ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Дарія РЯБКОВА.   «Домне мілуеште!»

21.11.05.
«Ну як, з Дракулою бачилися? Ні? Ну то навіщо ж ти туди їздила?!...»
Еге ж. Великим наш багаж знань про Румунію напевно не назвеш. Ще кілька тижнів тому й мої знання з цього приводу не виходили за межі «загальноприйнятих». Аж поки одного чудового дня я не сіла в автобус й невдовзі не відчула себе героїнею своєї улюбленої дитячої казки – «Чарівник смарагдового міста», з тією різницею, що моя дорога з жовтої цегли простяглася у реальній країні – Румунії.

келья ісихаста Даниїла
келья ісихаста Даниїла
…Вузенька асфальтована доріжка, що в’ється між охайними будиночками та ізумрудними пасовищами, колодязі (ледве не в кожному дворі!), схожі на кришталевий замок білочки-співачки з казки про царя Салтана, селянські повозки з номерними знаками, які поряд з найновітнішими моделями автомобілів стоять в черзі на світлофорах, двоповерхові поїзди… Все це — оповиті легендами краї —Трансільванія, Буковина, Молдова, Валахія. Та всупереч байкам про вампірів та Дракулу, перше, що кидається в очі іноземцю — це не якісь вигадані потойбічні сили, а неземної краси, з дахами з різнокольорової черепиці граціозні церкви…

Румунія – православна країна, і за свою довгу, дуже нелегку історію з періодами кривавих турецьких завоювань, міжусобиць, занепаду вона все ж зуміла не лише не впасти у забуття, але й створити свою неповторну, надзвичайно багату, православну культуру. Напевно, дуже яскраво про релігійність та пошану народу до своєї країни свідчить оповідь про життя Штефана Великого — легендарного румунського короля ХV століття, який став першим на шляху до об’єднання рідної країни. Король Штефан був духовним сином великого румунського святого, ісихаста Даниїла («ісихаст» означає «мовчальник»), і, намагаючись у часи смути вірою та правдою служити вітчизні, молодий Штефан частенько звертався за порадами до наставника. Слова святого «Бажаєш, аби діла твої були угодні Господу та досягнення твої були на віки — на честь кожної своєї військової перемоги будуй монастир…» — були пророцькими: за час свого правління король Штефан заснував близько 40 монастирів і до сьогодні вшановується не лише як об’єднувач країни, але й причислений Румунською Православною Церквою до лику святих.
монастир Путна
монастир Путна
Свідоцтва про життя святого Штефана можна побачити скрізь по країні, але особливу увагу до нього відчуваєш у горах Буковини. Тут, вночі, просто посеред неба, поруч з іншими сузір’ями, сяє ще одне, дивовижне і несподіване — величезний хрест! Людині, що бачить таке вперше, важко здогадатися, що у такий спосіб шану засновнику своєї обителі висловила братія чоловічого монастиря, розташованого на сусідньому пагорбі. За переказами, саме з того місця, де нині стоїть сяючий хрест, святий Штефан пустив стрілу, аби дізнатися, де Господові буде завгодно заснувати найперший з отих сорока монастирів — Путну.

До речі, назви храмів та монастирів у Румунії перший час ріжуть вухо – тут не зустрінеш знайомих Вознесенських, Різдвяно-Богородицьких чи Успенських монастирів, адже на відміну від України, в Румунії монастирі та церкви називають не за святом чи іменем святого, на честь яких їх було побудовано, а, головним чином, по місцевостях, або ж інколи – за іменем свого засновника чи фундатора. Так, наприклад, отримав свою назву заснований у ХІІ ст. монастир Богдана у невеличкому місті Редеутц. Він був названий на честь свого фундатора — Богдана І і відомий завдяки розташованому в ньому найстарішому у Румунії кам’яному храму ХІІ ст. в ім’я святителя Миколая Чудотворця.

Але трапляються і вийнятки. Наприклад, є у горах Молдови у важкодоступній лісовій хащі монастир, назва якого втілює й усамітнену молитву, й подвиг ісихазму давніх румунських подвижників. Цей монастир — Сихастрія, що в перекладі з грецької —«тиша». Ще донедавна ченці цієї обителі збиралися разом лише для богослужінь, а жили, готували собі їжу, і, звичайно, молилися усамітнено. Ще й зараз чернечі келії тут нерідко відстоять на сотні метрів одна від одної.
Перевал Долоня
Перевал Долоня
Взагалі Сихастрія — справжнє диво Боже. Тиша тут аж дзвенить, і рано вранці кожне слово, сказане навіть пошепки, здається громом, що розверзнув усамітнені небеса… А вночі, коли братія нарешті звільнилася від денного послуху, рівно о дванадцятій удар в біло сповіщає про початок богослужіння, і кількома годинами пізніше, в мить, коли перші промені сонця нарешті розрізають темряву, лунає: «Слава Тобі, Тому, Хто показав нам світло!..»

Якось, ще у XVIII столітті, братія Сихастрії помітила, що лісні птахи тишком тягнуть з монастирської трапези шматки хліба та відносять десь у гори. Вирішили простежити, і раптом високо в горах побачили диво — просто над лісом, схилившись у молитві, витала жінка. Побачивши ченців, вона попросила для себе щось з одягу, бо одежа її майже стліла від часу, посповідалася, причастилася Святих Христових Таїн та померла. Так Господь відкрив людям велику подвижницю Божу, ісихасту Феодору. Її молитовний подвиг порівнюють з подвигом преподобної Марії Єгипетської, оскільки Феодора ще дівчиною, втікаючи від турецьких військ, потрапила до густого лісу, і залишившись там, 40 років провела у безперервній молитві.

Дивовижно, але ченці скита, заснованого тут, на вершині гори, на честь ісихасти Феодори, як і всі віруючі країни, впевнені, що її святі мощі почивають у Києво-Печерській Лаврі у Ближніх печерах, куди були відвезені одним руським полковником під час російсько-турецьої війни. Тож разом із благословенням з печерки Феодори ми дістали відповідальне завдання — дізнатися, чи насправді вірне таке твердження.
За українськими мірками монастир Сихастрія напрочуд великий – в ньому понад сто ченців. Але тут не почуєш гомону туристів — занадто далеко від «цивілізації». Оповідають, що за радянських часів переховуватися до монастиря прибув зі своєю дружиною незгодний з правлячим режимом художник. Вражений красою монастиря і богослужінь, він залишився в ньому до кінця своїх днів, разом із дружиною прийняв чернечий постриг і залишив по собі незвичайний спадок — «руський стиль». Саме так тепер братія монастиря називає ікони, написані руським художником у домовому храмі обителі та у трапезній. Тут, у Сихастрії, знаходиться й могила одного з найшановніших румунських старців останнього часу — Клеопи. З фотографій ще й дотепер дивляться добрі очі настоятеля обителі, цього 86-річного старця з посохом, у кожусі, зовсім не схожого на поважного архімандрита. До речі, це надзвичайно здивувало нас у Сихастрії — вважали, що спілкувалися з монастирським пастухом, а виявилося — з настоятелем. Від нього, як і з інших обителей, привезли в дарунок київській землі бринзу, хліб та монастирське вино.


Вогник у воді…
На сьогодні населення Румунії складає 23 млн. чоловік. 90 % населення сповідують Православ’я. В країні розташовано 400 діючих монастирів. Деякі з них нараховують понад 400 насельників. Але на відміну від України, де, на жаль, дуже часто сусідом парафіянської церкви є нічний клуб, у Румунії прагнення людей до Господа не закінчується за воротами храму.
Взагалі нас вразив той факт, що про історію та традиції свого краю тут могли розповісти не лише досвідчені екскурсоводи, але й будь-який перехожий на вулиці; як здивували і поклонні хрести на в’їзді та виїзді з будь-якого населеного пункту. Уряд країни розуміє, що православна віра – це головна засада самоусвідомлення румунської нації, а тому всіляко сприяє розвитку християнських традицій. У церквах ви не побачите знайомих свічників: населення країни надто цінує досягнення своєї культури, щоб наражати стародавні (та й сучасні) фрески та розписи на небезпеку бути знищеними свічним чадом. Замість того біля кожного храму стоять два чарівні будиночки, — «Vii» та «Morte», в яких, занурені у воду, як острівці надії, за здравіє та за спокій горять перед Господом запалені свічки.

У XVIII столітті, під час турецького поневолення загарбники ввели мито на церковні дзвони. Так з’явилося «било» — залізна плита біля входу до кожної церкви, ударом в яку населення та ченців сповіщали про початок богослужінь. На сьогодні біло, точнісінько як дзвонарня в Україні, є невід’ємним атрибутом у кожному румунському храмі. Та й самі храми – це скарбниця не лише Божої благодаті, але й фантастичних традицій і образів. Довгі, вони неначе складені до купи з чотирьох окремих приміщень, одне з яких зазвичай призначалося для поховання благодійників та видатних діячів (так, у Сучевиці було поховано господарів Молдови, батька та дядю відомого діяча Української Православної Церкви Петра Могили).
Монастир Сучевиця
Монастир Сучевиця
Замість ікон – стіни, вкриті розписами, житіями святих та календарем. Вздовж всієї стіни – стасидії. Ліва половина церкви – «жіноча», у правій під час богослужінь стоять ченці та чоловіки. І що зовсім вже незвично для нас – це вкрита теплими ковдрами підлога, адже за народною традицією віруючі на богослужінні можуть не лише спиратися на стасидії, але й сидіти просто на підлозі чи все богослужіння стояти навколішки.

По мірі занурення в гори замість невеличких охайних будиночків гірських селищ постають величні, середньовічньо неприступні монастирі – фортеці. Міцні, з оборонними вежами та товстелезними мурами, вони під час експансії іноземців ховали від лютої смерті не лише своїх насельників, але й жителів прилеглих селищ та містечок. І за цей порятунок люди щедро віддячували: тут, у Румунії, існувало 20 унікальних монастирів, аналогів яким світ не знав. Храми в цих обителях ще у ХV столітті були ззовні розписані рослинними фарбами так, що їхні зовнішні стіни були суцільними величезними іконографіями.

Наразі їх залишилося п’ять — Сучевиця, Молдовиця, Хумор, Воротек та Арборе. Подейкують, що якось у монастирі Молдовиця сталася страшенна пожежа, від якої близько половини розписів на головному соборі храму під впливом температури набули червоного відтінку. Відтоді так і є – півцеркви з оригінальними кольорами, а ще пів – з деформованими. Та навіть за таких умов цей монастир удостоївся найвищої нагороди ЮНЕСКО – Золотого Яблука за своє значення у скарбниці світової культури.
Зовнішні розписи
Зовнішні розписи
На жаль, рецепт дивовижних фарб на рослинній основі вже давно канув в літу, залишивши нащадкам на стінах соборів повчання про життя земне та небесне: іконографічні оповіді про облогу Константинополя та родовід Господа Ісуса Христа, про небесну ієрархію та про бісівські перепони на шляху людини до Господа, описані в іконографії Лествиці Іоанна Лествичника. Дивишся на три останні, найголовніші з тридцяти трьох ступіней чеснот – віру, надію, любов, — і на страшний хаос, у якому душі тих, хто зірвався, падають у пекло, і мимоволі знов і знов тихо повторюєш: «Домне мілуеште!» (Господи помилуй)…

На румунську мову православні богослужіння, які до того проводилися церковнослов’янською, були перекладені у XIX столітті у зв’язку з тим, що в країні надзвичайно активізували свою діяльність католицькі місіонери. Тоді, перед загрозою окатоличення країни, а також розмивання національної самосвідомості, світська влада та церковні ієрархи Румунії виявили дивовижну одностайність і прийняли постанову про служіння Богові рідною мовою.

Важко сказати, що саме справило на нас більше враження – чи то надзвичайно мелодійні, на грецький манер наспіви братії у монастирях, чи звучання румунської мови на богослужінні, але дорогою додому, в Україну, весь автобус тихенько собі муркотів частини з «Pater Noster» (Отче наш) та «Credо» (Вірую), ніби за недовгий час нашого перебування ми і справді підучилися румунської!

   1656  просмотров
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру