ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Вікторія СИДОРОВА.   У ризу спасіння облачилися

19.04.2005.
В Успенському храмі Густинського Свято-Троїцького монастиря спокій і благоговійна тиша. Суворо дивляться святі з образів. Чудотворна ікона Густинської Божої Матері в обрамленні чорного тюлю — Великий піст. Виблискують начищені підсвічники, потріскують свічки. Закінчено останні приготування до важливої в житті обителі події — постригу. Всього за кілька годин четверо сестер остаточно зречуться світу з його спокусами, турботами й суєтою. Метою їхнього подальшого життя стане лише одне — добровільне служіння Богу й ближнім.

Черниці дають обітниці безшлюбності, нестяжання й покірності
Обряд постригу тривав порівняно недовго і пройшов, як кажуть, на одному подиху. Його здійснив єпископ Чернігівський і Ніжинський владика Амвросій. На початку четверо жінок у білому довгому вбранні і з розплетеними косами стояли напроти вівтарної частини. З обох боків вишикувалися черниці й послушниці з запаленими свічками. Вони утворили живий коридор, по якому ігуменя Віра підвела жінок до вівтаря, накривши їх верхньою частиною свого вбрання. Сестри стали напівколом, тримаючи свічки. Облич майбутніх черниць майже не видно, але волосся однієї з них повністю сиве, в іншої — зовсім без сивини. Ще дві, здається, середнього віку. Владика Амвросій прочитав відповідні молитви і здійснив постриг (у буквальному розумінні – хрестоподібно зістриг кілька локонів). Сестри-черниці допомогли новим нареченим Христовим вдягти чорне вбрання. На голови їм одягли високі клобуки. Відтепер цей суворий одяг нагадуватиме всім, що ці жінки дали обітниці безшлюбності й цнотливості, нестяжання, цілковитої покірності й смирення.

Проте радісні події того дня — 12 квітня – для обителі ще не закінчилися. Після чернечого постригу єпископ Амвросій здійснив постриг у схиму двох стареньких матушок. Схимниць у Густинській обителі стало вже троє. Матушки Серафіма, Софія та Ігнатія молять Господа за весь світ. Воістину — “Ченці – жертва Богу від світу, — сказав колись святитель Феофан Затворник. — Віддаючи їх Богу, світ будує собі з них огорожу”. Сьогодні в обителі живуть 35 черниць і 15 послушниць. Серед них чимало досить молодих – до тридцяти років, причому у багатьох – дипломи вищих навчальних закладів.

Монастир – це багатогалузеве колективне господарство
Після постригу життя в монастирі потече у звичному розміреному ритмі. З благословення матушки ігумені кожна з новеньких черниць виконуватиме певний послух: одна буде обробляти город і вирощувати овочі для монастирської кухні, інша доглядатиме худобу, третя працюватиме в швейній майстерні, четверта, можливо, стане регентом... Роботи в обителі вистачає, адже це величезне багатогалузеве колективне господарство. Сьогодні Густиня повністю забезпечує себе всім необхідним.

У монастиря чимало земель, на яких сестри вирощують картоплю і зернові, на городі – овочі, ягоди, в саду – фрукти. Для механізації праці придбали тракторець. Є ферма, де вигодовують корів, кіз, овець. Є пташник. Є власна пасіка. Напрочуд смачний монастирський мед можна придбати у крамничці на подвір’ї обителі. Оскільки є пасіка, то є і віск, з якого виробляють свічки – для власних потреб і на продаж. Діє пекарня, де випікають не лише просфори, а й хліб. Є швейна майстерня, тож і одяг сестри шиють для себе самі. Навесні насельниці заготовляють березовий сік, влітку ловлять рибу, восени — “косять” гриби. Цікаво, що опеньки ростуть просто під монастирською огорожею. Кілька років тому “посіяли” там грибницю, а тепер грибочки і солять, і смажать – є чим пригощати паломників і гостей. Лише вранці та ввечері сестри збираються разом на богослужіння — щодня, з року в рік.

“Наш монастир відкритий для всіх – кожний шукає в ньому щось для себе і знаходить, - розповідає матушка ігуменя Віра (Таран). – Інша справа, що не всі звикають до нашого непростого життя. Устав обителі суворий, склавши руки сидіти у нас не можна нікому. Черницями стають лише ті, котрі щиросердно і свідомо прагнуть присвятити своє життя Богу, любити його по-справжньому. Любити – завжди означає жертвувати задля того, кого любиш, а на це не кожен здатний”.

У Густині діятимуть п’ять храмів
Робочі руки і кошти потрібні обителі ще й тому, що тут тривають будівельні роботи. В Свято-Троїцькому монастирі, заснованому 400 років тому, колись діяло п’ять храмів: головний Свято-Троїцький, Петро-Павлівський, трапезний Свято-Успенський, надбрамний Свято-Миколаївський і храм на честь Великомучениці Варвари, прибудований до ігуменського корпусу. На цей час залишилося відродити лише останній. Облаштування ігуменського корпусу й храму ведеться повним ходом.

Сьогодні важко повірити, що відродити монастир вдалося за якихось десять-дванадцять років. Коли на це місце після тридцяти років запустіння (востаннє монастир закрили в 1959 році) прийшли перші насельниці, перед їх очами постала сумна картина: від споруд залишилися лише обідрані стіни. Згодом розпочалися реставраційні роботи. В 1994 р. було побілено й підштукатурено Успенський храм, піднято купол. У 1995-97 рр. — відбудовано куполи й стіни Троїцького собору. 16 червня 1997 р., у храмове свято – День Святого Духа митрополит Чернігівський і Ніжинський Антоній освятив собор і відслужив у ньому першу Божественну Літургію. В 1998 було відремонтовано Петро-Павлівський храм і дзвіницю, в 1999 — Миколаївський храм, житлові корпуси сестер. Дякуючи Богу, монастирю постійно допомагають добрі люди. Не можна недооцінювати й організаторський хист ігумені. У першу чергу завдяки зусиллям і наполегливій праці матушки Віри було досягнуто серйозних успіхів у розвитку обителі.

Цього року, за словами ігумені, заплановано відновити стародавній колодязь, який славиться дивовижною за смаком водою, що має, до того ж, цілющі властивості. Цей колодязь під час Великої Вітчизняної війни викопав старець Єфрем, якого місцеві жителі шанують як прозорливого подвижника.

В усі часи світ не може прожити без монастирів, адже вони — свічки перед Богом. І людей притягує це світло. На служби до монастиря приїздять паломники з Києва, Сум, Білої Церкви, Чернігова, Прилук. Для тих, хто має бажання затриматися на кілька днів, перед центральним входом працює охайний невеличкий готель.

Святиня Прилуцької землі
У душі кожної людини, котра приходить до Густині, відбувається перетворення. Жодна молитва, жодне прохання не залишається без відповіді. Це й не дивно — стіни обителі знавали багатьох подвижників, котрі досягли святості ще за життя. Це і святитель Димитрій Ростовський, і Іоасаф Бєлгородський, котрі залишаються її покровителями. Однак головною Заступницею й молитвеницею перед Господом за сестер і прихожан є Сама Богородиця, Густинське зображення якої зберігається тут і вшановується як чудотворне. “Велика прекрасна ікона Владичиці, яка сяє красою...” — змальовували цю святиню в середині XVII ст. очевидці.

З благословення ігумені Віри нову велику й гарну ікону було написано 2000 року — до урочистостей з нагоди 400-ліття обителі. Копію було зроблено з невеличкого за розміром образу, котрий потемнів від часу і був привезений з Єлецького Успенського монастиря. Дійсно пророчими стали слова матушки ігумені: “Ми починаємо новий відлік чудес від нової Густинської ікони Божої Матері”. Перше чудо сталося вже під час написання ікони. А про одне з останніх розповіла матушка Павліна: “Наприкінці минулорічного літа в нашому монастирі побувала група паломників з Києва. Серед них була жінка, яка взимку під час епідемії грипу захворіла. Причому хвороба у неї протікала важко: температура піднялася до 40 градусів, ломота в суглобах була нестерпною. Жінка не могла підвестися з ліжка. І ось у такому стані їй наснився сон: нібито йде вона алеєю по нашій обителі, заходить до Троїцького храму. До неї підходить матушка ігуменя й каже: ”Молися, дитинко, молися!” Жінка з гарячою молитвою припадає до образу Густинської ікони Божої Матері... А прокинулася вже цілковито здоровою, без жодних ознак недавніх страждань. Про це вона розказала нам, коли нещодавно приїздила дякувати за таке чудесне зцілення.”. Сестри знають також кілька історій про вимолених дітей у батьків, котрі довго не мали нащадків. Знають історії про одужання дітей від серйозних захворювань...

Понад 400 років несе віру і надію православним святий і чистий Густинський монастир. Всім нам — грішним і праведним, бадьорим і втомленим, тим, хто втрачає віру й життєві орієнтири — дарує він надію. Вклонімося ж йому!





 «Сердце замирает в ожидании встречи со святыней»
 Вікторія СИДОРОВА. До Батурина — за покликом душі
 Вікторія СИДОРОВА. Іспит на гуманність. Що ми знаємо про ВІЛ/СНІД?
 Вікторія СИДОРОВА. 30 років у духовному сані
 Вікторія СИДОРОВА. Цікавинки “Різдвяних зустрічей” у Чернігові
 Вікторія СИДОРОВА. Будні та свята духовного училища
 Виктория СИДОРОВА. Православное общество в Чернигове
 Вікторія СИДОРОВА. Пустіть людей приходити до храму!
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру