ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Олена КАРЕТНИК.   Преподобний Амфілохій Почаївський

08.06.2005.
Цей подвижник мав таку силу молитви що, ті, хто не міг ходити, вставали на ноги, а хто був сліпий — прозрівав. Бог дав йому багато сили, але й послав важкі випробування. Люди, які жили з ним поряд, пам’ятають дива, що відбувалися. Чи сам преподобний мав надзвичайний дар, чи місце те святе по-особливому?..

Почаївська Лавра прокидається рано, ще удосвіта, о пів на п’яту ранку. Монастирську братію будить черговий, скликаючи всіх на молитву. Богові й молитві присвятили себе ті, хто живе в цих стінах. Моляться вдень і вночі, задля очищення душі безперестанним каяттям. О п’ятій в Успенському соборі читають полуношницю, ранішнє молитовне правило. Дякують Богові за милість, за світло нового дня. Вже о шостій у печерній церкві ранішня літургія та прикладання до святих мощей.

Потім монахи знову йдуть в Успенський, де моляться за пізньої літургією та випивають ківшик води зі Святої Стопи. Так починається кожен день. Здається, така благодать була завжди, протягом восьмисот років існування Лаври. Але кожне дерево, кожна святиня – це ціла епоха, окрема історія…

У тиші невеликого мальовничого села Мала Іловиця, що на Тернопільщині, далеко від шуму міста та суєти, проходило дитинство Якова Головатюка. У сім’ї ремісника Варнави зростало десятеро дітей. Дружні стосунки в родині маленький Яків запам’ятав назавжди. Його батько був досвідченим костоправом, багато працював, не цурався жодної роботи. Ще хлопчиком Яків допомагав батькові доглядати хворих та потроху вчився лікарський справі. Він бачив нестерпний людський біль, і, мабуть, уже тоді відчув бажання зцілювати недужих.

Уміння, які він отримав від батька, знадобилися йому, коли Яків опинився на фронті І Світової війни. Там він побачив смерть та по-справжньому почав розуміти дар життя. Там відчув і любов до життя. Молодий солдат так би і продовжував з успіхом виконувати обов’язки фельдшера, якби не потрапив у полон. З Божою допомогою Якову вдалося втекти. Повернувшись із фронту, юнак збирався одружитися. Але священик благословив йому йти в Почаївську Лавру.

Смиренно прийняв благословення Яків, і 1925 року опинився в Успенській Лаврі Почаїва. З працелюбністю та смиренням ніс він усі послухи, і 1932 року послушник Яків прийняв постриг з ім’ям Іосиф. Відтоді Почаївська Лавра стала для монаха рідним домом, де він прожив близько двадцяти років. Любив прогулюватися по ній, прислухатися до тиші, вдихати її повітря. Подовгу інок молився біля чудотворних ікон Почаївських.

Історія Києво-Братської ікони сягає у 1659 рік. Щоб зберегти її від знущання під час польсько-руської війни, святиню пустили пливти Дніпром. Так з Вишгорода рікою ікона потрапила до Братського монастиря, що на Подолі. 1834 року в Києві була написана копія цього образу. Її подарували Почаївській Лаврі на знак єдності двох Лавр: Києво-Печерської та Почаївської. Відтоді біля ікони залишають свої милиці дивом зцілені люди. Вклоняються Божій Матері за одужання, яке Вона їм подарувала.

Почаїв давно здобув собі славу дивовижного місця. Так, у 18 столітті стався незвичайний випадок, пов’язаний з цією унікальною стороною. Якось відомий польський граф Микола Потоцький проїжджав поруч із Почаївом. Коні перекинули екіпаж – і граф опинився на дорозі. Микола Потоцький був людиною гарячковитою і нестриманою. Він уже був схопив пістолет, аби застрелити кучера. Нещасний повернувся в бік Почаївської Лаври, що виднілась на горі, й почав благати: “Мати Божа, Почаївська, спаси мене…” Пістолет Потоцького клацнув, але... не вистрелив. Вдруге і втретє несамовито стріляв граф, але все було марно. Пістолет не вистрелив.

Микола Потоцький, зрозумівши, Хто врятував кучера, одразу захотів побачити Заступницю. Приїхавши до Почаїва, граф став навколішки перед Почаївською іконою Божої Матері. Де й ділась та несамовитість. Граф каявся. Святе місце справило на нього таке сильне враження, що він вирішив залишитися у монастирі. Своїм коштом він возвів величний Успенський собор. Висота цієї споруди – 70 метрів. Її видно здалеку, вже за десятки кілометрів.

Покровителькою Почаївської Лаври є Саме Богородиця. Божа Матір вказала на місце, де має постати монастир. Ця древня обитель має свою цікаву історію створення. Передання розповідає про це так. Коли 1240 року Київ був спустошений татаро-монгольською ордою, ченці Києво-Печерської Лаври перейшли жити у Почаївські печери і там почали возносити свої ревні молитви за рідну землю. Пречиста Діва не забарилася з відповіддю. Вона явилася у вогняному стовпі на скелі Почаїва, вказавши місце, де має постати монастир. Огорнута сяйвом, піднялася Богородиця від землі на небо, залишаючи чіткий слід від своєї правої стопи на скелі. З того часу стопа наповнюється цільбоносною водою. А на тій скелі постала Лавра на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Біля кіоту зі святою водою завжди несе послух хтось з іноків.

Так і монах Іосиф був доглядачем Стопи Божої Матері. З великим трепетом та відповідальністю ніс він цей послух. Бачив, як, вмиваючись та вживаючи святу воду, зцілювалися люди. 1936 року Іосиф був висвячений у сан ієромонаха. Безперечний дар зцілювати привертав увагу багатьох людей. Намісник Лаври благословив монаха на богоугодну справу і дозволив оселитися в маленькій хатці біля кладовища. Там преподобний прожив двадцять років.

Дні і ночі проводив у молитвах майбутній угодник Божий. Присвятивши життя служінню Богові, старець здобув тверду віру й отримав від Бога дар прозорливості та зцілення. Він лікував як тілесні хвороби, так і таємні недуги душі. Повертав слух глухим, зір – сліпим, нещасним давав надію. До отця Іосифа везли недужих із різних кінців світу. Потік хворих не припинявся ні вдень, ні вночі. Вулиця була заповнена підводами. Черги стояли кілометрові. Людське горе він переживав як своє, співчував усім стражденним і немічним. А про себе казав: “Ви думаєте я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і своїй вірі”.

Влітку паломництво до батюшки Іосифа збільшувалось і сягало п’ятисот осіб щоденно. Старцю були відкриті душі всіх людей, їх серця і наміри. Отець Іосиф зцілював найважчі недуги, але він говорив, що не всі їдуть від нього здоровими. Старець стверджував, що тілесне здоров’я деякому може лише нашкодити, призвести до погибелі душі. Угодник Божий мав велику любов у серці, і тому нікому не відмовляв; кожному приділяв увагу. На питання, як досягти такої любові, він відповідав: „За смирення Бог дає благодать любові”. У батюшки було незмінне правило: якщо когось привезуть хворого, у будь-який час дня і ночі викликати його.

Не забарилися смутні часи – Почаївська Лавра потрапила в руки безбожної влади більшовіків. Як розповідають очевидці, у монастиря було відібрано все: зерно, худобу, інвентар, продукти, земельні уділи. Молодих послушників та монахів виганяли з обителі. Кількість ченців зменшилася з трьохсот до вісімдесяти. А до отця Іосифа в маленьку хатинку, що біля кладовища, почали приходити незвані гості з НКВС.

Одного разу його зв’язали та хотіли скинути з кручі. Але батюшка спокійно сказав: “Далеко не понесете”. Одразу обох бандитів настигла кара: один осліп, інший впав на ноги. Але нічні візити до старця не припинялися.

...Тієї ночі місяць заховався. На кладовищі, біля якого жив батюшка Іосиф, стояла повна тиша, тількі чулося гавкання собак. Озброєні молодики безцеремонно ввійшли в хату батюшки і наказали накривати вечерю. Після вечері попросили їх провести. Але у кладовищенській тиші повідомили старцю про його розстріл. Преподобний спокійно став під дуло й почав читати молитву. Отець Іринарх, який тоді жив із батюшкою, вибіг з хати та заголосив: “Чи ви знаєте кого вбиваєте?! Він увесь світ рятує! Вбийте краще мене”. Убивці відклали розправу.

Не зважаючи на заборони, батюшка продовжував зцілювати хворих. Одужували навіть ті, яких офіційна медицина вважала невиліковними. Радянська влада забороняла людям їздити до старця. Навіть автобуси відмінили. Але людей це не зупинило – вони йшли пішки.

1962 року влада намагалася відібрати у Лаври Троїцький собор. Своєю мужністю та сміливістю відстояв отець Іосиф святиню. Побачивши зграю міліціонерів біля храму, батюшка поспішив на допомогу. Він вихопив з рук міліціонера ключ та віддав наміснику: “Архієрей – ось хто хазяїн Лаври! А ви всі геть звідси! Люди, гоніть їх!” Місцеві жителі, яких надихнули слова улюбленого батюшки, кинулися на загарбників і вигнали їх за ворота. Так отець Іосиф відстояв Троїцький собор. А це справді велика святиня. Її возвели 1911 року. Коли милуєшся новим собором Почаївської Лаври з його вежею, величним куполом, таємничими хорами та анфіладами, – поринаєш у давно минулі часи, коли свята Русь, починаючи від палат великокнязівських, була немов величезний монастир, що живе за уставом Святої Церкви.

Захищаючи обитель, старець мало не поплатився життям. Невдовзі після цього випадку за ним приїхали на машині, відомою під назвою “Чорний ворон”. Зв’язали, закрили рота рушником і повезли в психіатричну лікарню. Там побрили, постригли й посадили в палату до “буйних”. Пізніше отець Іосиф згадував: “У палаті було слабке світло, знаходилось тут разом сорок хворих. Мені весь час кололи ліки, від яких розпухало все тіло й тріскала шкіра… Одного разу мене викликали в кабінет головного лікаря та запитали, чи можу я вилікувати всіх хворих. Я відповів: “Можу”. Попросив принести святе Євангеліє, облачення, щоб можна було здійснити водохресний молебень. Сказав, що після молитви біси вийдуть самі крізь вікна та двері. Головний лікар обурився: “Ви нам без молебнів лікуйте!” А я йому: „Так неможливо лікувати. Коли солдат іде в бій, він бере гвінтівку, патрони, гранати. Наша зброя – святий хрест, святе Євангеліє, свята вода!”

Звісно, після такої бесіди отець Іосиф надовго «прописався» в психіатричній лікарні. Допомогла Світлана Алілуєва – дочка Іосифа Сталіна. Як виявилось, свого часу, старець вилікував її від душевної хвороби. Вдячна пацієнтка, Світлана Алілуєва не забула милостивого батюшку і визволила його з лікарні. Рідні забрали отця Іосифа в село Іловицю. Але і там не залишали його у спокої. Цього разу зрадили рідні. У отця Іосифа була велика родина – дев’ятнадцятеро племінників. Та один виявився людиною злою та заздрісною. Він вивіз батюшку до лісу, побив та вкинув у болото. Вісім годин пролежав отець Іосиф без тями у воді. Рідні знайшли його та відвезли до Почаївської Лаври. Стан ієромонаха був надто складним. Братія і не надіялася, що він доживе до ранку. Тієї ж ночі постригли отця Іосифа в схиму з ім’ям Амфілохій.

Потроху батюшка почав приходити до тями. А згодом і повністю одужав. У селі Іловиця він оселився у племінниці Анни, де і продовжував приймати хворих. Сам змайстрував голуб’ятню, а під нею – каплицю. У голуб’ятні жили біля двохсот голубів. На дворі поставили великий обідній стіл для богомольців, збудували молільню, трапезну, кухню, приймальню для хворих, спальню для послушниць, які допомогали по господарству. Ще у батюшки був великий сад, де гуляли павичі, рясно плодоносили фруктові дерева.

І на все це в отця Амфілохія вистачало і часу, і душі. Вся околиця знала про водосвятні молебні, які проводив старець. На службу завжди збиралася велика кількість людей. Батюшка говорив, що в його дворі вся земля просочена сльозами тяжко хворих людей, які всією душею благають про зцілення.

Угодник Божий відчував наближення смерті. Якось улітку 1970 року батюшка зі своїм другом проходив лісовою стежкою. Почувши зозулю, промовив: ”Останній раз слухаю з тобою зозулю”… Того ж року святий відійшов у вічність.

На одній вечері батюшка всіх запросив до столу, і мов жартуючи, сказав: ”Отрута вже подана!” Іншого дня батюшка теж сказав: “Всі мені ви, дорогі, та серед вас Іуда”. Істинна причина смерті преподобного Амфілохія і досі залишається невідомою. Існують лише припущення та здогади. Уже перед самою смертю угодник Божий якось сказав: «Як страшно буде, коли стануть мерзлу землю на труну кидати…” Не стало отця Амфілохія 1 січня 1971 року. Сніг замітав усе навколо, заметіль ставала все сильнішою. Холодний вітер хилив до землі дерева, ревів, мов поранений звір.

Уже потім будуть здогадуватися, хто підсипав отруту святому.

А того сніжного дня люди прощатимуться з улюбленим старцем. Труну зі святим до кладовища несли на руках. Кожний намагався з ним попрощатися, пронести власноруч, побути ще хоч трохи поруч.

У Почаївській Лаврі є печерна церква. Шлях до неї проходить через анфіладу сходів, коридором, стіни якого розписували відомі живописці. Перед зором постають святі нашої землі: рівноапостольний князь Володимир, страстотерпці Борис і Гліб, преподобні Антоній і Феодосій. Історія десяти тисячоліть відтворилася у цих розписах. А там, у глибині церкви, почивають мощі ще одного заступника нашого перед Богом – Амфілохія Почаївського.

Люди свято пам’ять про отця Амфілохія. Духовне чадо старця — монахиня Варвара — зберігає особисті речі батюшки: схиму, синодик, Євангеліє, напрестольний хрест, а також улюблені ікони отця Амфілохія, перед якими він молився.

...Незабаром вечір. Дзвін скликає всіх на вечірню службу. Тут, на дзвіниці, весь Почаїв мов на долоні. Можна побачити, як йдуть прочани, біжать діти, поспішають монахи. А там, біля дерев, іде старець такий схожий на преподобного Амфілохія, начебто це він прийшов на службу, як завжди ходив, коли жив тут…

Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам Слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню.

Послання Апостола Павла до Євреїв





 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Аліпій Іконописець
 Олена КАРЕТНИК. Царственна інокиня
 Олена КАРЕТНИК. Святий Феодосій Печерський
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Феофіл, Христа заради юродивий
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Кукша, Одеський чудотворець
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру