ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Ксенія КУЧЕРЕНКО.   Сторінки з особистого щоденника психолога СНІД-центру

10.08.05.
Вузький темний коридор, у повітрі запах опію, цигарок і ліків. Їдкий запах, але з часом до нього звикаєш. Вже не помічаєш, що сам носиш його з одягом. Три роки праці в міському СНІД-центрі — і все той самий коридор, те саме повітря і палати. Все, що змінюється — так це люди. Одні відходять в інший світ, на їхнє місце приходять інші. Смерть вже не здається такою страшною…

Як не дивно про це казати, але до смерті можна звикнути, як звикають до неї на полі бою. Хоч зараз і мирний час для України, але цим полем бою є лікарня. І битва щоразу, щороку, щохвилини тут іде проти смерті за життя. І, може, пройде ще багато поколінь, поки ми здобудемо перемогу.

Усе залежить від того, як ти ставишся до смерті. Для мене це перехід в інший світ, який ти сам заслужив, сам вимолив. Багато років уже спостерігаю, як змінюються тут люди: жорсткі стають більш терпимими, хочуть щось приємне зробити для оточуючих, хоча б подарувати останню посмішку, посмішку–звільнення. Для батьків (а таких багато) смерть – це втрата, почуття горя, хоча якесь усвідомлення того, що їхня дитина звільнилася від болю і більше не страждає, існує.

Але неможливо забути першу смерть. Навіть зараз я пам’ятаю ім’я того хлопця – Леонід. Йому було 22 роки. Він любив жартувати, завжди йшов на контакт, був дуже простий. Про своє вживання наркотиків казав просто: потрапив не в ту компанію. До кінця свого життя вживав їх, окрім тих днів, коли був у комі. Говорив, що наркотики притупляють біль. Але це була просто ще одна ілюзія. Наркотик для ВІЛ-інфікованого наближає смерть.

Того дня я, як завжди, постукала, відчинила двері, зайшла до палати... Посередині кімнати стояв стілець, на ньому сиділа жінка, засмучена, її ніби не було в палаті, дуже пустий погляд. На ліжку лежав хлопець, шумно дихав, при цьому стискались всі м’язи на його тілі. Обличчя знайоме й незнайоме. За хвилину розумію, що це Льоня, а це його мати. Під час нашої останньої зустрічі вона з посмішкою мені розповідала про свої знання психології, про те, що вона закінчила інститут естетики. А зараз вона зовсім інша.

Хлопці з кімнаті мовчали. “Що трапилось?” – запитала я. Мати розповіла, що вночі вона силоміць привезла сюди Льоню, що він погано себе почував, але в лікарню їхати не хотів. Він ще зі мною розмовляв, а зараз він в комі, і лікарі кажуть, що вже нічого не можна зробити, він помирає. У Льоні не було видно вен через вживання наркотиків, йому поставили капельницю в пахову вену. Хлопця треба було перенести в реанімацію. Санітарка, я і ще один хлопець понесли його на матраці. У реанімації його роздягли і надягли памперс. Єдина надія була на те, що хлопець сходить в туалет і з організму вийде вся гидота.

Мати присіла біля ліжка. Тихо гладила руку Льоні і казала: “Пісь-пісь-пісь. Ну, синочок, ну давай. Пісь-пісь-пісь ”. Я взяла стілець і присіла біля неї. “Лікарі сказали, що він помре”, — почала вона, — “А мені однаково, що він вживав наркотики, навіть давала йому гроші на них, однаково, що він зривався постійно на мене. Хай кричить, але щоб завжди був зі мною. Ми поряд з дитинства: Льоня ходив у садочок, я там працювала, Льоня пішов до школи — я теж там працювала. А зараз Льоня… він був така мила дитина!

Уявляєте, всі подруги від мене відмовились, навіть найближчі, коли дізналися, що в Льоні СНІД. Вони боялися заходити у квартиру і навіть розмовляти по телефону. А мені ніхто не потрібен, тільки Льоня”.

Я намагалася не розмовляти, а слухати, просто уважно слухати. До кімнати постійно заходив лікар. Ми продовжували розмову. “Льоня в лікарні познайомився з дівчиною, вона зараз жила з ним. Така приємна пара. Вона мені дуже подобається, але я боюся її пускати собі в душу, бо не переживу і її смерті”.

Жінка продовжувала гладити сина по руці, тихенько нашіптуючи: “Пісь-пісь-пісь”. “Як в дитинстві, — раптом продовжувала вона, — в дитинстві, коли я його саджала на горщик, теж так казала”.

Руки в Льоні поступово синіли, стискалися м’язи. І раптом дихання уповільнилось. Подих, один, другий. Я підвелась і покликала лікаря. В палаті запанувала тиша. Подихів більш немає, лікар послухав пульс, закрив йому очі і сказав: “Він помер”. У кімнаті залишилася тільки я і мати. Тіло Льоні здригнулось, м’язи скоротились. Було враження, ніби він зараз встане, а то, як кажуть, душа з тіла виходила.

Мати сіла на стілець. Я підійшла, обійняла її за плечі. “Пісь-пісь-пісь, Льоня — прошепотіла вона, — А чому він як живий? У мене нікого немає, залишилась я сама”. Вона не плакала, просто сиділа мовчки і нікуди не хотіла йти, обіймаючи руку сина. Тіло ще 2 години лежало в реанімації. Звістка про те, що Льоня помер, швидко обійшла всі кімнати. Але 2 години ніхто не наважувався зайти і порушити це мовчазне спілкування матері з сином.

Я вийшла в коридор і сказала: “Його душа зараз з нами, в цьому коридорі. І він залишиться спогадом у наших серцях”. Це заспокоїло всіх. Напевно, вони подумали, що після їх смерті скажуть такі ж самі слова.

…Бувало різне у цих сірих стінах. Яскравим тут здавалося лише спілкування… Тому в кожній палаті на тебе чекали з радістю. Дізнатися про те, що коїться в світі, розповісти про те, що наболіло чи просто поспілкуватись... На Новий рік більшість виписалось. Залишились важко хворі.

31-го вирішили зробити їм свято. Купили ялинку, прикрасили, вдягнули костюми. Придбали подарунки: мінеральну воду, йогурти, снігуроньку і листівку з привітанням. Щоб якось розважити принесли телевізор і відеомагнітофон з касетою “Кавказької полонянки”. Попри те, що кожен дивився цю комедію багато разів, всі з задоволенням переглянули її ще раз. Порушили трошки лікарняну тишу. Привітали одне одного з Новим роком. Цього вечора було дуже багато радості...

…Влітку більшість часу всі проводять надворі. Збираються біля дуба у холодочку, спілкуються. Пам’ятаю, тоді лежала в лікарні дівчина, з вищою освітою, дизайнер за фахом. Вона жартувала і казала, що весь її дизайн залишився тут і показувала на свою постіль. На зеленому вовняному покривалі, складеному дуже оригінально, лежали 2 подушки. Вона загнула в них кути і вони мали дуже європейський вигляд. А на подушці було написано, ще старий радянський напис: “Минздрав”. У моєму дитинстві в дитсадочку були такі подушки, як зараз пам’ятаю.

Дівчині було 25 років, звали її Оля. Вона була дуже життєрадісна. Вирізала різні фігурні вазочки з банок з-під йогурту і ставила в них свіжі квіти. Було красиво. У кожній кімнаті стояв витвір її мистецтва і звеселяв усіх…

…Пам’ятаю кожне ім’я. Вони живуть разом із заупокійними молитвами. І скільки таких історій! У кожного своя. Але можу сказати, що в мене були “мертві”, є “живі” і “ненароджені” знайомі, які є часткою мого життя. І хотілося б, щоб люди подивилися на них моїми очима. Щоб ВІЛ-інфіковані не були вигнанцями в нашому суспільстві, якими нехтують і яких стороняться. ВІЛ не передається побутовим шляхом, не передається через дружбу і спілкування. Зараз з’явилося гасло, що не треба боротися з людьми, треба боротися з хворобою. А священики говорять: не треба боротися з людиною, треба боротися з гріхом. На їхньому місці може опинитися кожен…





 Християнський погляд на профілактику негативних явищ
 Ксенія КУЧЕРЕНКО. Боже мій, Боже, навіщо ти мене залишив!
 Ксенія КУЧЕРЕНКО. Вечори на хуторі поблизу Диканьки
 L00045
 Ксенія КУЧЕРЕНКО. “Блаженні милостиві”
 Оксана КУЧЕРЕНКО. За что так упорна болезнь моя?
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру