ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Сергій БАРШАЙ.   Перлина православної Золотоноші

04.06.2005.
“Золотоноша всюди хороша” – люблять повторювати жителі Черкащини про одне з найвідоміших і наймилозвучніших міст свого краю, що так і зветься – Золотоноша. Серед кількох храмів, що стояли в місті до революції, до сьогодні зберігся лише один – головний храм міста Успенський собор.

Собор на честь Успіння Божої Матері почали будувати у першій декаді ХХ ст. Перед цим тут з середини XVIII ст. уже стояв дерев’яний храм. Його замінили в 1845 році на інший, який згорів на початку ХХ-го. Новий величний собор, зведений уже з каменю, став головним храмом міста і однією з найбільших храмових споруд усієї центральної України. Його підкреслено святковий вигляд відразу додав більшої урочистості і всьому архітектурному обличчю Золотоноші. У 1910 році золотоніський Успенський собор було освячено і з того часу тут постійно звершувалися богослужіння.

Атеїстична доба якимось дивом не змогла стерти цей Дім Божий, але все ж комусь стало потрібно, щоб храм цей втратив свої глави. І тому наприкінці 1930-х років, вигнавши з собору віруючих, атеїстична влада спотворила споруду, позбавивши її куполів.

— У 1937-му році були зібрані примусово підписи городян про те, що цей храм жителям Золотоноші не потрібен, — розповідає нинішній настоятель собору протоієрей Ярослав Івануса. – Він був закритий, з нього зняли куполи, а в приміщенні стали зберігати сіль. Сіль була надзвичайно волога, тим більше, що храм був без куполів і це відбилося на його стінах. До цього часу ми можемо бачити, як грибок не покидає цей храм і зараз немовби є тією тяжкою раною, яку переніс цей храм.

Сьогодні стіни храму все ще несуть на собі сліди від недавнього варварства, але, попри це, внутрішній вигляд собору заворожує кожного своїм оздобленням і убранством. Окрім головного –Успенського – храм має ще й бокові вівтарі: правий в ім’я Пресвятої Трійці, і лівий – на честь святителя Миколая.

Від невеличкого кладовища, розташованого за вівтарною стіною собору, сьогодні залишилася лише могила одного з його настоятелів, який служив у храмі ще в ХІХ ст. А в пам’ять усіх, хто знайшов тут свій вічний спокій, кілька років тому на місці зруйнованого цвинтаря було поставлено хрест.
Золотоніщина, як окрема територія, була відома вже з середніх віків.

Як про місто, про Золотоношу є згадки уже з початку XVII ст. Таку незвичну назву вона отримала через річку Золотоношку, на якій постало саме місто. Існує кілька версій про походження такої романтично-казкової назви річки. І всюди в них присутнє золото, яке ніби то ховали наші пращури у водах колись повноводної Золотоношки. Але сучасні дослідники схиляються до іншої – більш реалістичної історії виникнення цього імені.

— Насправді науковці пояснюють походження такої назви річки від того, що раніше при ясній погоді дно річки блищало, наче від золота, — розповідає директор місцевого краєзнавчого музею Валентина Кулик. – Це так блищав пісок з домішками слюди. Звідси пішла і назва річки Золотоношка, а від річки і така красива назва міста.

Поруч із поселенням тут стояла козацька фортеця, зведена на острові колись широкої річки. В епоху Середньовіччя тут відбувалися жорстокі бої, в яких славні козацькі витязі боронили нашу землю і православну віру від нищення та наруги.

Наприкінці XVIII ст. Золотоноша стає повітовим містом і отримує власний герб. У 1635 році Золотоноші надається Магдебурзьке право. Свого часу у цьому місті побували такі видатні постаті, як Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Григорій Сковорода. Золотоноський край дав нам першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Тут же народився і відомий герой Вітчизняної війни 1812 року, нащадок козацького роду Дмитро Невіровський. Пам’ятник цьому офіцеру стоїть сьогодні поруч із Успенським храмом.

Окрім собору, центр сучасної Золотоноші прикрашають кілька громадських будівель – пам’яток архітектури ХІХ ст. Завдяки їм місто має вигляд, так характерний для невеличких містечок центральної України. Але найголовнішою гордістю краю є старовинний Красногорський Покровський монастир, розташований у кількох кілометрах від міста на узвишші. І хоча місцем розташування цієї обителі є село Бакаліївка, але за кілька століть існування цієї святині, за ним міцно закріпилася назва Золотоніського.

Протягом своєї історії це місто переживало і злети, і падіння. У сучасної Золотоноші ті ж проблеми, що і в усієї держави. Але якщо душа людини не перестане прагнути до Вічного і Високого, якщо на першому місці у нас завжди залишатиметься наш Творець, тоді жодні негаразди не зможуть нас подолати. Саме віра в Бога давала сили нашим предкам у часи випробувань, і саме Господу вони віддавали усе найкраще, що колись мали, у тому числі і свій творчий талант. Тому ми і милуємося сьогодні прекрасними храмами й соборами, що свідчать про бажання людини своє уміння й здібності присвячувати Богові. І саме тому найбільшою прикрасою Золотонощини були її храми, найбільший і найвеличніший із яких – собор на честь Успіння Божої Матері.

Серед кількох храмів, що до революції стояли в Золотоноші, Успенський собор сьогодні залишився єдиним. Але жевріє надія на те, що з часом місто відродить не лише куполи цього храму, а і всі інші церкви, які прикрашали колись цей край. і тоді, окрім красивого імені, Золотоноша і сама перетвориться на маленький райський куточок.

   1872  просмотров



 Сергій БАРШАЙ. Святиня православного Білогір’я
 Сергій БАРШАЙ. Форпост Православ’я на заході України
 Сергій БАРШАЙ. Святиня Брянського Придесення
 Сергій БАРШАЙ. Храм Пресвятої Богородиці на берегах Хоролу
 Сергій БАРШАЙ. Гетьманська усипальниця
 Cергій БАРШАЙ. Древня кафедра Волинських єпископів
 Сергій БАРШАЙ. Православна оаза Галичини
 Сергій БАРШАЙ. Успенський кафедральний собор Одеси
 Cергій БАРШАЙ. Православний форпост Львова
 Cергій БАРШАЙ. Святиня Червоної гори
 Сергій БАРШАЙ. Святиня православного Приазов’я
 Сергій БАРШАЙ. Храм-пам’ятник козацької слави
 Cергій БАРШАЙ. Святиня київської Деміївки
 Cергій БАРШАЙ. Волинська кузня православного духовенства
 Сергій БАРШАЙ. Православна обитель у Мгарському лісі
 Сергій БАРШАЙ. Бункерний храм – пам’ятка невинним жертвам
 Сергій БАРШАЙ. Свято-Микільський храм у Радомишлі
 Сергій БАРШАЙ. Студентський храм на честь свв. Кирилла і Мефодія в Умані
 Сергій БАРШАЙ. Благовіщенський собор Харкова
 Сергій БАРШАЙ. Лядовський монастир у скелях над Дністром
 Сергій БАРШАЙ. Свято-Успенський собор Канева
 Сергій БАРШАЙ. Полковий храм на честь Олександра Невського у Хотинській фортеці
 Сергій БАРШАЙ. Спасо-Преображенський собор у Прилуках
 Сергій БАРШАЙ. Острог – захисник православного люду
 Сергій БАРШАЙ. Свято-Анастасіївський собор у гетьманській столиці
 Сергій Баршай
 Сергей БАРШАЙ. Православие в земле Суоми
 Сергій БАРШАЙ. Один православний відсоток
 Сергей БАРШАЙ. В духовной брани с эпидемией страсти
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру