ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
    Свято-Успенська Святогірська Лавра

Однією з головних святинь Сходу України є древній Успенський Святогірський печерський монастир, що височить над Сіверським Донцем серед вкритих густими хащами крейдяних гір.

За переданням перші християнські поселення, а можливо і монастир, з’явилися на цих горах ще до Хрещення Русі, коли шанувальники святих ікон були змушені залишати охоплену єрессю іконоборства Візантію та шукати притулку поза межами імперії. Частина з них переховувалася у Південній Італії, частина на Кавказі, а частина через Крим піднялася по Дону та Сіверському Донцю. Про це свідчать древні печерні обителі на берегах цих річок та знахідки сучасних археологів.

Щоб дістатися верхівки скелі треба пройти більш ніж кілометр печерами, які були вирубані у крейді понад тисячу років тому.

Саме в цих краях в середині IX століття проповідували хазарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило та Мефодій.
Про древні християнські поселення в цій місцевості свідчить і Іпатієвський літопис, в якому говориться, що у 1111 році місцеві християни зустрічали тут великого князя Володимира Мономаха.

Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивих іноків під час гонінь.

У VIII-IX віках тут переховувалися від іконоборців шанувальники святих ікон, у XII-XIII століттях благочестиві християни намагалися тут врятуватися від монголо-татарських орд Тамерлана, у XVI-XVII століттях монастир був форпостом на кордоні з татарським степом та католицькою Польщею. Саме сюди у ті часи переселялася братія із захопленої унією Почаївської Лаври.

Є у крейдяній скелі і своя печерна церва на честь преподобного Олексія, людини Божої, яку братія облаштувала на згадку про відновителя обителі архімандрита Арсенія Митрофанова, якого до чернечого постригу звали Олексієм. Колишньому насельнику Глинської пустині довелося відбудовувати монастир і відроджувати його духовне життя не після нашестя іноплемінників, а після закриття обителі імператрицею Катериною ІІ, яка наприкінці 18 століття передала монастирські землі своєму фаворитові князю Таврійському Григорію Потьомкіну.

Після напіввікового занепаду в середині XIX століття стараннями братії обитель розквітла і зовнішньо і, насамперед, духовно.

17 років провів у затворі в крейдяній келії на верхівці скелі преподобний Іоанн Святогорський.

З них останні 5 років подвижник відмовився навіть від опалення у келії. Щодня він звершував по 700 земних та сотні поясних поклонів, 5 тисяч молитв Ісусових, тисячу Богородичних та інші молитвослів’я. На зразок древніх подвижників святий носив власяницю та вериги, мав дари безперервної молитви, духовного розсуду, прозорливості та чудотворіння.

Як до джерела живої води за духовною втіхою та порадою стікалися до Святих Гір тисячі прочан зі всієї імперії.

Як казав святитель Харківський Філарет: „Де ще молитися, як не на цій скелі, де так близько до неба і так далеко до землі”.

Продовженням крейдяної гори є церква святителя Миколая. Вона наче виростає зі скелі, а три її куполи довершують природно-архітектурний ансамбль. Вівтар Миколаївської церкви вирубаний у скелі і вірогідно є залишком древньої Успенської церкви.

Поруч розташувалася каплиця на честь святого апостола Андрія Первозданного. Ідея її зведення під час відновлення обителі належить відомому мандрівнику та постійному гостю Святих Гір Андрію Муравйову, який був добрим знайомим архімандрита Арсенія (Митрофанова). Той у свою чергу після відвідин Палестини дав цій горі назву Фавор, а на верхівці звів храм на честь Преображення Господнього.

Нажаль богоборчий молох радянської доби не минув Святих Гір. Преображенський храм було знищено у 20-ті роки ХХ століття, бо він виявився вищим за зведений на сусідній горі пам’ятник революціонеру Артему.

Головною святинею монастиря є Святогірська ікона Божої Матері. Її в дар пустині написав афонський монах, який був вражений красою Святих гір та величчю обителі.

У 1918 році ікону переносили від села до села, укріплюючи віруючих та переховуючи святиню від наруги. Коли хресний хід зупинився в селищі Байрачик, вночі до хати, в якій перебувала ікона увірвалися більшовики. Ієромонахи Модест та Ірінарх, ієродиякон Феодот, господар та його дачка були вбиті, а ікона з виколотими очима лишилася стояти в калюжі крові.
У богоборчий період святиню зберігали благочестиві люди. А після відкриття Святогірського монастиря у жовтні 1992 року чудотворна ікона повернулась до своєї обителі, про що нагадує хрест, який височить на місці, де хресний хід зі святинею зустрічала братія.

У XVI сторіччі на крейдяному стовпі в колишній братській трапезній була явлена Святогірська ікона святителя Миколая.

В трапезній було облаштовано церкву, а богомольці майже стерли стовп, тому братії довелося його обкласти цеглою.

Від інших ікон святителя Миколая Святогірська відрізняється тим, що на ній Спасителя зображено без Євангелія (він ніби передав Його святителю для проповіді), а Божа Матір не тримає в руках святительський омофор (він вже на раменах святителя Миколая). Внизу ікони ми бачимо зображення Святогірря.

Сьогодні братія відновлює цей печерний храм, поруч з яким знаходилась келія преподобного Іоанна, затворника Святогірського. 17 років провів в цій крейдяній келії преподобний, який перейшов до Святогірської обителі після 11 років подвигів у Глинській пустині.

Лишилося поруч з храмом і місце, де молився преподобний, коли виходив з келії на богослужіння. Його святі мощі разом з материнським хрестом, який він все життя носив на собі, перебувають в Успенському соборі монастиря.

Революція 1917 року та прихід нової богоборчої влади перервали спокійний перебіг життя монастиря. Розпочалося чергове розорення та пограбування обителі, яке супроводжувалося святотатством, знущаннями та вбивством братії. Вже у 1918 році кількість братії скоротилася з 700 до 200 чоловік. У 1922 році радянська влада вигнала останніх і закрила Святогірську пустинь, яку перетворила на Будинок відпочинку. Успенський собор став кінотеатром.

Богоборчі розорили Арсеньївський, Охтирський та Спасов монастирські скити, Зруйнували Преображенський, Всіхсвятський та Петро-Павлівський храми, а на верхівці гори поруч з монастирем встановили пам’ятник революціонеру Артему.

До речі його появу передрікав один зі Святогорських старців на початку ХХ сторіччя. Монастирська старшина запитала юродивого та прозорливого ієромонаха Ісаакія: Чи не поставити церкву на сусідній з монастирем горі, яку називали Єлеоном? Старець, який взимку ходив босоніж, а влітку – в тулубі, приклав руковицю до лоба, глянув на гору та сказав: Церкви не бачу, бачу здорову людину. „Здорова людина” з’явилася на горі через чверть сторіччя у 1927 році.

Святі Гори було названо Червоними, Святогірськ – Слав’яногірськом, а монастир – Будинком відпочинку імені Артема.

Але подвижники благочестя лишилися і за радянських часів. Серед них ігумен Іоанн (Стрельцов), який ще за радянських часів передрікав відновлення обителі.

Відновили монастир у 1992 році. У 1995 році, коли збільшилась кількість братії, розпочали реставрацію та відбудову храмів та корпусів обителі. На сьогодні відреставровано Успенський собор, монастирську дзвіницю з Покровським храмом, найдревніший храм обителі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських зі скитом, в якому з благословення керуючого архієрея братія вдягається у древню форму одежі. Зі стін древніх печер стерто рани богоборчої доби, та відновлено храм на честь преподобного Олексія, людини Божої та храм святителя Миколая на верхівці крейдяної скелі. Справжньою пам’яткою дерев’яного зодчества можна вважати відроджений Всіхсвятський скит з дерев’яним храмом на честь всіх святих нашої землі.

Сьогодні усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть більш ніж сотня чоловік братії, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують далекі від суєтного життя Святі Гори.

2004 року заслухавши рапорт митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, керуючого Горлівською єпархією, Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю Горлівської єпархії УПЦ (м. Святогірськ Донецької області) статус Лаври. Віднині Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир іменується Свято-Успенською Святогірською Лаврою.

   1456  просмотров



 Приветственный адрес Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Алексия ІІ по случаю предоставления Святогорскому Свято-Успенскому монастырю статуса Лавры
 Митрополит Донецкий и Мариупольский ИЛАРИОН. Свято-Успенская Святогорская Лавра
 Алексей МАРК. Донбасс украсился Лаврой
 Из истории Святогорской обители
 Преподобный Иоанн Затворник Святогорский
 Свято-Успенская Святогорская Лавра (краткая историческая справка)
 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру