ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Олена КАРЕТНИК.   Преподобний Аліпій Іконописець

08.06.2005.
Він навчився писати ікони, та став справжнім майстром. Від його ікон творилися чудеса. Дехто вважав, що він використовує незвичайні фарби. Інші розповідали, що не сам він пише ікони. Начебто, люди бачили ангела, який творив замість нього. Деякі з тих ікон зберіглися й до сьогодні. Чи написані вони іншою рукою, чи й справді рукою того, хто мав дар Божий?..

…Йшов тисяча вісімдесят третій рік від Різдва Христового. Минуло понад три десятиліття з того часу, коли біля Києва постав славнозвісний Печерський монастир, колиска чернецтва православної Русі. До настоятеля, отця-ігумена Никона, який пам’ятав перші роки обителі, несподівано завітали іконописці з далекого Константинополя. Гості розповіли свою історію. З’ясувалося, що у дорозі, дізнавшись про розміри головного храму Печерского монастиря, вони вирішили, ніби він більший, ніж той, про який їм говорили замовники з Києва. Іконописці вже думали повертатися до Константинополя, але невідома сила схопила їх корабель і вела його проти дніпровської течії аж до з самих Печерських гір.

Переконавшись під час розмови з ігуменом Никоном, що все відбулося за Провидінням Божим, іконописці розпочали роботу. Велика Печерська церква, або Успенський собор, який їм належало розписати, був престольним храмом монастиря та першою його кам’яною спорудою. Закладали собор ще святі Антоній та Феодосій у 1073 році. Будувався він протягом трьох років: з 1075-го до 1078-го. І вибір місця під храм, і закладини, і саме будівництво були освячені багатьма знаменнями. Нині ж, коли собор прикрашали розписами та мозаїкою, Господь показав нове диво: сама собою створилася та спалахнула світлом вівтарна ікона-мозаїка Божої Матері. З Її вуст вилетів голуб, який довго кружляв по церкві та зник у вустах Спасителя на іконі. Разом з майстрами-іконописцями це диво бачив один юнак, якого батьки віддали до них у навчання. Коли розпис було завершено, той юнак прийняв постриг у Печерському монастирі з ім`ям Аліпій.

Проводячи чернече життя в Печерськом монастирі, преподобний Аліпій став справжнім подвижником. Його «Житіє», поміщене в «Патерику Печерському», розповідає: «Осягнувши всю науку іконопису, він став справжнім майстром. Займаючись цією працею не для прибутку, він писав досить ікон, аби постачити й ігумена, і всю братію, і не стягував плати. Якщо він не мав роботи, то позичав золото й срібло, скільки було потрібно на ікони, і писав для тих, кому заборгував. Потім, взявши ікону, віддавав за борг. І багаторазово просив він друзів: якщо помітять у церквах постарілі образи, нехай приносять йому. Обновивши їх, повертав на колишнє місце. І робив все це, щоб не бути без діла, тому що святі отці веліли ченцям мати рукоділля...

Свої кошти блаженний Аліпій ділив натроє: першу частину – на святі ікони, другу – на милостиню вбогим, а третю – на свої потреби. І робив подібне щороку, не даючи собі розслабитися ні на добу. Ночами вправлявся він у співі й молитві, а з настанням дня брався за працю, ніколи не буваючи без діла і не ухиляючись заради роботи від славослів’я в церкві. І за всі його чесноти й чисте житіє ігумен поставив інока священиком...»

Стародавні передання про нерукотворні ікони

На схід від Єрусалима, між річками Тигром та Євфратом, стоїть місто Орфа. Раніше його називали Едеса. У дні земного життя Господа нашого Ісуса Христа Авгар – князь цієї країни – уражений був невиліковною хворобою – проказою. Дізнавшись про чудеса Іісуса Христа, Авгар просив Його у листі приїхати до нього та вилікувати. Спаситель взяв плат витер ним Свій лик, і дивним чином на полотні залишився відбиток обличчя Спасителя. Хворий князь з благоговінням прийняв плат, поклонився йому, облобизав і відчув полегшення. З того часу висить святий убрус на стіні того міста, і багато кому від нього йде допомога…

...Якось прийшов у Печерський монастир один багатий киянин, який страждав проказою. Він уже перепробував багато: ходив і до лікарів, і до іновірців, і до знахарів, але тільки погіршився його стан. І от тепер, за порадою друзів, прийшов до обителі. Ігумен велів напоїти нещасного водою з колодязя святого Феодосія. Хворому дали святої води, омочили нею голову й обличчя. Але він не зцілився. Навпаки, хворий раптом покрився гноєм. Від нього став виходити такий сморід, що всі змушені були відійти. Прокажений повернувся додому й багато днів нікуди не виходив. Але в душі щось підказувало йому правильну думку. Хворий докоряв собі: «Я без віри прийшов до святих!» Він чекав смерті, але вона не приходила. Тоді, зібравшись із силами, прокажений прийшов у Печерський монастир, де висповідав свої гріхи преподобному Аліпію. Прийнявши покаяння, преподобний підбадьорив нещасного, дав наставляння, помазав обличчя хворого фарбою для ікон. Потім відвів його у престольний храм, причастив Святих Таїн і дав умитися водою, якою умиваються священики. І вмить прокажений зцілився. Таке швидке зцілення здивувало всіх. А преподобний Аліпій мовив: «Господь заповів просити. Але не просто просити – а просити й вірити – тоді отримаєш».     

Один киянин, побудувавши церкву, хотів прикрасити її іконами. Давши гроші двом печерським ченцям, він просив передати їх разом із замовленням святому Аліпію. Але ченці, нічого не сказавши іконописцеві, привласнили гроші собі. А пізніше сказали замовникові, що Аліпій вимагає додаткової плати. Одержавши її, ченці ще тричі подібним чином дурили замовника. Коли ж той нарешті вислав гінця глянути на ікони, злодії оббрехали Аліпія, начебто він не бажає виконати замовлення. Замовник поскаржився ігуменові Никону. Викликаний для пояснень, Аліпій нічого не розумів. Тоді ігумен велів принести іконні дошки й привести ченців, які одержували гроші. Коли дошки були доставлені, на них виявилися ікони дивного письма, створені Самим Богом. Трохи пізніше з’явилися наклепники. Викривши в злочині, їх вигнали з монастиря.

Одного разу під час пожежі на київському Подолі, згоріла дотла та церква, де стояли згадані ікони. Після пожежі їх знайшли непошкодженими. Подивитися на чудо прийшов сам князь Володимир Мономах...

Передання про нерукотворну ікону Бахчисарайську

Було то у важкі часи, коли християни Тавриди впали духом у боротьбі з мусульманами. Жив тоді у кримських горах змій великий, що пожирав людей та худобу. Зі страху люди стали залишати рідні місця й просити Пресвяту Богородицю, щоб вона звільнила їх від того змія. Одної ночі на високій Бахчисарайський скелі відобразився образ Богородиці, а біля нього горіла свічка. Князь, побачивши диво, попросив зняти ікону та принести до нього в дім. Але наступного дня ікона зникла з княжих покоїв і знову з’явилася на кам’яній скелі. Люди зробили в бескиді печеру і кам’яні сходи, якими до сьогодні підіймаються, щоб вклонитися нерукотворному образу.

...Перед тим, як призвати святого Аліпія в Небесну Вітчизну, Господь благоволив ще раз прославити Свого угодника. До іконописця прийшла людина, яка замовила ікону до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Преподобний прийняв замовлення, але через кілька днів занедужав. Тим часом замовник турбував іконописця. Тоді подвижник сказав: «Чадо! Не приходь до мене. Не квап мене, але поклади на Господа турботи твої про ікону, і Він улаштує, як побажає. У своє свято твоя ікона стане на належному їй місці». Заспокоєний, замовник повернувся додому. Але коли у переддень свята він знову прийшов до святого Аліпія, то виявив, що ікони, як і раніше, нема, а подвижник перебуває у ще більш важкому стані.

«Чому ти приховав від мене свою хворобу? Я доручив би тоді іншому писати ікону, щоб зустріти свято гідно й радісно. А тепер, затримавши ікону, ти знеславив мене!»

«Брате! Не лінощі тому провиною! Але Бог має силу повеліти, щоб створилася ікона!.. Господь мені відкрив, що я залишаю тимчасовий світ, а після моєї кончини Бог неодмінно утішить тебе».

Гість обурився, почувши таку відповідь, і повернувся додому. Раптом у келії Аліпія з’явився світлий юнак. Взявши фарби, він почав писати саме ту ікону, яку мав писати чернець. Аліпій подумав: «Це замовник, гніваючись на мене, прислав іншого іконописця». Робота йшла усе швидше, і стало ясно, що під виглядом юнака її виконує сам ангел Божий. Через три години роботу було завершено. Ангел обернувся до недужого і промовив: «Монаше! Може, що-небудь недороблено або якось зіпсовано?»

«Ти потрудився гідно. Допомагаючи тобі мистецьки виконати таку ікону, Сам Бог створював ї». Коли настав вечір, юнак став невидимий разом з іконою.

20 сторіччя. Серпень 1993 року.

У престольному храмі стародавнього Києво-Введенського монастиря, список з ікони Божої Матері «Призри на смирення», здавалося, почав тьмяніти. Вирішено було відреставрувати образ. Але коли з ікони зняли скло, виявилося, що образ, як і раніше, кольоровий. Зате на склі, що не прилягало до ікони, виявився відбиток образа Божої Матері. Подія привернула увагу науковців. Висновок учених був такий: «Відбиток — нерукотворний. Він складається із часток речовини фарб, якими написана ікона. Але чому ці частки розподілилися на склі не рівномірно, а у вигляді відбитка ікони – не з’ясовно». До цієї святині прагнуть тисячі православних з різних куточків світу. Так у наші дні Господь знову й знову виявляє нерукотворні святі образи…

...З настанням ночі замовника охопило ще більше обурення. Але згодом він заспокоївся і сказав сам собі, що оскільки він не дочекався ікони до свята, значить грішний і не гідний такої радості. Нарешті він зібрався в церкву й мовив: «Я буду оплакувати там свої гріхи». Але щойно він відчинив двері храму, як побачив сяючу ікону на призначеному їй місці...

...Коли замовник разом з ігуменом прийшли до преподобного в келію з питанням, ким і як написана ця ікона, подвижник повідав про те, що бачив. Потім додав: «Ікона була написана ангелом. Він перебуває тут, щоб забрати мене».

Святі мощі преподобного Аліпія покояться у Ближній печерах Києво-Печерської Лаври. Відомо, що раніше печерні вулиці, стіни та стелі були прикрашені розписами. До нас дійшли тількі окремі деталі, які іноді з’являються з-під білої фарби…

«Потребам моїм і тих, хто були зі мною, послужили руки мої»
Діян. 20. 34





 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Амфілохій Почаївський
 Олена КАРЕТНИК. Царственна інокиня
 Олена КАРЕТНИК. Святий Феодосій Печерський
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Феофіл, Христа заради юродивий
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Кукша, Одеський чудотворець
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру