ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Олена КАРЕТНИК.    Святий Феодосій Печерський

26.04.2005.
Колись ченці мешкали у печерах. Та одного дня більшість з них чомусь перейшла на поверхню. Дехто вважав, ніби вони лякалися змій, які заповзали в підземні келії, інші розповідали про бісів, що не давали затвірникам спокою. А літописці свідчили, що прийшов один благочесний муж і вивів чернече життя з печер, аби ченці стали ближчими до людей. Коли ж той муж відійшов душею до Бога, над Києвом спалахнуло чудесне сяйво. Звали подвижника Феодосій, що означає «Відданий Богові».

…У майже темній келії сиділа жінка. Вона низенько схилила голову над столом. Світло тьмяної свічки не дозволяло як слід розглядіти її обличчя, але було видно, що то вже літня черниця. Вона щось тихенько наспівувала. Можливо, молилася або плакала. А потім зводила голову та бралася за писемну справу. Свічка плакала разом з черницею... Так вони вдвох провадили ніч у ніч...

Це було у часи Ярослава Мудрого. У місті Василів на Київщині народився хлопчик, якому місцевий священик, прозрівши майбутнє, нарік ім’я Феодосій, у перекладі з грецької «Відданий Богові». Батько і мати новонародженого, люди заможні, мабуть, бажали синові, аби той став почесним княжим службовцем, примножив славу родини. Але на нього чекало інше. У Курську, куди переїхали згодом батьки Феодосія, хлопчик підріс і щоденно ходив до церкви, нехтував іграми одноліток, носив заплатаний одяг і дуже старанно вчився. А коли помер батько, пішов працювати у полі з рабами своєї матері. Вважаючи це ганебним, мати радила синові так не робити, іноді навіть била.

Феодосий смиренно терпів і дякував Богові за випробування, що гартували душу. Одного дня він пристав до прочан, які прямували до Палестини, бо мріяв побачити Єрусалим, де постраждав за людей Сам Христос. Наздогнавши сина, мати побила та повернула його додому. Потім благала, аби не залишав її. Вона не могла утямити, що Феодосій іде, хоч тернистим шляхом, та до більшого щастя, ніж пропоноване матір’ю. Він жертвував гроші та гарну одежу бідним, виготовляв просфори для церкви, а з певного часу таємно носив залізний ремінь. Мати вважала, що син не відає міри у благочесті і час від часу знову благала чи била.

Дізнавшись про київські монастирі, Феодосій таємно вирушив до столиці. Але в жодній обителі його не прийняли, дивлячись на простий Феодосіїв одяг. І тут подвижник почув про старця Антонія, який жив біля Києва у печері. Русич, але пострижений на Афоні у Візантії, той за велінням наставника повернувся на батьківщину, аби відкрити простим співвітчизникам всю духовну красу чернецтва. Він, як пізніше і Феодосій, також оглянув столичні монастирі, що правили за місця молитви князів, але визнав за краще жити відлюдником.

Феодосій прийшов до Антонія та виявився одним з перших, хто приєднався до цього печерника. Прийнявши постриг, святий Феодосій постійно молився та працював: носив для братії дрова і воду, молов зерно. Подвижницька ревність його дивувала навіть Антонія. Тим часом печерна громада зростала, копаючи нові келії у підземеллі.

Життя у печерах було важким. На відміну від скельних монастирів, які бачив святий Антоній у Візантії, печерні келії його учнів у Києві були земляні, не мали віконних отворів, аби прийняти світло. До того ж, Русь мала помірніший клімат, ніж Візантія.

Згодом святий Антоній усамітнився у окремій печері. Незабаром і преподобного Варлаама, який залишився керувати громадою, київський князь призначив у іншу обитель. І ченці обрали ігуменом Феодосія. Замислюючись над тим, що дуже багато людей бажають стати ченцями саме у його обителі, та не всі здатні жити саме в печерах, святий Феодосій якось пішов із братією до старця Антонія, аби взяти благословення на розбудову монастиря на поверхні. Ігумен хотів, аби кожен з громади поклав на себе лише свою міру подвигу.

Святий Антоній благословив цю справу. Він бачив, що Феодосій, вже загартований у підземеллі, може навчати інших чернецтва, перебуваючи навіть поза печерою.

Минуло сім років, і відбулася подія, яка довела, що навіть не всі, міцні тілом, духовно готові бути печерниками. У Антонієвій печері, замурувавши себе у келії, оселився чернець Ісаакій, який приймав крізь віконце лише просфори та воду. Якось до нього у вигляді янголів та Христа прийшли біси. Забувши перехреститися, Ісаакій вклонився їм, після чого зазнав страшенних знущань. Коли братія відкопала його, здавалося, ніби він збожеволів. Лише святий Феодосій протягом двох років зміг вилікувати ченця.

Побудувавши наземну обитель, святий Феодосій запроваджує в ній статут, що надалі мав керувати життям ченців. Життям не окремих відлюдників, а вже значної громади людей. За основу ігумен взяв правила із статуту святого Федора Студита. Той статут було складено святим Федором для власного монастиря у Константинополі 824 року. Він мав великий авторитет, та, на жаль, зберігся в рукописах лише частково. Головне із студитських правил, що їх запозичив святий Феодосій, полягало в гуртожитку, тобто спільності не лише богослужіння, але і майна, і усіх монастирських робіт. Статут, запроваджений Феодосієм у Печерській обителі, сприйняли також інші монастирі Русі.

Як пастир своєї братії, святий Феодосій був першим в усіх чеснотах. Звершував він і суворі тілесні подвиги, аби постійно мати духовну бадьорість та ревність. Прийшовши до старця Антонія та живучи у печері, він у деякі ночі виходив на схил гори, відкривав своє тіло до поясу та, віддавши себе кровожерливим гедзям, співав Псалтир. А тепер, хоч і став ігуменом, продовжував одягатися у заплатану рясу та ще під нею носив власяницю, тобто сорочку з ущіпливої вовни.

Зберіг ігумен і вдячну пам’ять про те, що дали йому на початку чернецького шляху печери. Підземелля, з яких пішла на поверхню Печерська обитель, ще неодноразово були притулком святого, коли він на певний час усамітнювався від братії. Сьогодні вони мають назву Дальніх печер. Коли у обителі був добудований кам’яний Успенський собор, закладений ще Антонієм та Феодосієм, то ці печери виявилися більш віддаленими від того храму, ніж Ближні, в яких окремо від братії мешкав святий Антоній. Крім Дальніх печер у Печерській Лаврі, свій подвиг періодичного усамітнення, як вважають, святий Феодосій звершував також і у Гнилецьких печерах, що збереглися доніні в 12 кілометрах від Лаври. Сучасна їх довжина складає близько 400 метрів.

Печерне життя залишається для Феодосія тим, що дає можливість зібрати духовні сили, побути перед очами Божими наодинці, але вже не тим, що є повсякденням ігумена. Адже він бачить своє покликання не лише у тому, аби навчати братію. Він відчуває, що винен надати поміч також численим мирянам. Багато із них приходили сповідатися до Феодосія. Саме від нього пішла на Русі традиція, за якою миряни у більшості випадків обирали своїми духовниками ченців. Однак, ігумен не тільки приймав людей з їх скорботами біля воріт обителі. Він і сам йшов у світ захищати одних від кривди, а інших попереджати про те, що кожен дасть відповідь перед Богом за скоєне зло. За тих, хто щось без вини потерпів від князів та суддів, святий замовляв своє слово, і жоден із сильних у цьому світі не міг не послухати Феодосія, бо знав його праведність. Коли між князями бували котори, подвижник ставав на бік переслідуваного, а винуватця чи викривав, чи благав схаменутися.

Приймаючи від мирян пожертви, ігумен і сам жертвував необхідне усім, хто був у біді. Впритул до обителі він влаштував подвір’я для жебраків та калік, якім віддавав десятину із того, що мали печерські ченці. А щосуботи святий відсилав віз хліба до тих, хто сидить у в’язницях.

Так від святих Антонія та Феодосія на Русі утворилися дві чернецькі традиції: пустельна аскетико-героїчна та соціально активна наземно-гуртожитна, які доповнювали одна одну.

Наблизившись до кінця земного життя та передбачивши власний час упокоєння, Феодосій благословив свою братію на служіння Богу і людям. На світанку 3 травня 1074 року святий ігумен тихо спочив. В цю мить київський князь Святослав Ярославич побачив здалеку вогняний стовп над обителлю. Поховали подвижника в Дальніх печерах. 1091 року мощі святого було перенесено до Успенського храму. І цього разу знов спалахнули вогні над печерами. Творилися чудеса і на гробі ігумена. А 1240 року, коли Київ та монастир взяли у облогу монголи, братія, за переказом, заховала мощі подвижника. Після розорення, яке згодом вчинили нападники, мощі вже не були відкриті. Можливо, жодного з тих, хто знав місце перебування святині, не залишилося серед живих. Втім, дехто вважає, що мощі святого отця Феодосія згодом було повернуто в Дальні печери.

Славне життя, подвиги та чудеса Феодосієві докладно описано преподобним Нестором Літописцем, що був ченцем Печерського монастиря на межі XI-XII століть. Він мав щастя почути числені розповіді про святого ігумена від свідків його подвижництва. Використав Літописець і спогади матері Феодосія, що прийняла чернецтво у Київському Свято-Микільському монастирі та відвідувала свого сина в Печерській обителі. Чотири роки вона шукала його. А коли дізналася від людей, що Феодосій став учнем святого Антонія, то знайшла юнака та благала, аби повернувся у Курськ. Та син відповів: «Якщо ти бажаєш бачити мене щодня, то іди у тутешнє місто та пострижися у будь-якому жіночому монастирі... І будешь сюди приходити, аби побачитися. А крім того, ти спасеш свою душу. Якщо ж цього не зробиш, тоді, кажу тобі правду, вже ніколи не зможеш побачити мого обличчя».

«Сину! Я зроблю все, вказане тобою!.. Бо твої бесіди змогли переконати мене у тім, що нікчемний наш тимчасовий світ».





 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Амфілохій Почаївський
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Аліпій Іконописець
 Олена КАРЕТНИК. Царственна інокиня
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Феофіл, Христа заради юродивий
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Кукша, Одеський чудотворець
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру