ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
    Місіонерська концепція Української Православної Церкви

прийнята на засіданні Священного Синоду УПЦ від 16 жовтня 2003 року.

Зі змінами та доповненнями, внесеними I Всеукраїнським Православним місіонерським з’їздом 27-29 травня 2003 року

1. ВСТУП
Ця Концепція місіонерського служіння Української Православної Церкви

- є узагальненням місіонерського досвіду, накопиченого Українською Православною Церквою за її більш ніж тисячолітню історію;

- враховує богословський потенціал, напрацьований братськими По-місними Церквами (Константинопольською, Антиохійською, Серб-ською, Елладською, Албанською та ін.);

- використовує рішення Помісних Соборів, теоретичні і практичні ви-сновки Місіонерських з’їздів Руської Православної Церкви, що викладе-ні в Концепції відродження місіонерської діяльності, Підсумкових доку-ментах, Місіонерській декларації.


2. МЕТА КОНЦЕПЦІЇ

Метою Концепції є визначення богословського обґрунтування місії, цілей і завдань, форм і методів місіонерської діяльності:

- спричинених внутрішніми потребами Церкви;

- обумовлених духовно-моральним станом сучасного українського суспільства;

- викликаних активною прозелітичною діяльністю інославних об’є-днань і нехристиянських релігійних організацій на території України, як та-ких, що загрожують духовному здоров’ю нації.


3. ПРАВОСЛАВНЕ СВІДЧЕННЯ

3.1. Богослов’я місії

Богословське осмислення поняття «місія» грунтується на розумінні Но-возавітного апостольського повеління, сформульованого в словах Спаси-теля: «Ідіть же, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх держати все те, що Я заповідав вам. І ось Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 19–20).

Місія, як свідчення, притаманна самій природі Церкви, і полягає не тільки в проголошенні Благої Вісті всьому творінню, а й у залученні всієї тварі до повноти життя у Богові-Тройці.

Отже, православне розуміння місії базується на тринітарному її вимірі, тому що джерело місії — у Пресвятій Тройці, Яка виявляє Себе через пос-лання Ісуса Христа Отцем у Святому Дусі (Ін. 20, 21–22). Це послання вклю-чене до плану Ікономії нашого спасіння, «бо так возлюбив Бог світ, що і Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Ньо-го, не загинув, а мав жизнь вічну» (Ін. 3, 16). Тринітарне розуміння місії передбачає, що зав-дання місії полягає в проекції на людські стосунки від-носин, які існують усередині Святої Тройці.

Христологічний аспект місіонерського служіння містить у собі свід-чення творінню про Христа Воскреслого, і тому однієї з найважли-віших зав-дань місії є введення людини і всієї тварі у світ Царства Вос-креслого Христа, і введення Його Царства у тварний світ, як «нового не-ба і нової землі» (Одкр. 21, 1), що відкриваються у здійсненні Євхаристії. Через Літургію і виконання заповідей відбувається явлення Самого Ісуса Христа як Господа в силі Животворящого Духа Святого і введення у світ правдивого Царства Бо-жого.

Це можливо обо=женням людства, що є духовним преображенням, яке здійснює Дух Святий у Церкві, через спасіння Христом. «Святий Дух надає в Церкві людським іпостасям повноту Божественності єдиним, особистіс-ним чином, який пристосовується до кожної людини як до особистості, створеної за образом Божим. Святий Дух, вселяючись у нас, преображає нас в обитель Святої Тройці» (В. Лосський).

Святий Дух, як дар єдності, веде до того, що багато особистостей ста-ють одним Тілом у Христі — істинною Церквою Христовою. Право-славна Церква є істинною Церквою Христовою, створеною Самим Гос-подом і Спа-сителем нашим, Церквою, утвердженою і здійснюваною Ду-хом Святим; це Церква, про яку Сам Спаситель сказав: «Створю Церкву Мою, і врата пек-ла не здолають її» (Мф. 16, 18). Вона є Єдиною, Святою, Соборною (Кафо-лічною) й Апостольською Церквою, хранителькою і по-дательницею Святих Таїнств у всьому світі, «стовпом і підґрунтям іс-тини» (1 Тим. 3, 15). Вона несе повноту відповідальності за поширення Істини Христового Євангелія, так само як і повноту влади свідчити про «віру, раз передану святим» (Іуд. 1, 3). У Ній, і тільки в Ній можливе спа-сіння роду людського й обо=ження всієї тварі Духом Святим во Христі Ісусі.

Єдина Свята Соборна Церква є Церквою Апостольською. Через бо-го-установлене священство дари Святого Духа передаються віруючим. Апо-стольське спадкоємство ієрархії від святих апостолів є основою спільності і єдності благодатного життя. Місія як апостольство зав-жди була найголовні-шим з обов’язків церковних людей — як виконання заповіді Господньої про необхідність іти і навчити всі народи (Мф. 28, 19–20).

Православне розуміння місії передбачає, що всесвітня місія є есха-то-логічною подією; Євангеліє буде проповідуватися «до кінця віку» (Мф. 28, 20). Саме ця есхатологічна перспектива визначає правильні взаємо-відносини між місією і національною культурою, адже метою місії зав-жди залишається преображення всього космосу — людства і природи, по слову апостола Пав-ла, щоб «був Бог все в усьому» (1 Кор. 15, 28).

3.2. Мета і завдання

Як слідує з богословського обгрунтування місії, кінцевою її метою є слава Всесвятого Бога, яка розглядається в перспективі Його безмежної лю-бові, що явила себе в спокутному подвигу Ісуса Христа. «Оскільки христи-янська місія є частиною місії Божественної, її кінцева мета не може бути відмінною від мети Бога. А Його мета, як про це чітко сказа-но в Писанні, — це возглавлення Всесвіту во Христі і наша участь у Бо-жественній славі — вічній і нескінченній славі Божій» (Блаж. Анастасій (Яннулатос), архієп. Ал-банський).

У вужчому значенні, метою місії, що і складає її головне завдання, є навернення тих, хто поза Церквою, — тих, хто не бере участі у Боже-ствен-ному житті і хто тільки в цьому одному і має потребу. Місія в такому розу-мінні покликана сповістити людям спасительну Благодать і дати причасти-тися їй в Таїнствах Церкви.

Найближчою метою місії, що узгоджується з її кінцевою метою, є зро-стання і поширення Православної Церкви. Складові цієї мети:

- проповідь Євангелія;

- навернення язичників;

- пробудження «номінальних християн»;

- повернення до Церкви відпалих;

- залучення всіх до активного церковного життя.

3.3. Принципи, методи і форми

3.3.1. Принципи

1. Принцип всезагальності

Апостол Павел Духом Святим висловив цей принцип так: во Хри-сті «нема ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скифа, ні раба, ні вільного, але все і в усьому Христос» (Кол. 3, 11). Цим принци-пом утверджується, що Православ’я не може бути вузькоетніч-ною релігією, воно не належить якійсь одній національній традиції, а є істинно вселен-ським і загальнолюдським.

2. Принцип універсальності

Від початку просвітництва народів цей принцип був проголошений ус-тами святого апостола Петра: «Не на обличчя дивиться Бог, але у кожному народі той, хто боїться Його і чинить по правді, приємний Йому» (Діян. 10, 34–35). Православна віра не може бути становою або кастовою, вірою ву-зького кола самоізольованих осіб, а є доступною для всіх, і кожного, хто прагне до Нього, Христос із радістю приймає у Своє-му Царстві.


3. Принцип свободи во Христі

Сам Господь вказав нам умови істинної свободи в нас: «пізнаєте іс-тину, і істина звільнить вас» (Ін. 8, 32). Православне сприйняття свобо-ди — як свободи від рабства гріха і страстей — відрізняється від «світ-ського», спотвореного, розуміння свободи — як свободи гріха і царства вільної від Бога ушкодженої людської природи.

4. Принцип канонічної основи місії

Канони, як сполучна ланка між Церквою й організмом і Церквою й ор-ганізацією, мають визначати і відображати догматичні істини про Церкву. Згідно з апостолом Павлом, кожен апостол по жеребу отримав свою апо-стольський уділ, який призначив йому Бог (2 Кор. 10, 13). У су-часних термі-нах “апостольський уділ” означає “канонічна територія” Помісної Церкви. Апостольські Правила і Соборні Правила (Ап. 58; Шест. 19; Шест. 20; Сард. 11) визначають єпископа як главу Помісної Церкви, відповідального за про-повідь і повчання благочестю народу, і за-бороняють абикому вчити всена-родно, особливо тоді, коли це принижує або в чомусь применшує місцевого єпископа. Тому будь-яка місіонерська справа, яка робиться без благословен-ня єпископа і без його участі, втра-чає кафолічність, оскільки єпископ Поміс-ної Церкви відповідає за все-ленське спілкування всіх церков і без його бла-гословення ніщо не може відбуватися на території його єпархії.

5. Принцип безкорисливості

«Даром отримали, даром давайте» (Мф. 10, 8), — заповідує Господь Своїм учням. Отже, Православна місія не може мати на меті ні полі-тичну, ні економічну, ні якусь іншу вигоду. «Тому, хто прагне, дам даром від дже-рела води живої» (Одкр. 21, 6).

6. Принцип творення в любові

Апостол Павел, як істинний місіонер во Христі, свідчить, що вла-да, дана йому від Бога, є владою «на розбудову, а не на руйнування» (II Кор. 13, 10), вона спрямована на устрій Церкви Христової, в якій апосто-ли, будучи будівничими Тіла Христового, «істинною любов’ю в усьому зростали в Тому, Хто є главою –– Христос, із Якого все тіло складене і надійно злу-чене всякими зв’язками, за мірою чинності кожної частини, отримує зріст для розбудови самого себе в любові» (Єф. 4, 15–16).

7. Принцип історичності

«Від одного Він створив весь рід людський, щоб жив по всій поверх-ні землі, визначивши наперед обумовлені пори і межі їх розселення, аби вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, бо Він недалеко від кожного з нас: тому що ми у Ньому живемо і рухаємося і існуємо» (Діян. 17, 26–28). Богу угодно було визначити для нашої країни багатові-кове перебування в Православній вірі, яка в основному і сформувала світо-гляд і традиції нашого народу. Тому наше розуміння історичності Право-слав’я для України відрізняється від секулярного розуміння релігійної сво-боди — як рівності всіх релігій між собою; останнє часто використову-ють різні «місіо-нери» у своїй прозелітичній діяльності. Православна Церква, яка перебуває в повноті Істини і є спадкоємицею Апостольського свідчення, виходить з того, що на її канонічній території Православ’я було і є історичною і культурною основою для об’єднання людей і приве-дення їх до Христа. Застосування за-конів світського суспільства без врахування цього чинника, як правило, при-зводить до конфліктів і роз-брату між людьми.

3.3.2. Методи

1. Використання різних мов

Завдяки сприянню Святого Духа, учні в день П’ятидесятниці “почали говорити іншими мовами”, а натовп, що зібрався з цього приво-ду, знітився, бо люди “почули, що кожен говорить до них їхньою власною мовою” (Ді-ян. 2. 4, 6). Того дня з’ясувалося, що для того, щоб слухачі ро-зуміли Єванге-ліє, його треба виголошувати їхньою “власною мовою”. В цьому аспекті не тільки проповідь Євангелія, а й багато частин місіо-нерського богослужіння можуть бути перекладені на мову більшості на-селення. «У своїх службах Православна Церква використовує мову наро-ду: арабську в Дамаску і Бей-руті, фінську в Хельсінкі, японську в Токіо, англійську в Нью-Йорку. Одним з першочергових завдань православних мі-сіонерів — від свв. Кирила і Мефодія в IX сторіччі до свв. Інокентія (Ве-ніамінова) і Миколая (Касаткіна) у XIX сторіччі — був переклад бого-служебних книг на місцеві мови» (Єп. Діоклій-ський Калліст (Уер)). Од-нак, цей метод дозволяє використовувати в Бого-служінні і древні мови, як такі, що мають особливу цінність внаслідок їхньої чистоти і багато-вікового богослужебного використання.

2. Залучення до священства місцевих жителів

Залучення місцевого населення до церковного служіння, особливо до священства, є важливим чинником утвердження місцевої Церкви. Пре-світер, який добре знає місцеві звичаї і відомий серед місцевого населення, здатний і ефективно проповідувати Слово Боже, і сприяти укоріненню общини в Православній культурі та церковному благочесті. Саме так трудилися видат-ні місіонери минулого — свв. Стефан Пермський, Ма-карій Алтайський, Ми-колай Японський. Цей метод особливо актуаль-ний у наш час, як один з най-більш ефективних у сприянні спасінню.

3. Розумне співробітництво з державною владою

При сучасному стані законодавства Православна Церква відділена від держави і зрівняна в правах з усіма іншими релігійними об’єднаннями й ор-ганізаціями. За таких умов співробітництво Церкви з державою може відбу-ватися, з одного боку, в галузі просвітництва і добродійності, з іншого боку — у сфері протидії різноманітним деструктивним куль-там, деморалізації і деградації суспільства, в галузі боротьби з суспільни-ми пороками заради ду-ховного оздоровлення нації. Водночас неприйнят-ним для Православ’я по-винно вважатися застосування влади для сило-вих методів боротьби з інако-мислячими або «примусової євангелізації» заблудлих.

4. Православна присутність

Метод Православної присутності як свідчення передбачає враху-вання особливостей місіонерської діяльності в різноманітних сферах: нецерковній, інославній, іновірній; у діаспорі; міському, сільському; моло-діжному сере-довищі і т. д.

Він найкраще висловлений святим апостолом Павлом: «Для юдеїв я був як юдей, щоб здобути юдеїв; для підзаконних був як підзаконний, щоб здобути підзаконних; тим, що без закону, (був) як той, що без зако-ну, — не зрікаючись закону перед Богом, але будучи підзаконним Христу, — щоб здобути тих, що без закону; для немічних був як немічний, щоб немічних здобути. Для всіх я став усім, щоб спасти хоча б деяких. Це ж роблю для Євангелія, щоби бути сопричасником його» (1 Кор. 9, 20–23).

Присутність Православних у нецерковному середовищі і інославно-му, іновірному оточенні має величезне значення саме як форма місії. Як прави-ло, мовчазне свідчення благочестивих православних родин, що яв-ляють со-бою «малу Церкву», здатне учинити дуже багато, по слову Євангельському: «Так хай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і славили Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16).

3.3.3. Форми

Місія Церкви — у спасінні кожної людини, і в сферу її свідчення вхо-дять також питання культури, науки, навколишнього середовища — все, чим живе сучасне людство. І в залежності від оточення, у якому ве-деться місіо-нерська робота, духовного рівня тих, на кого вона спрямова-на, доцільно ви-ділити чотири її форми:

Інформаційна місія. Це свідчення якнайширшим верствам насе-лення через засоби масової інформації, а також організацію парафіяль-них бібліо-, аудіо- і відеотек, видання спеціальної місіонерської літерату-ри, свідчення за допомогою комп’ютерних технологій, у тому числі в ме-режі Інтернет.

Апологетична місія. Це свідчення істини Православ’я в порівнянні з єретичними і сектантськими псевдовченнями, розкольницькими трактуван-нями догматів і канонів, які широко поширені в Україні. Апо-логетична місія спрямована також на протистояння прозелітичній ді-яльності з боку неправо-славних церков і місіонерських організацій, роз-кольників, окремих євангелі-заторів.

Виховна місія (воцерковлення). Це робота з тими, хто готується до Свя-того Хрещення, і з тими, хто, будучи хрещеними, не отримали відповідної настанови в основах віри і не є активними членами Церкви. Мета такої місії — включення хрещеної людини в церковне життя пов-ною мірою, формуван-ня православного устрою життя.

Зовнішня місія. Це свідчення істини Православ’я серед людей, не хре-щених у Православній Церкві, не причетних до церковного життя, які не мають християнських основ традиції і культури, але мешкають на канонічній території Української Православної Церкви.


Всі чотири види місіонерського служіння виділено умовно, для зруч-ності організації місіонерської діяльності, і можуть бути застосо-вані на всіх рівнях церковного життя: парафіяльному, єпархіальному, за-гальноцерковно-му.

1. Парафіяльний рівень

Місіонерське служіння Української Православної Церкви, яке роз-гля-дається як апостольське, повинно мати відповідні форми. Виховна місія на парафії бачиться особливо важливою, оскільки саме парафія є основою цер-ковного життя в цілому. Міцні парафії є запорукою здоров’я всього Тіла Церкви.

Виховна місія на парафії повинна здійснюватися за схемою: огла-шення — Хрещення — настанова.

Оглашення передбачає попередні катехизаторські бесіди. Хрещення кожного нового члена повинно стати святом для всієї общини. Необхід-но виховувати у народі побожне ставлення до Хрещення –– як до Таїнст-ва, а не як до треби. Це стосується і священнослужителів, які часто в загальному по-току багатьох Хрещень утрачають глибину смислу здій-снюваного Таїнства.

Настанова передбачає позабогослужебні читання та співбесіди і забез-печення потрібною літературою.

Інформаційну місію через засоби масової інформації, радіо і телеба-чення варто здійснювати в міру місцевих можливостей на кожній пара-фії (через випуск парафіяльних листків, ведення місіонерських теле- і ра-діопро-грам).

Зовнішня місія. Метою проголошення Євангелія, а отже, і місії, є створення євхаристичної громади в кожній місцевості, в її обстановці, і тра-диційній для неї культурі та мові. Тому доцільно при організації па-рафії на території, де православні складають меншість, поставляти у священики кан-дидатів із корінного населення.

2. Єпархіальний рівень

Саме на єпархіальному рівні повинні комплектуватися бібліотеки і створюватися місіонерські курси й училища, а в перспективі –– також вво-дитися місіонерські предмети в навчальні курси духовних академій і семіна-рій.

Необхідно відродити інститут єпархіальних місіонерів, якими можуть бути як окремі священнослужителі, так і миряни, що мають для цього спеці-альну підготовку і отримали благословення єпархіального архієрея.

Корисним є проведення регулярних єпархіальних та регіональних мі-сіонерських конференцій за участі Синодального та єпархіальних мі-сіонер-ських відділів, світських спеціалістів (психологів, педагогів, право-знавців, істориків) та представників державної влади.

Необхідною є й апологетична місія –– в зв’язку з широким прозелі-тиз-мом, який здійснюють неправославні релігійні об’єднання. Найефек-тивні-шою в цьому плані місіонерська робота бачиться у формі:

а) створення в кожній єпархії місіонерської парафії;

б) створення єпархіальних реабілітаційних центрів для тих, хто став жертвами тоталітарних сект і псевдорелігійних організацій.

Синодальний відділ релігійної освіти, катехизації і місіонерства Укра-їнської Православної Церкви може надавати програмно-методичну допомогу єпархіальним архієреям у справі організації курсів з підготовки місіонерів і катехизаторів.

3. Загальноцерковний рівень

1. Створення загальноцерковного Місіонерського Фонду Української Православної Церкви, метою якого є сприяння здійсненню місіонерської ді-яльності Української Православної Церкви.

2. Створення науково-координаційного відділу на загальноцерков-ному рівні, який буде працювати у таких напрямках:

а) збір матеріалів, що показують досвід місіонерської роботи Ук-раїн-ської Православної Церкви в дореволюційний період, сучасний місіо-нер-ський досвід Помісних Православних Церков і досвід у цій галузі іно-слав’я. Ці матеріали повинні вивчатися, частина з них –– видаватися, і на їхній ос-нові можуть створюватися методичні розробки для місіонер-ської роботи Ук-раїнської Православної Церкви в сучасних умовах;

б) вивчення методів роботи в районах зі значною мусульманською, греко-католицькою, католицькою присутністю, великою питомою ва-гою розкольницьких церков, протестантських деномінацій, і вироблення відпо-відних програм для місіонерів;

в) збір інформації про діяльність в Україні неправославних місіоне-рів і сектантів. Підготовка і видання викривальних матеріалів про їхню прозелі-тичну діяльність;

г) створення юридичного відділу з вивчення правомірності дій тих чи інших релігійних організацій і сект;

д) створення навчальних програм для місіонерських курсів і духов-них навчальних закладів, у співробітництві з Навчальним Комітетом при Свя-щенному Синоді Української Православної Церкви; введення ви-кладання курсу місіології в усіх духовних навчальних закладах України за програма-ми, затвердженими Навчальним Комітетом;

е) видання загальноцерковних місіонерських часописів і газет.

4. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Місіонерська концепція, після затвердження її Блаженнішим Митро-политом Київським і всієї України та Священним Синодом Ук-раїнської Пра-вославної Церкви, є основним керівним документом у сфері місіонерської діяльності для всієї повноти Української Православної Церкви.

«Спасительний Промисел не закінчується викупленням людства, але поширюється на космос. Творіння Боже досягає визначених йому від почат-ку мети і місця. Відтворення Всесвіту надає Божественній місії додатко-вого виміру. Божественна місія є всеосяжним планом, за яким здійснюється спасіння людства, оновлення і відтворення фізичного світу таким, яким Бог вбачав його до того, як почав творити. В усьому цьому розкривається слава Божа. Кінцевою метою Божественної місії є одкро-вення Його слави, і тоді покликання людства полягає в тому, щоб стати причасником Божествен-ної слави» (Іаков Стамуліс). Покликання усього світу до нового життя в Бо-гові, будучи основним змістом Православної місії, повинно червоною нит-кою проходити через усю місіонерську ді-яльність, яка випливає з викладеної Концепції, котра наголошує, що Церква покликана не ділитися і відокрем-люватися у своїй самодостат-ності, а єднатися в любові в Дусі Святому для спасіння во Христі Ісусі.

«Любов’ю і єднанням спасемося» (прп. Сергій Радонезький).

Синодальний відділ релігійної освіти, катехизації та місіонерства Української Православної Церкви





 ФИЛИП Єпископ Полтавський і Кременчуцький
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру