашу Церкву не підтримає. Обуренню нашому не було меж. Всі, в тому числі і я, рішуче виступали проти Філарета, проти його авторитарних методів керування, ігнорування соборного голосу Церкви, проявів жорстокості, зарозумілості з підлеглими, вказували на його аморальний спосіб життя, визнали порушником присяги, ганьбителем нашої Церкви.
Важко було усвідомлювати, що 30 років нами керувала така одіозна людина, яка зробили найтяжчий злочин — розкол, яка була вовком в овечій шкурі. Саме він лицемірно повчав нас: «Усякий, хто творить розкол, не матиме прощення від Бога тому, що не лише сам, а паству веде за собою». Ми ревно молилися Святому Духу, щоб зміцнив нас протистояти колишньому керівнику.

Владика, скільки архієреїв взяли участь у Харківському Соборі і що вирішили вони?

— З 20 архієреїв у Соборі взяли участь 18. 16-ма таємними голосами було обрано нового Предстоятеля Української Православної Церкви — Митрополита Володимира (Сабодана).
За церковні злочини Філарет був звільнений з посади Екзарха і заборонений у священнослужінні, а в 1997 році за вчинення і поглиблення розколу в УПЦ він був відлучений від Церкви через анафематствування. Це визнали Константинополь та інші Помісні Церкви.
Замість того, щоб покаятися, Філарет у червні 1992 року зібрав так званий «Всеукраїнський собор» і заснував нове об’єднання під назвою «УПЦ — київський патріархат». Раніше він запекло виступав проти католиків, розкольницького руху українських автокефалістів, богослужбовою мовою визнавав лише церковнослов'янську, розмовляв лише російською. А тепер виступає проти благодатної церковнослов’янської мови, молився з католиками. До речі, навіть Римо-Католицька Церква визнає лише нашу, канонічну Церкву в Україні та її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Володимира.
Розкол в Православ’ї поглиблюється і сотнями сектантів, лжепастирів. Все це через те, що релігією «керують» релігійно безграмотні люди, які вчора були атеїстами. Проблему єдності Православ’я вони намагаються вирішити не церковним, а політичним шляхом, закликаючи нас об’єднатися з... розкольниками та єретиками. Господь управить, як треба. Будемо молитися, щоб в лоно нашої рідної УПЦ повернулися з розколу обмануті вівці. Тоді настане єдність Православ’я в Україні.
Інтерв'ю вела Лариса Махіна


 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру