ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Вікторія СИДОРОВА.   30 років у духовному сані

14.03.2005
16 березня цього року настоятель Свято-Воскресенського храму Чернігова протоієрей Іоанн Савенко відзначатиме важливу дату в своєму житті. Цього дня рівно 30 років тому під час Божественної літургії єпископ Ленінградський і Новгородський Нікодим висвятив його на священика. На той час отець Іоанн навчався на останньому курсі Ленінградської духовної семінарії й замислювався про подальше пастирське служіння.

Славна подія в житті отця Іоанна Савенка
У червні 1975 року молодого ієрея було направлено до Чернігова в розпорядження єпископа Антонія, майбутнього митрополита Чернігівського та Ніжинського. Спершу владика Антоній призначив отця Іоанна до причту Свято-Воскресенського храму, а в грудні 1988 перевів до Свято-Троїцького кафедрального собору. З листопада 1990 року ієрей Іоанн Савенко служить настоятелем Свято-Воскресенського храму, виконує також обов’язки благочинного приходів Чернігова.

За бездоганну службу і сумлінне виконання пастирських обов’язків митрофорний протоієрей Іоанн Савенко нагороджений медаллю та орденом преподобного Сергія Радонезького, орденом святого рівноапостольного князя Володимира, орденом святого благовірного князя Даниїла Московського та орденом преподобного Нестора Літописця.
З лав радянської армії – у священики.
Напередодні славного ювілею ми зустрілися з настоятелем, щоб поставити йому кілька запитань.

— Отець Іоанн, ви обрали шлях служіння Богові в той час, коли це було просто небезпечно. Що допомогло вам зважитися?
— Тяга до богослужінь була в мене з дитинства, оскільки моя мама була віруючою жінкою і постійно забирала мене з собою. Я майже нічого не розумів, а мама була неграмотною і на мої запитання не могла відповісти. Проте все, що я чув і бачив у храмі — слова молитов, лики святих, свічки, лампади — не залишало мене байдужим. Також надзвичайне враження справив на мене наш сільський священик.

Я родом з Ріпкинського району, селища Радуль. Перш, ніж став священиком, життя мене потріпало. У 1959 році я закінчив 10 класів, в 1962 мене призвали до радянської армії. Служив три роки. Працював на різних роботах: на заводі залізобетонних виробів, водієм тролейбуса. Потім мене ще раз призвали до Збройних Сил, оскільки я демобілізувався лейтенантом запасу. Служив на військовій базі в Арцизі Одеської області, працював з електроприборним і кисневим обладнанням літаків. Мені пропонували залишитися в армії, однак це мене не приваблювало.

Я таємно відвідував храм у селі, однак мене швидко “вирахували”, почали розпитувати, що я там роблю і навіщо. Я не приховував, що віруючий, і мені не заважали. Всі йшли на танці, а я — до храму. Пізніше я подав заяву на вступ до семінарії, допоміг мені тоді владика Володимир, нинішній Митрополит Київський. У той час до семінарії було вступити дуже важко, особливо з таким минулим, як у мене — я ж був офіцером! Тому коли мене зарахували, спочатку не повірив. Навчався непогано, мене одразу перевели на третій курс, весь час я був старостою групи. Піст для православних – це духовна весна.

— Ви приїхали служити до Чернігова в 1975 році. Якою на той момент була духовно-релігійна атмосфера в місті?
— З дипломом такого навчального закладу, після відвідування таких храмів, служб, після навчання у такої професури, я вже міг навчити інших у Чернігові. Це доводилося робити, оскільки ані училища, ані семінарії у нас не було. Приходили навіть такі учні, які з трудом читали й писали, ставили багато запитань. До 1988 року кафедральним собором вважалася наша Воскресенська церква. Нагадаю, що це був єдиний діючий у Чернігові храм. Тоді в нас було дуже багато прихожан. Потрапити на Літургію було важко. Люди відчували духовний голод, а наш храм був духовним центром.

— Розпочався Великий піст. Що можна сказати про необхідність добрих справ у цей час?
— Євангельські слова звучать так: “Віра без справ мертва, і справи без віри так само мертві”. Це не означає, що треба повністю виснажувати себе. Для нас це духовна весна. Піст — це не мета, а лише шлях до неї. Ми вдосконалюємося, аналізуємо своє життя, каємося, сповідуємося і прагнемо не грішити. І, звісно, в ці дні необхідно не лише відвідувати храм, а й приділяти увагу ближнім, і не лише словом, а й ділом. І Церква має бути прикладом в цьому.

У дореволюційні часи при храмах завжди існували будинки пристарілих, притулки, їдальні для бідних. При монастирях виховували покинутих дітей. При нашому Воскресенському храмі також існував Будинок працелюбності, збудований благодійницею. Це теперішній будинок ДТСААФ. Ми надаємо допомогу тим, кому потрібні гроші на ліки, продукти. За зовнішністю людини можна побачити, чи насправді вона потребує допомоги. Таким намагаємося не відмовляти.





 «Сердце замирает в ожидании встречи со святыней»
 Вікторія СИДОРОВА. До Батурина — за покликом душі
 Вікторія СИДОРОВА. У ризу спасіння облачилися
 Вікторія СИДОРОВА. Іспит на гуманність. Що ми знаємо про ВІЛ/СНІД?
 Вікторія СИДОРОВА. Цікавинки “Різдвяних зустрічей” у Чернігові
 Вікторія СИДОРОВА. Будні та свята духовного училища
 Виктория СИДОРОВА. Православное общество в Чернигове
 Вікторія СИДОРОВА. Пустіть людей приходити до храму!
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру