ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Олена КАРЕТНИК.   Преподобний Кукша, Одеський чудотворець

30.05.2005.
Цей угодник Божий любив людей. Та не всі відповідали йому взаємністю. Доля послала йому багато випробувань, але вони не зламали його віри. Чи від народження Бог наділив його даром прозорливості, чи за подвижницьке життя він був обдарований?

Одного вечора на високому березі Чорного моря біля Одеси князь Олександр Теутул розпалив багаття. Капітан грецької шхуни вирішив, що той вогонь – маяк, що насправді ж знаходився трохи віддалік. Корабель узяв неправильний напрямок і розбився об скелі. Князь Теутул був людиною високодуховною та віруючою. Катастрофа, що трапилася, дуже засмутила його. І щоб якось спокутувати фатальну помилку, князь вирішив подарувати свої землі, що в районі Великого Фонтана, над морем, Православній Церкві.

Так у 1814 році було засновано архієрейське подвір’я. А згодом виник чоловічий монастир на честь Успіння. У великій духовності та святості жила братія. В обителі оселялися великі подвижники православної віри. У 1960 році Провидінням Божим в монастирі подвизався преподобний Кукша. Шлях до Одеси для нього був довгим. Уже сивоглавим старцем потрапив сюди святий, уже людський поголос про чудеса та праведне життя його, розносилися по всьому світі…

"САМ ГОСПОДЬ В ЧАСИ БЛАГОПОТРІБНІ ДАЄ ЛЮДЯМ І АПОСТОЛІВ І ПРОРОКІВ І ПАСТИРЕЙ І ВЧИТЕЛІВ"
Послання Апостола Павла до Євреїв

У сім’ї Величків було три брати: старший – Феодор, середній - Косьма, молодший – Іоанн. Особлива доля чекала на Косьму. Ще коли він був маленьким, приходячи до церкви, завжди заглядав всередину вівтаря. Його запитували, що ж він хоче там побачити. Він відповідав: “Боженьку, Який там живе”.

Коли Косьмі виповнилося двадцять, у 1894 році, хлопець зі своїми односельчанами, жителями села Гарбузинка, що в Миколаївській області, вирушив у паломництво на Святу Землю. Пізніше він згадував, що в ті часи простий селянин міг потрапити до Єрусалима. Спочатку йшли пішки, потім сідали на будь-яке судно й пливли. У ті часи так і вважалося – справжній прочанин – той, який, зносить усі незручності дороги, голод, холод, дощ і вітер…

У 1894 році паломники так описували Єрусалим: “Місто збудоване на чотирьох пагорбах. На північному пагорбі, поміж двома магометанськими мінаретами, постає великий мідний купол церкви Гробу Господнього. На свята юрба тут найцікавіша: чоловіки, жінки, старики та діти, священики та миряни із всіх країн, нагадують вавилонське змішання всіх мов, начебто ти знаходишся в тому ж граді, в древності в день П’ятдесятниці”.

У храмі Гробу Господнього з Косьмою Величком сталася дивниця. Всі паломники підійшли до Каменя помазання. Саме на нього було покладено тіло Господа нашого для помазання перед похованням. Протягом багатьох тисячоліть віруючі приходять до цієї святині з бажанням помазатися єлеєм. Прикладають рушники, хрестики, щоб забрати з собою святу краплину.

Косьма теж підійшов до святині. Раптом він побачив, що одна з лампад, наче сама собою похилилася, і єлей полився на нього. Всі люди підбігли до Косьми й стали збирати руками єлей, що стікав по одязі, та з благоговінням помазували себе. Ця подія передрекла, що благодать Божа, яка рясно почиватиме на преподобному, через нього передаватиметься людям.

Після паломництва до Палестини, Косьма вирішив відвідати Святу Гору Афон. Там у 19 сторіччі було понад 20 монастирів. Юнак побував у багатьох із них, а потрапивши до Пантелеймонівської обителі, попросив у настоятеля благословення залишитися на Афоні. Свята Гора вразила Косьму аскетизмом та високою духовністю. На півострові довжиною в 60, а шириною в 20 кілометрів – тиша та спокій, яку тільки підкреслюють умиротворені піснеспіви святогорців та шепіт хвиль Егейського моря. Наприкінці життя, вже в Одесі, преподобний Кукша скаже, що він знову, наче повернувся на Афон…

Преподобний полюбив Святу Гору всією душею. Він просив благословення на постриг у рідних, і у київського старця та провидця отця Іони. “Я боявся, що отець Іона не благословить мене, а він сам підійшов, стукнув мене по голові хрестом та сказав: „Благословляю в монастир. Будеш жити на Афоні!” Мати Косьми теж благословила сина, подарувавши йому Казанську ікону Божої Матері. Цю святиню преподобний зберігав до самої смерті. Тільки батько був проти: “Зрубаю тебе, як гіляку, похороню й буду знати, де кістки твої лежать, а в монастир не пущу”. Всім селом умовляли старого, доки і той не погодився: “Хай молиться за весь наш рід”…

Преподобний провів у Пантелеймонівському монастирі на Афоні сімнадцять років свого життя. У 1900 році в обителі мешкало біля 3000 насельників. Краса, порядок та внутрішня дисципліна. Всі послушники та монахи зобов’язані були ходити в чоботях. У похилому віці, коли ноги преподобного майже не діяли, він все одно не скидав взуття. „Мені здається, що ноги без чобіт у мене розсиплються”, – говорив преподобний. Всеношна на Афоні починалася о восьмій вечора, а закінчувалася, коли проголошували: “Слава Тобі, Показавшему нам світло” – на світанку. У цей момент усі мали непорушно стояти. Старець згадував: ”Якщо перейдеш з ноги на ногу, обов’язково хтось із старших пне кулаком у спину – невже зморився стояти, молодий…” До півночі несеш послух, а о першій годині ночі – мерщій на пустинь за три кілометри до свого духовного наставника, старця Мелхиседека, навчатися молитві …”

Згодом Косьма прийняв постриг з ім’ям Ксенофонт. Це ім’я він носив до того, як прийняв схиму. На Афоні монах Ксенофонт перейнявся спадщиною Святих Отців, пройшов школу монастирського життя, спілкувався з великими старцями Святої Гори.

У 1912 році він повернувся на батьківщину й оселився у Києво-Печерській Лаврі. Братія полюбила афонського монаха. Преподобний одразу став старанно трудитися. Він ніс послух в Дальніх печерах: переоблачав святі мощі, підтримував вогонь у лампадах. Монах Ксенофонт мав намір прийняти схиму, але, з огляду на молодий вік, йому відмовляли. Та все відбувається за Промислом Божим: „Я переодягав святі мощі схимника Силуана, — згадує преподобний, — потім, взявши їх на свої руки, став навколішки перед ракою і почав молитися про втілення мого бажання бути схимником. Заснув аж під ранок, стоячи навколішках. Прокинувся, коли прийшла братія”. Після цього Ксенофонт важко захворів. Усі вважали, що він вже не одужає. Тяжкохворого постригли у схиму – найвищий ступінь чернецтва. Ксенофонт отримав нове ім’я на честь священномученика Кукші. З ним він і увійшов у церковну історію.

Після постригу преподобний став малу-помалу одужувати і згодом піднявся на ноги. У 1934 році він став священиком.

«Я так страшуся того, щоб жоден з вас не втратив палкої віри у Спасителя і повторно не став розпинати Його!»
Архієпископ Лука Кримський

У 1938 році отець Кукша був арештований і засуджений на п’ять років таборів і три роки заслання у Сибіру. Так вже немолодий священик опинився за колючим дротом. Труд був виснажливий і важкий. Працювали по чотирнадцять годин на день взимку, в люті морози. Їсти давали вдень по 400 грамів хліба й миску баланди. У найсильніші морози не шкодували нікого: ні жінок, ні старих: “Попы, выходите пилить дрова!”— чулося кожного ранку.

Батюшка згадував: “Це сталося на Пасху. Я був такий слабкий і голодний, навіть від вітру качало. Світило сонце, щебетали пташки. Іду по зоні, вздовж дроту, їсти хочеться нестерпно. А по той бік огорожі кухарі для охоронців носять у їдальню пироги. А над ними варони кружляють. Я почав благати: “Вароне, ти годував пророка Іллю в пустелі, принеси й мені шматок”. Раптом чую над головою: „Кар-кар”, і під ноги впав пиріг, що його ворон стягнув у кухаря. Я їв і плакав, дякуючи Богові”.

У 1947 році закінчилося восьмирічне заслання преподобного Кукші і він повернувся до Києво-Печерської Лаври. Братія з радістю зустріла преподобного. Кукша став нести послух свічника у Ближніх печерах. Старець мав такий авторитет серед братії, що митрополит Іоанн благословив преподобного Кукшу таємно постригати тих, хто бажає прийняти чернецтво.

Залишилися спогади людей, які особисто знали преподобного: “Отець Кукша був лагідним та смиренним. Але не боявся викривати грішників. Ніколи не сміявся, але посміхався, як дитина. Голос мав тихий, голубиний. У його одязі, розмові, манерах – у всьому відчувалася смиренномудрість. Спілкуючись із ним, кожний відчував себе, як у лоні матері, якій можна з довірою передати всі таємниці своєї душі”.

До старця на сповідь приходило багато прихожан. Кукша говорив: ”Я сам грішний, і грішних люблю. Нема людини на землі, яка б не согрішила. Один Господь без гріха, а ми всі грішники”.

Преподобний був прозорливим, і люди до нього тягнулися з різних місць. Влада вирішила відправити отця Кукшу з Києва. 1954 року преподобного Кукшу перевели в Почаївську Успенську Лавру. Тут преподобний ніс послух біля чудотворної ікони Божої Матері. І на цьому місці через отця Кукшу приходили до віри і богоборці, і сектанти. Всім преподобний знаходив місце у своєму серці. Але у праведника Божого були заздрісники. Недобрі люди намагалися всілякими засобами позбутися святого. Одного ранку отця Кукшу таємно вивезли з Почаєва на вантажівці в інший монастир, що знаходився за 160 кілометрів в селі Хрещатик. Але люди дізналися, де перебуває преподобний. І паломництва до прозорливого старця продовжувались. Але нова хвиля богоборства не обійшла й тихий Іоанно-Богословський монастир в селі Хрещатик. Монастир розформували. Старець Кукша переїхав до Одеси.

ТИМ, ХТО ЛЮБИТЬ БОГА, ... УСЕ СПРИЯЄ ДЛЯ ДОБРА
Послання апостола Павла до Римлян

В Успенському монастирі Одеси Кукшу зустріли тепло. Митрополит виділив на годування старця кошти. Але преподобний завжди ходив на трапезу разом із братією. У цій обителі головним послухом подвижника було приймати сповіді. Батюшка завжди намагався бути на всіх монастирських богослужіннях. Спав мало, багато молився. Причащався кожного дня. Дуже любив ранню літургію і часто повторював: “Ранішня для подвижників, а пізня для посників”. Радив кожного дня окропляти святою водою келію. Преподобний часто навчав, що у храм не треба бігти, навіть коли запізнюєшся, а йти потихеньку, з молитвою. Багато було духовних чад у преподобного, всі слухали та вчилися у нього.

Незважаючи на те що, до влада забороняла приходити до старця, до нього натовпом ішли прочани. Люди знали не тільки про великий дар прозорливості преподобного, а й про вплив його молитов, силою яких люди підводилися на ноги, одужували, позбавлялися шкідливих звичок. Угодник Божий любив дивитися на море та слухати шум прибою. Часто згадував Святу Гору Афон. У келії преподобного не було навіть куточка для ікон. Святі ікони кріпилися на стінній дошці. Донині збереглася його келія. У ній зараз живе інший старець, отець Никон. Старий монах пам’ятає преподобного Кукшу й дякує Богові, що живе в келії цього подвижника.

Старець передбачив свою смерть. Він говорив: “90 років – Кукші нема. А ховати будуть швиденько-швиденько. Візьмуть лопаточки та закопають”. Так і сталося. На дев’яностому році свого життя 24 грудня 1964 року угодник Божий спочив. Перед тим він прошепотів: “Матір Божа хоче забрати мене до Себе.” Преподобного Кукшу поховали на монастирському кладовищі. Влада наполягала поховати старця швидко й відвела для процесії дві години.
Одразу після смерті преподобного на могилі стали відбуватися чудеса. Люди зцілювались від хвороб просто на кладовищі. З собою додому брали землю з могилки отця Кукші. У 1994 році були знайдені нетлінними мощі преподобного. Цього ж року Українська Православна Церква прославила його як святого.

У правому боковому вівтарі Успенського собору в Одесі покояться святі мощі преподобного Кукші, Одеського чудотворця. Кожного дня монастирська братія звершує молебень на честь святого. Велика кількість прочан сходиться до храму, щоб доторкнутися до святині, попросити допомоги. Преподобний Кукша був воістину святим. Послідовно пройшовши сходами євангельських заповідей, він показав істинну віру в Христа і сповідницьким подвигом досяг вершини цих сходів. Там, на вершині, він молиться за тих, хто зараз ще тільки піднімається ними.





 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Амфілохій Почаївський
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Аліпій Іконописець
 Олена КАРЕТНИК. Царственна інокиня
 Олена КАРЕТНИК. Святий Феодосій Печерський
 Олена КАРЕТНИК. Преподобний Феофіл, Христа заради юродивий
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру