ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Олена КАРЕТНИК.   Преподобний Феофіл, Христа заради юродивий

26.04.2005.
У ті часи в Києві всі знали блаженного старця. Коли він йшов містом, усі показували на нього і сповіщали про його наближення один одному. А його душа та серце не сприймали цього світу. Чи він сам свідомо обрав шлях юродивого, чи Господь показав йому ту дорогу?..

«…Хочешь, я покажу тебе русский Афон с его глубокими лесами и маленькими скитами? Я приведу тебя в такие горы и леса, каких ты, верно, не видел. Есть где побезмолствовать игумену Лавры и всей братии. Схимник наш успевает всегда прочесть наизусть целый Псалтырь, покамест он обходит по сиим дебрям: от пустыни Китаевской до Голосеевской».

Так розповідав про рідні святині Митрополит Філарет (Амфітеатров) своєму другові православному письменнику Андрієві Муравйову. У XIX столітті спосіб життя Голосіївської та Китаївської пустинь, де жив преподобний Феофіл, відрізнявся аскетизмом. Після того як, помолившись на вечірньому богослужінні, миряни розходилися, ченці могли почуватися вільніше, знаходячись кожний “під смоковницею своєю”, у спокійному куточку лісу або перед келіями в саду. Можливо, саме спокій та віддаленість від мирської суєти привели сюди преподобного Феофіла.

Прийшов він у цю обитель уже наприкінці життя — життя важкого та незрозумілого для багатьох.

Уже в колисці, на відміну від свого брата-близнюка, немовля Фома відмовлявся від материнського молока. Це було Господнім знаменням того, що в майбутньому він стане великим подвижником. Мати ж через забобони вирішила, що він «вовкулака», «упир», і зненавиділа свого новонародженого сина. Вона неодноразово намагалася позбутися дитини. Та Сам Господь рятував життя немовляті. Коли дитину вкинули в річку – вода міцно втримала хлопчика й не дала потонути. Коли несамовита мати надумала вдруге втопити сина, хлопчика врятував мельник. Він залишив його в себе та став виховувати як власну дитину. Мельник зрозумів – хлопчику не жити, якщо той знову потрапить у материнські руки. Можна тільки здогадуватися, хто ними керував…

Дитинство Фоми було важким. Він мандрував із родини в родину, з дому в дім. Від мельника він потрапив до старости церкви, пізніше дороги привели його до Києва у Братський монастир до свого дядька.

Тоді при Братському монастирі існувала Київська Духовна Академія. Але і там недовго був Фома. У 1812 році він став послушником монастиря, а невдовзі прийняв постриг з ім’ям Феодорит. Він був щасливий, тому що бачив своє покликання не в навчанні, а у молитві. У братському монастирі він ніс різні послухи: працював на кухні, у пекарні. Потім був пономарем, звонарем. Будучи на дзвіниці, він віддавався глибинному спогляданню та молитві. Дякував Богові за щасливу свою долю.

Для братії Феодорит був взірцем, сповненим лагідності, смирення та цнотливості. Він хотів наблизитися до рівноангельського житія. Протягом кількох днів подвижник залишався без трапези, жертвуючи їжу для паломників. Він старанно трудився та виконував роботу замість інших. У 1827 році Феодорит був рукопокладений в ієромонаха та призначений економом. Але цей послух вимагав постійного спілкування з людьми, а преподобний мріяв про усамітнення. Він просив дозволу жити у печерах, але керівництво не дозволило йому, і Федорит обрав інший шлях.

«Якщо хто з вас думає бути мудрим у світі цьому, той будь безумним, щоб бути мудрим»

Перше послання апостола Павла до коринфян

Християнство дало світові багато видів подвижництва, якими християнин морально підіймається до можливої для людини досконалості. Одним із найвищих подвигів служіння Господу вважається юродство. Заради Христа юродиві відмовлялися не тільки від світу, а й від усіх благ, що є в людській природі. Наскільки у таких людях умирала зовнішня людина, настільки народжувалась духовна. Деякі з відомих юродивих навмисно прирікали себе на постійне знущання людей, які їх оточували. Христа заради юродиві ходили голі і босі. Своєю незрозумілою для інших поведінкою вони викликали негативне ставлення до себе. Але згодом Свята Церква прославила їх як великих святих.

У 1834 році Феодорит Горенков прийняв схиму з іменем Феофіл.
Лик його був світлий, з голубими, ясними очима, які не зовсім підходили до того понурого виразу обличчя, яке він навмисне напускав на себе. Бороду носив коротку та вузьку. Говорив глухо й досить швидко. Аби примножити подвиг юродства, блаженний поставив у келії стару труну. Але, на відміну від стародавніх подвижників, не лягав у неї спати, а зберігав там їжу та посуд. Кожен день Феофіл ходив до Дніпра по воду. Сідав у човен і плив на протилежний берег.

Збереглося багато розповідей про чудеса Феофіла – про те, як він плавав на човні без весел, як риба сама заплигувала у човен, як замість криги, яку він кидав у казан, з’являлася каша, про дивовижного бичка, на якому він їздив Києвом. Блаженний Феофіл володів ще й даром прозріння. У місті всі знали преподобного. Щойно він з’являвся на головній вулиці, всі кричали “Феофіл їде!”
Бажаючи спокою, блаженний шукав тихих місць. Так, оселившись у великому саду на Глибочиці, Феофіл передбачив заснування на тому місці жіночого монастиря. Він мовив купцю Диковському: “Правду кажу тобі, буде храм на цьому місці. Дуб цей зрубають, а замість нього поставлять церковний престол, а сад цей перетвориться на жіночий монастир, і царствена жона буде управителькою його...”

Згодом пророцтво збулося, і на тому самому місці постала жіноча Покровська обитель. А Велика Княгиня Олександра Романова стала його засновницею. Коли ж згодом люди розповіли Княгині цю історію, Олександра веліла написати для себе портрет блаженного Феофіла.

Поголос про подвижника зростав. Одне одному люди розповідали про силу молитви блаженного. Від його молитов видужували хворі, отримували зцілення каліки. Велика кількість людей, яка приходила до преподобного, дратувала священноначаліє. Тому було вирішено віддалити Феофіла у Китаївську пустинь, що належала Києво-Печерський Лаврі й знаходилась у Голосіївському лісі, що поблизу Києва.

«Ті, котрих увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі»

Послання апостола Павла до євреїв

“Тут присутній дух преподобних отців наших печерських. І якщо є на землі радість і втіха, то це у пустельному мовчанні. Люди відлучають нас від Бога, а пустеля наближує нас до Нього”. Так писав преподобний Парфеній Київський, який теж подвизався у Голосіївському лісі.

Ця дивовижна місцевість відома як своїми подвижниками, так і дивними історіями. Саме тут у 1857 році послушник Китаївської пустині під час земельних робіт знайшов стародавні печери в горі. Все у них говорило про те, що тут свого часу жили іноки, які несли свій важкий подвиг: вони власноруч викопували собі печери й там проводили життя. До речі, віднайдені печери дуже нагадують Лаврські.

У дев’яностих роках двадцятого століття було проведено дослідження та реставрацію печер Китаївської пустині. З’ясувалися і деякі цікаві деталі щодо печерного храму цієї обителі. У часи преподобного Феофіла його планував побудувати митрополит Філарет (Амфітеатров).

У 1849 році настоятелем Китаївської пустині був ієросхимонах Іов. Він не полюбив преподобного Феофіла за його незвичайну поведінку і постійно дорікав юродивому за це. Але блаженний Феофіл не зраджував свого подвига. Ходив у лахміттях, лазив по деревах, часто його бачили за рукоділлям (він в’язав шкарпетки або шарфи). Блаженний увесь час знаходився у лісі. Там в нього було велике спиляне дерево. І преподобний міг зранку до ночі навколішки простаяти на ньому, малячись за гріхи світу. Ще у сімдесяті роки дев’ятнадцятого століття цей пень демонстрували паломникам, як свідка великих подвигів. Також історики розповідають про велике дупло, де не залежно від пори року жив Феофіл. Там висіло розп’яття та завжди горіла лампадка.

Відомо багато пророцтв преподобного Феофіла. Він передбачив місце і поставив там хрест, де згодом утворилася Преображенська пустинь. Також святий угодник передрік виникнення Іонинського монастиря. Проїжджаючи тією місцевістю, старець сказав своїй супутниці Пелагії: “На цьому місці возсіяє Божа благодать, і постане великий монастир”. І, подивившись у небо, благословив.

Відомий і той факт, що одного разу преподобного відвідав імператор Микола І. Та юродивий не став з ним розмовляти, а тільки ліг у мурашник та склав руки, наче покійник. Згодом вдалося розпізнати знак святого, який говорив про швидку смерть царя. Преподобний Феофіл любив Китаївську пустинь і хотів свої останні дні провести там. Її він вважав своєю домівкою.

«Прийдіть, і зійдемо на гору Господню, і навчить Він нас Своїх шляхів і будемо ходити стежками Його»

Книга пророка Ісаї

Історія Китаїва, Голосіїва та прилеглих районів сягає сивої давнини. На високому пагорбі існувало городище ще тисячі років тому. З глибини віків до наших часів доходять перекази про назви пов’язані з Китаївом. Один з них розповідає про князя Андрія Боголюбського, якого називали Китай, що означає фортеця, укріплення. Саме він подарував свої володіння Києво–Печерській Лаврі у 1159 році.
У часи ж преподобного Феофіла Китаївський скит був одним з найулюбленіших місць православних киян. Тут були й святі печери, і великий Троїцький храм, побудований відомим українським зодчим, Степаном Ковніром, і храм 12 Апостолів, церква преподобного Серафима Саровського, і пасіка, і свічний завод, великий монастирський сад і господарство. А головне – скрізь відчувалася атмосфера духовності та святості. Цю святиню любили відвідувати і Григорій Сковорода, і Микола Лисенко, і Тарас Шевченко. “ У тих печерах перебував і я
по декілька днів, освічував їх білими восковИми свічкАми, щойно у Китаїві приготованими…”, – писав Кобзар…

Коли преподобний Феофіл відчув наближення своєї останньої хвилини, він покликав свого учня Димитрія і просив бути з ним. Важко було учню прощатися з улюбленим старцем. Він став навколішки, притулився до руки Феофіла і розривав тишу своїм плачем. Раптом щось пролетіло перед очима Димитрія і дихнуло в обличчя холодом. Учень підняв голову і побачив, як повільно стала підійматися стеля в келії. Блакитне небо простягало свої обійми, наче вже приготувалося прийняти святу душу Феофіла. “Господи, в руки твої передаю дух мій…” — прошепотів він.

Святі мощі Феофіла, Христа заради юродивого знайшли у 1993 році. Зараз вони покояться у Троїцькому храмі Китаїва. Канонізація преподобного Феофіла відбулася 1993 року. Уже протягом двох століть лунають його молитви. І за тих, хто не зрозумів його подвигу, і за тих, хто ще за життя вважав його святим. І за нас, хто шанує юродивого Феофіла – світло, що освітлює спасительний шлях до Бога. Саме цим шляхом ішов колись і сам великий старець.





 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Амфілохій Почаївський
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Аліпій Іконописець
 Олена КАРЕТНИК. Царственна інокиня
 Олена КАРЕТНИК. Святий Феодосій Печерський
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Кукша, Одеський чудотворець
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру