ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Володимир ТЕЛІЖЕНКО.   Свята Земля очима паломника

08.04.2005.
Слова «Свята Земля» наповнені особливим змістом для кожної православної людини. Існує багато країн, відомих своєю цікавою історією, багатою природою, культурою. Але на всій планеті є тільки одна Свята Земля. Про неї можна прочитати вже з перших сторінок Святого Письма. До цієї землі вів Господь Свій обраний народ. На цій землі, коли повсюди панувало ідолопоклонство, збереглося істинне поклоніння Єдиному Богу. Нарешті, тут, на цій священній землі народився обіцяний Богом Месія – Ісус Христос. Ця земля стала місцем Його служіння, Хресної смерті та Воскресіння.

З прадавніх часів віруючі, які жили у різних країнах, бажаючи своїми власними очима побачити місця, де жив та постраждав Господь Ісус Христос, вирушали у мандрівку до Святої Землі. На той час такі паломництва могли тривати роками. Зараз, за допомогою сучасних засобів сполучення, це стало набагато простіше, і звершити паломництво до Ізраїлю, де залишилися дорогі кожній віруючій людині святині, можна за декілька днів.

Найбільш відомі та визначні місця на Святій Землі, відомі зі Святого Письма Нового Заповіту та з церковного Передання, історично належать Єрусалимській Православній Церкві. Це найдревніша з Помісних Церков, вона була заснована Самим Господом Ісусом Христом. Церква Єрусалима з повним правом може вважатися Матір’ю всіх християнських Церков.

У наш час, коли багато слів втратило початкові прозорість і ясність, поняття «туризм» та «паломництво» часто змішують. У християнському розумінні паломництво – це відвідування святих місць, монастирів та храмів, поклоніння святиням. Туризм же має ціллю отримання нових емоцій, збагачення новими знаннями. Таким чином, можна сказати, що паломництво носить здебільшого релігійний та духовний, а туризм – інтелектуальний та естетичний характер.

Звершуючись за благословенням Церкви, паломництво є свого роду особистим духовним подвигом, очищенням душі. Воно завжди пов’язане з покаянним настроєм. На Русі паломництво було надзвичайно поширене з перших часів існування на нашій землі християнства. Є декілька стародавніх слов’янських рукописів, у яких очевидці розповідають про свої випробування на шляху до святих місць. І хоча зараз кожне відвідування відомих монастирів та храмів називають паломництвом, з самого початку під цим словом малась на увазі мандрівка якраз до Святої Землі. За багатовіковий плин історії святі місця не один раз змінювали політичного господаря. Нині вони є частиною порівняно молодої держави Ізраїль, яка після віків поневолення лише у середині XX століття отримала незалежність.
У паломництво — до Ізраїлю
Ізраїль – досить невелика країна, що простягнулася всього на 450 км на південь і на 120-130 км зі сходу на захід. Ці землі завжди були стратегічно важливим регіоном і представляли інтерес для завойовників. Древньою палестинською землею проходили армії єгипетських фараонів та Вавілона, по ній марширували фаланги Олександра Македонського, легіони Римської та Візантійської імперій, цю землю топтали копита бойових коней хрестоносців, полчищ Саладіна, арабських халіфів, турків-османів. За новітніх часів землі нинішніх держав Ізраїлю та Палестини займали армії французів, англійців…

Офіційно мовою Ізраїлю є іврит та арабська, але більшість населення цієї країни розмовляє також і англійською. В Ізраїлі так багато вихідців з республік колишнього Радянського Союзу, що можна без перебільшення сказати, що кожен п’ятий громадянин цієї країни розмовляє російською. Іноді Ізраїль називають країною чотирьох морів. Хоча насправді там тільки два моря – Середземне та Червоне, але історично склалося, що два великих озера, розташованих посеред Ізраїлю, також називають морями. Так було ще за часів Нового Заповіту. Одне з цих озер – прісноводне. За древніх часів воно називалося Галілейським, або ж Геннісаретським морем. Якраз ця його назва більш відома з Нового Заповіту. Існують ще дві – сучасна: Кіннеріт, та стародавня: Тіверіадське озеро, або море.
Геннісаретське озеро-море утворилося в доісторичні часи в результаті геологічного катаклізму, який опустив частину ріки Йордан, так що зараз ця священна річка з півночі впадає, а з півдня – витікає з Кіннеріту. Воно зовсім невелике. Довжина Галілейського озера біля 20 км, а найбільша ширина – 10 км. У геологічному відношенні озеро цікаве тим, що лежить на 225 м нижче рівня моря. Його найбільша глибина – 50 м.

З Галілейським морем пов’язано багато новозавітних подій. Це і зустріч Спасителя з першими апостолами, і відоме чудо ходіння по водах, і заспокоєння бурі. На березі Галілейського моря Ісус багато проповідував народу, який приходив подивитися на Месію. Тут Він чудесно нагодував декількома хлібами та рибами тисячі людей. Сьогодні озеро Кіннеріт – новозавітне Галілейське море – постачає прісну воду для прилеглих районів, хоча його вода дещо солонувата на смак. У ньому, як і за часів Спасителя, водиться багато риби, тому Кіннеріт є знаним місцем рибного промислу.

Річка Йордан, що впадає у Геннісаретське море, відома чи не кожній людині. На березі цієї ріки Господь Ісус Христос прийняв Хрещення від Іоанна Предтечі. Кожна православна людина мріє хоча б раз у житті зануритися у священні води Йордану. У деяких місцях ріки для туристів та паломників підготовлено спеціальні роздягальні та спуски до води. Купальники носити там заборонено. Щоб зануритися у води Йордану, можна взяти напрокат або придбати довгі полотняні сорочки.

Долина, якою протікає Йордан, від підніжжя гори Єрмон до Мертвого моря, іноді являє собою вузьку ущелину, яка часто розширюється, особливо на півдні, доходячи до 20 км завширшки. Йорданська долина цікава тим, що велика її частина лежить нижче рівня моря і є найбільш низинним місцем на всій нашій планеті. Починаючись на високо розташованому Єрмоні, долина швидко спускається на 320 м нижче рівня моря. Таким чином містить у собі дві крайності – від суворої альпійської природи на півночі до сухої, випаленої сонцем пустелі на півдні. Довжина Йордану з усіма колінами становить близько 200 км. Ширина ріки змінюється від 25 до 70 м, а глибина – від 1 до 4 м.

Свій біг Йордан закінчує біля берегів всесвітньо відомого Мертвого моря. Греки та римляни в давні часи називали його Асфальтовим озером. Води його настільки солоні, що в ньому неможливо втопитися. Це найсолоніша в світі природна вода. Мертве море – найбільше озеро Палестини. Його довжина майже 11 км, а ширина близько 3 км. Це найглибша впадина на нашому материку, 430 м нижче рівня Середземного моря. Такі умови створюють підвищену концентрацію кисню, що робить зону цього водоймища надзвичайно привабливою для туристів. Вода, яку Йордан виливає у Мертве море, не має стоку: вона випаровується від нестерпної спеки.

Для віруючих Мертве море пов’язане в першу чергу з сумнозвісними містами Содомом та Гоморрою, які були розташовані біля його південного берегу. Згідно зі Старим Заповітом, люди цих міст впадали у збочену розпусту. Серед них знайшовся лише один праведник на ім’я Лот, якому Господь через Ангела повелів разом із сім’єю залишити місто, але ні в якому разі не обертатися. Коли сім’я Лота відійшла на деяку відстань, Господь обрушив на міста вогняний дощ. Жінка Лота не витримала і обернула голову, в той же час перетворившись на соляний стовп, який досі стоїть недалеко від берега Мертвого моря, що поглинуло залишки розпусних міст.
Місцями Євангельських подій
Більша частина життя Ісуса Христа пов’язана з областю на території нинішнього Ізраїлю, яка називається Галілея. Від області походить і назва Галілейського, або інакше Геннісаретського, озера, розташованого у його межах. У Галілеї, в невеличкому селищі Кана, Господь здійснив Своє перше чудо, перетворивши воду на вино. Христос часто відвідує Галілейські міста. Тут було розташоване місто Капернаум, яке навіть називається у Євангелії «Його містом». У Галілеї Господь повідав відомі тепер кожній віруючій людині заповіді блаженства. Нарешті, у Галілеї, на горі Фавор, незадовго до Своїх страждань Христос преобразився перед Своїми учнями, показавши Своє божественне достоїнство.

Паломники розповідають, що кожного року над горою Фавор в день православного свята Преображення Господнього, незалежно від погоди, з’являється невелика хмара. І навіть якщо цього дня віє сильний вітер, хмара залишається на своєму місці, і нікуди не переміщується. Через деякий час явище зникає. Віруючі впевнені: це чудо Господнє, що нагадує про події, які відбулися на цій горі майже 2000 років тому. Про них розповідають євангелісти Матфей, Марк та Лука. Сучасна церква Преображення на горі Фавор побудована за проектом Антоніо Барлуччі в 1924 г. на руїнах візантійської церкви та храму часів хрестоносців.

У Галілеї, в невеликому містечку Назареті відбулося також Благовіщення Божій Матері, яке стало початком Боговтілення і спасіння людини. Тут Господь Ісус Христос провів Свої дитячі та юнацькі роки, завдяки чому, як каже апостол Матфей у своєму Євангелії, Його назвали Назореєм (Мф. 2, 23).

Слово «Назарет» означає «стражниця». Сучасне місто розташоване на висоті 350-400 м на південному схилі гори Джебель-ес-Сіх. Звідси можна бачити панораму всієї Ізраїльської рівнини, гори Фавор, Гелвуй, Карміл, а також Середземне море. У новозавітні часи через Назарет проходив жвавий торгівельний шлях з Дамаска в Єгипет. Безсумнівно, це позначилося на місцевому житті. Жителі Назарету, вірогідно, мали недобру репутацію. «Чи може щось добре буди з Назарета?» — так запитав майбутній апостол Нафанаїл свого брата Філіпа, коли той повідомив йому, що знайшов очікуваного Месію.

У Назареті показують руїни синагоги, де Христос проповідував, а також місце на горі, звідки Його, згідно з євангельською розповіддю, хотіли скинути (Лк. 4, 29). Але головна пам’ятка міста – це місце Благовіщення Божій Матері. Католицькі монахи вважають, що ця подія відбулася на місці сучасного латинського монастиря, і показують у своєму благовіщенському храмі відповідну печеру. Православне ж грецьке передання свідчить, що подія сталася на іншому місці, ближче до міської смуги. Там зараз стоїть скромна церква, відбудована на руїнах попереднього храму, спорудженого святою Єленою. Всередині храму знаходиться глибокий колодязь, який називають «джерелом святого сімейства». За переданням, з цього колодязя Діва Марія брала воду.

Значну частину півдня Ізраїлю займає Іудейська пустеля, що простягається майже до Єрусалима. Ця пустеля утворює разючий контраст квітучим пагорбам зеленої Галілеї. Саме тут, на березі Йордану, який утворює поодинокі оазиси серед голого каміння та розпеченого піску, хрестив людей святий Іоанн Предтеча. В Іудейській пустелі перед початком Свого месіанського служіння провів сорок днів посту та молитви Господь Ісус Христос. Досить підноситься над сухою пустелею Сорокаденна гора, де Він провів дні Свого подвигу.

На схилі Сорокаденної гори стоїть грецький православний монастир, що називають Карантельським, або монастирем Спокуси. Його було засновано в IV столітті. На вершині цієї 380-метрової гори – руїни візантійської церкви, яка, за переданням, стоїть на тому місці, де диявол спокушав Спасителя та показував Йому всі царства світу. Серед паломників є традиція підніматися на гору Спокуси у повному мовчанні на честь сорокаденного посту Спасителя.

Недалеко від Сорокаденної гори, на схід від неї, знаходилось древнє місто Єрихон. Стіни цього міста дивним чином розвалилися після того, як ізраїльтяни на чолі з Ісусом Навином пройшли навколо нього і, за повелінням Господнім, засурмили в сурми. У новозавітні часи в Єрихоні розташовувалась римська митниця, а також палати Ірода Великого, який доклав багато зусиль, щоб прикрасити місто. В Єрихоні Христос зцілив двох сліпих (Мф. 20, 30) та гостював у митаря Закхея (Лк. 19). Стародавнє місто до наших часів не зберіглося. Сучасний Єрихон розбудовано на півтора кілометра у бік південного сходу древнього однойменного міста. В останній чверті XX століття там жило не більш, ніж 10000 особ, з яких приблизно 10% були християни, а інші – мусульмани.

У візантійську епоху Іудейська пустеля була місцем подвигу монахів. Залишаючи свої домівки, ці люди приходили в такі негостинні місця та селились в печерах та урвищах. Подалі від шуму та мирської суєти вони проводили своє життя в пості та молитві. Досі стоять в Іудейській пустелі монастирі, живі свідки славної історії Церкви. Найбільш відомою обителлю Палестини є Лавра преподобного Савви Освященного, розташована у важко доступному куточку Іудейської пустелі. Крім самого святого Савви, там подвизались відомі гімнографи Православної Церкви святий Іоанн Дамаскін та Косьма Маюмський, які залишили після себе незрівнянні за глибиною змісту та красою твори.

Лавру було засновано в VI столітті на місці печери, де жив преподобний Савва. Сама печера знаходиться у південній частині обителі. Перша монастирська церква в ім’я святителя Миколая також знаходиться в печері. Там зберігаються шанована ікона преподобного Андрія Критського і мощі монахів обителі, які постраждали від сарацинів. Над церквою святого Миколая знаходиться келія преподобного Іоанна Дамаскіна. У ній зберігається камінь, на якому преподобному за сповідання Православної віри відрубали руку.

Одним із найбільш відвідуваних монастирів Іудейської пустелі є обитель святого Георгія Хозевіта, розташована в зеленій ущелині, що нагадує оазис. Цей монастир засновано у 80-х роках V століття єгиптянином Іоанном, який спочатку подвизався в пустелі Фіванській, а пізніше переселився в Палестину. До нього на місці монастиря вже жили п’ять сирійських пустельників. Їх гробниця знаходиться під церквою святих Іоанна та Георгія Хозевитів або, як її інакше називають, часовнею святого первомученика Стефана. Пізніше наступником Іоанна став преподобний Георгій, іменем якого і названо монастир.

У Йорданській долині, в 5 км від Мертвого моря, розташований монастир преподобного Герасима (†475). Про цього святого, описуючи життя монахів та історію монастирів Іудейської пустелі, згадує інок Іоанн Мосх. Одного разу прп. Герасим зустрів лева, який дуже страждав від того, що у його лапу потрапила заноза. Святий витягнув занозу, перев’язав лапу нещасної тварини та наказав повернутися через деякий час, щоб зняти пов’язку. Тварина, неначе зрозумівши все, що було їй сказано, через вказану кількість днів насправді повернулася. Лев подружився з монахом та став виконувати усі його накази. Коли Герасим відійшов у вічність, лев настільки сумував, що ліг на його могилу і невдовзі помер.
Недалеко від Єрусалима розташоване місто, хоча й невелике, однак відоме у всьому світі. Це Віфлеєм. Ізраїльтяни зайняли його в ході війни 1967 року, і з тих пір місто знаходиться під Ізраїльським керівництвом. У Віфлеємі мешкає близько 15000 особ. З них приблизно 8 тисяч – мусульмани, а інші – християни різних сповідань. У Віфлеємі народився цар Давид, тому його називають «містом Давида». Саме сюди пришла Божа Матір разом з праведним Йосифом, щоб взяти участь у переписі населення. У вертепі Віфлеєма 2000 років тому народився Господь Ісус Христос. Над місцем цієї події у 327-333 роках свята цариця Єлена побудувала базиліку. Її перший вигляд не зберігся, тому що церкву неодноразово перебудовували.

Свята Земля багата на святині
Першим місцем паломництва по Святій Землі, звичайно, є Єрусалим. Історія цього міста почалася задовго до того, як Мойсей привів свій народ у Землю обітовану. На сьогодні Єрусалим є священним місцем для трьох провідних релігій світу, а в політичному плані місто з середини XX століття стало столицею новоутвореної Ізраїльської держави. Більшість пам’ятників історії та релігійних святинь розташовані на території Старого міста, кордоном якого є стіна, побудована турками у XVI столітті. Периметр цієї стіни всього 4,2 км. На досить невеликій площі Старого міста поряд з найціннішими святинями християнського, іудейського та мусульманського світів живуть люди. Більшість з них – араби-мусульмани. Є також євреї, греки та вірмени.

Православні паломники з Росії, України, Білорусі починають своє перебування у Святому граді з відвідання Духовної Місії – офіційного представництва Руської Православної Церкви на Святій Землі. Тут віруючі отримують благословення і звідси вирушають за стопами Спасителя у Його хресну путь. Найважливішим місцем паломницької програми є храм Воскресіння, або Гробу Господнього. Кожний православний паломник намагається не тільки відвідати його та поклонитися безцінним святиням, що зберігаються під його склепінням, але й помолитися за нічною Літургією біля Гробу Воскреслого Христа.
Храм Воскресіння досить великий. Він об’єднує під своїм склепінням місце розп’яття Христа, тобто Голгофу, та Його гробницю. Цю споруду, незважаючи на те, що вона займає велику площу, неможливо роздивитися здаля – церква щільно оточена іншими будівлями. Але всередині храм Гробу Господнього тісний. Його територія розділена на велику кількість приміщень: бокові вівтарі, капели, балкони. Деякі з них зовсім маленькі – всього два-три квадратних метри.

Вперше храм Гробу Господнього був побудований за наказом Костянтина Великого після Нікейського Вселенського собору, що відбувся у 325 р. Місце, де Христа поховали після розп’яття, було знайдено імператрицею Єленою, матір’ю Костянтина, яка побачила гробницю уві сні. На знайденому місці побудували три храми: круглу церкву, названу «Анастасіс» (з грецької – «воскресіння») над порожньою гробницею Христа, величну базиліку, названу «Мартиріум» (з грецької – «мучеництво»), а між цими двома спорудами – храм, що позначав місце розп’яття, «Голгофа».

Історично склалося, що різними частинами храма володіють різні християнські конфесії – православні, католики, вірмени, копти. А земля, на якій він стоїть, взагалі належить декільком арабським сім’ям, які беруть з християн гроші «за оренду». Їх представники вранці відкривають, а ввечері закривають двері храму.

Перше, що бачить паломник, входячи в храм Гробу Господнього – це Камінь Помазання, на якому, згідно з древньою іудейською традицією, тіло Ісуса було помащене благовонною олією та завернуте в плащаницю. Великі лампади, що висять над Каменем – дари від кожної з християнських конфесій. Праворуч від Каменя є сходи, що ведуть на Голгофу. Сам пагорб, який, за словами євангелістів, нагадував людський череп, не видно, але біля місця, де був встановлений Хрест з розп’ятим Христом, під склом можна побачити частину скали з тріщиною від блискавки, яка, за переданням, вдарила в це місце в момент смерті Ісуса. У скелі також зберігся отвір, в який було встановлено Хрест.

За стінами храму Воскресіння знаходиться одна з найвідоміших святинь християнського світу – Святий Гроб Господній. Над ним встановлено невелику каплицю, так звану «Кувуклію». Саме у Кувуклії відбувається чудо сходження благодатного вогню у Велику Суботу.

Кожного року перед Пасхою за молитвами православного патріарха та народу Господь зводить з неба чудесний вогонь. Перед тим, як Предстоятель Єрусалимської Церкви зайде до Кувуклії, в храмі гасять усе світло. Патріарх молиться у каплиці в повній самоті. Через деякий час – кожного року по-різному – дивним чином, без жодних дій з боку людей, у Кувуклії з’являється вогонь, який за лічені секунди наповнює весь храм. Віруючі давно помітили, що це небесне світло перші секунди після своєї появи не опалює. Коли католики та вірмени намагалися самі помолитися про сходження благодатного вогню, чудо не відбувалося.

У часи середньовіччя, щоб привезти благодатний вогонь додому, до Святої Землі вирушали сотні паломників. У свої домівки вони поверталися через роки, з огляду на існуючі тоді засоби пересування. Зараз існує традиція, запаливши лампади від явленного у Кувуклії вогню, літаками відправляти їх у різні кінці світу. А при вході в саму Кувуклію горить незгасаюча лампада, яку в Велику Суботу запалюють від благодатного вогню. Паломники, придбавши свічки, запалюють їх від цієї лампади та відразу гасять. Цим самим свічки освячуються. Їх можна забрати з собою як святиню.

Кувуклія умовно розділена на дві частини. Перша з них, Каплиця Ангела – невелике приміщення перед входом до Святого Гробу. В її центрі залишився фрагмент каменю, що закривав Гроб і на якому, згідно з Євангелієм, сидів ангел, який розповів жінкам про воскресіння Ісуса. Друге приміщення Кувуклії – сам Гроб Господній, у якому під мармуровою плитою зберігається шмат скелі, що залишився від печери, в яку поклали тіло Христа після розп’яття. Кожного дня біля Кувуклії відбуваються богослужіння, але паломники та туристи можуть все-таки потрапити всередину і поклонитися місцю воскресіння Христа. Поряд з Кувуклією є коптська капела, де можна побачити камені Гробу, не прикриті пізнішими забудовами.
На території Старого міста є багато інших християнських святинь. Це, наприклад, Сіон, місце, де відбулася Тайна Вечеря. Також тісними вуличками Старого міста проходить відома Вулиця Скорботи – цим шляхом Христос проніс Свій Хрест до Голгофи.

Напроти Золотих воріт Старого міста в Гетсиманському саду стоїть будівля католицької Церкви Всіх Націй, або, як її інакше називають, Базиліки Страждань Христових. Її побудовано у 1924 році за проектом італійського архітектора Антоніо Барлуцці на місці древнього візантійського храму IV-VI століть та церкви часів хрестоносців. Базиліку спроектовано так, що в неї не проникає денне світло. Церкву Всіх Націй прикрашають дванадцять куполів з гербами католицьких держав, які допомогли її будувати. За переданням, фасад храму знаходиться на місці, де Христа схопили стражники, а перед його головним вівтарем зберігся великий уламок каменя, на якому, згідно зі Святим Письмом, Ісус молився перед Своїми вільними стражданнями.

У Гетсиманському саду, неподалік від Церкви Всіх Націй, можна побачити вісім оливкових дерев, вік яких перебільшує дві тисячі років. Ці дерева були свідками історії, яку ми читаємо на сторінках Нового Заповіту.
Трохи вище католицького храму видно руську православну церкву святої Марії Магдалини. Її у 1888 році побудував російський цар Олександр III в пам’ять про свою матір Марію Олександрівну. Зовнішній вигляд церкви кожному паломнику з країн слов’янської Русі нагадує рідні храми: її золоті куполи виконано у московському стилі церковної архітектури. Іконостас храму зроблено з білого мармуру, розписи належать пензлю академіка В.П.Верещагіна. На прилеглій території є печера, де, за переданням, знаходились учні Христові під час Його молитви у Гетсиманії.

У середині Кедронської алеї в Гетсиманії знаходиться храм Успіння і Гробниця Богородиці, до якої ведуть 48 сходинок. Ліворуч від входу розташована могила Йосифа Обручника, а праворуч – гробниці Іоакима та Анни, батьків Пресвятої Богородиці. Церква має форму хреста. Перший храм, що був на цьому місці, побудувала свята цариця Єлена у 326 році. Пізніше його декілька разів перебудовували, особливо у період хрестоносців. Тут поховано Мелісанду, яка царювала за тих часів.

Сам гроб Богородиці висічений у скелі. Його оточують величні ікони. У 451 році на IV Вселенському соборі було вирішено відкрити гробницю Пресвятої Діви. Всередині знайшли погребальні одежі та Святий Пояс, який зберігається зараз у монастирі Ватопед на Горі Афон в Греції.

Ще одна гора у Єрусалимі, пов’язана з історією Нового Заповіту, – Маслична, або Єлеонська гора. На її вершині встановлено будівлю у формі восьмигранної ротонди – це Каплиця Вознесіння Господнього. Згідно з Переданням, подія Вознесіння Ісуса Христа, про яку розповідають євангелісти, відбулася саме на цьому місці. Каплицю в XII столітті побудували хрестоносці на руїнах зруйнованого у VII столітті ранньохристиянського храму.

Пізніше каплиця була перебудована мусульманськими завойовниками на мечеть: арочні пройоми заклали каміннями, а зверху надбудували купол. Всередині церкви на невеликому шматочку скелі видно відбиток ступні, залишений Ісусом при вознесінні на небо.

У колишньому східному передмісті Єрусалима розташований монастир Святого Хреста. Зовні він має вигляд фортеці. Його стіни насправді неодноразово витримували напади ворогів. Заснування обителі сягає часів Костянтина Великого. Спочатку монастир був грузинським, але у XVII столітті перейшов у власність греків. Написи на фресках монастирської церкви зроблено давньогрузинською та грецькою мовами. На підлозі храму, біля входу, видно чорні плями – це сліди крові монахів, вбитих на цьому місці мусульманами-завойовниками.

У вівтарі церкви під престолом існує отвір, що поєднує храм з підземною печерою, куди спускаються з північного боку вівтаря. Там росло дерево, з якого було виготовлено Хрест для розп’яття Ісуса Христа. Древнє передання розповідає, що вітхозавітний праведник Лот посадив на цьому місці три саджанці – сосну, кипарис та кедр, які виросли в одне дерево. Хрест, зроблений з цього дерева, підняв на собі тіло Спасителя світу. Керуючись цим переданням, древні грузини побудували на цьому місці обитель, яка отримала назву Монастиря Чесного Хреста. Зараз в обителі мешкає близько 10 монахів. Там влаштовано Музей Історії Православія на Святій Землі.

Ось уже тисячі років не висихає потік паломників до місць земного життя Господа Ісуса Христа. Навіть для тих людей, які не бували там, Свята Земля є часткою їх серця, якщо часткою їх серця є Священна історія нашого спасіння.





 Володимир ТЕЛІЖЕНКО. Знайдене «Євангеліє від Іуди» — стара єретична вигадка
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру