ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори



карта сайта
 Сергій БАРШАЙ.   Чудо і науковий підхід. Православне життя очима світських ЗМІ: 19 – 25 квітня

Благодатний вогонь у науковому ракурсі. – Атеїстична апологетика. – Святиня Криворіжжя. – Тоталітарне тло сектантства.

Після відзначення великого християнського свята Пасхи ЗМІ відразу ж залишили цю тему. Як відголосок свята у тижневику “Зеркало недели” за 24.04.2004 р. вийшла стаття О.Пугача під назвою “Нужен ли физике Храм Гроба Господня?”. Тут автор розмірковує про взаємозв’язок науки і релігії в контексті одного чуда, що повторюється з року в рік у Єрусалимі, а саме – сходженні Благодатного вогню у Велику суботу.
“Вопрос о слиянии науки и религии возник не вчера. Он незримо стоял еще века назад, в эпоху формирования научной методологии. Но, как известно, не разрешен до сих пор. Сегодня очевидно, что ни о каком естественном слиянии и речи быть не может. Эти две формы общественного сознания ведут себя как несмешиваемые вода и масло. У каждой из них своя социальная ниша” – такими словами починається матеріал.
“Ответ на вопрос заголовка статьи очевиден: конечно, нет. Физика как наука совершенно не нуждается в Библии. Зачем ей евангельские откровения? Она - сама евангелие современной науки. Так, по крайней мере, считает большинство ученых-физиков. Ссылаясь на поразительные достижения в исследовании структуры вещества на субатомном уровне, они утверждают, что физика способна в перспективе познать мир до самых его основ”.
Проте це не зовсім так. Як вважає автор, “в мире существует много явлений, за которые физики боятся браться, ибо не знают, с какого конца надо начинать. Эти так называемые аномальные явления в значительной своей части относятся к миру духовному. Одно из них с непоколебимой регулярностью и точностью на протяжении многих столетий происходит в Иерусалиме в печальную субботу, предшествующую православной Пасхе. В этот день в течение одного-двух часов после полудня под куполом Храма Гроба Господня, где уже собрались тысячи верующих, возникают яркие световые разряды, напоминающие мини-молнии. От центральной подкупольной точки эти сполохи спускаются по колоннам вниз и последовательно, от центра к периферии зажигают свечи в руках у посетителей… Это явление широко отражено в Интернете, им интересуется весь мир.
Но, похоже, физики живут в другом мире, поскольку это явление пока их не заинтересовало. Налицо совершенно очевидный физический феномен, имеющий отношение к энергиям и огню”.
О.Пугач приходить до висновку, що “физике не может быть безразлично явление, где речь идет об излучении новой, вероятно, не электромагнитной природы. В свое время с загадочного потемнения фотопластинок в сейфе французского ученого А. Беккереля началась эпоха ядерной физики. Не начнется ли эпоха новой, неизвестной энергии с изучения свойств благодатного огня?”
Можна добавити, що, окрім чуда Благодатного вогню сучасна Православна Церква має безліч інших явищ, які наука не може пояснити. І сьогодні немає наукового пояснення таким явищам, як мироточіння, оновлення ікони чи проявлення її на склі.

У наступному ж матеріалі зазначається, що “преувеличивать роль религии, при этом приуменьшая роль науки, - не стоит”. До цього закликає головний редактор журналу “Непоседа” А.Вороной з Харкова, лист якого під назвою “Кто удовлетворит потребности атеистов” опублікував тижневик “2000” за 23-29.04.2004 р. Захищаючи права сучасних атеїстів на самовираження (до останніх, очевидно, автор відносить і себе), А.Вороной не скупиться на досить відверті звинувачення на адресу Церкви. “…как следует из Библии, нет такого греха, который бы не отпустил вам Бог. Убейте вы одного человека, сто, тысячу, миллион, придите в церковь, покайтесь, и Бог вам все простит…
И если сегодня в Украине вдалбливают в головы религию, превращая народ в "послушных овечек", а государственные мужи крестятся перед телекамерами, то, значит, им это выгодно, ибо они желают править "вечно" и хотят, чтобы церковь помогала им. И если за годы независимости украинская нация деградировала, в интеллектуальном развитии вернулась на позиции Средневековья (с целителями, лечащими молитвами от всех болезней, как Иисус Христос, гадалками, магами, знахарями), если власть предержащие и духовенство доказывают, что церковь играет важную роль в построении державы, то, как гласит пословица, нельзя войти в одну и ту же реку дважды.
В XX - XXI веках ставка на религию, на церковь - анахронизм. Ведущие государства (в том числе и США) предпочитают ей фундаментальные исследования, научные разработки, создание новых технологий. А мы все цепляемся за "шаровары" и "святых".
“Непосєдовець”, у пориві “праведного” гніву на Церкву, чомусь поставив попутно їй у провину наявність гадалок, магів, знахарів, і зовсім незрозуміло до чого – шаровари (які “зайняли” почесне місце разом із святими).
У своєму атеїстично-полемічному запалі А.Вороной повторює безбожницьку аргументацію радянського періоду, тільки дещо перелицьовану на сучасний лад. Так, з приводу наявності на Українському радіо релігійних передач, він заявляє таке: “Слово Божье должна проповедовать церковь в своих СМИ, на коммерческих и частных радио- и телеканалах, но никак не за счет державных массмедиа, ибо последние не ее "придаток". Зачем мне ежедневно в 10.45 в передаче "Православный календарь" Софии Тютюн слушать, какой "святой" сегодня родился, какие чудеса он творил, как верно он служил Богу и т.п. Что, в Украине сегодня только одно мировоззрение - религиозное?!”.
Чому ж правдолюбець так не обурюється з приводу того, що як у теле- так і радіоефірі зараз засилля низькопробних передач, основу яких складають плітки, сумнівної якості музика або примітивний гумор? Адже, зрештою, зниження інтелектуального рівня наших медіапрограм сталося зовсім не через відповідне “бажання трудящих”, а з інших прагматичних причин. Чому його ображають лише передачі релігійного характеру?
Проте невдоволення дописувача вповні зрозуміле. У не такі вже далекі комуністичні часи, коли усі громадяни СРСР (як віруючі, так і невіруючі) формально були рівні перед законом, вітчизняний (державний!) ефір був, тим не менш, заповнений атеїстичними програмами. І ніхто у віруючих не цікавився, чи приємно їм у певний час слухати по радіо черговий безбожницький пасаж? І якщо А.Вороной не знає, навіщо йому слухати “какой "святой" сегодня родился, какие чудеса он творил…”, то нехай не забуває, що Українське радіо працює і не для нього одного. Слухачів же, які цікавляться такими темами, певно існує немало. А оскільки вони є платниками податків, то державне радіо, виходить, зобов’язане в даному випадку давати їм подібну інформацію.
Звичайно, атеїсти також мають право на свій інформаційний продукт. Проте сьогодні вони повинні усвідомити одну істину: атеїзм уже не є державною ідеологією! А тому проблему “кто удовлетворит потребности атеистов” мають вирішувати вони самі. І не треба намагатися її вирішувати шляхом заборони антиатеїстичних (тобто релігійних) програм.
На завершення хочеться зазначити А.Вороному, який задається питанням “Почему это "каждый культурный человек" должен знать Библию, а не труды "Материализм и эмпириокритицизм" В.Ленина, "Диалектика природы" Ф.Энгельса, "Происхождение человека и половой отбор" Ч.Дарвина?”, що відомий вислів про “опіум для народу” належить не Леніну (як стверджує автор) а К.Марксу. Краще вчіть класиків, пане головний редактор! Тим більше якщо ви вважаєте, що їх має знати "каждый культурный человек".

Про Свято-Володимирську обитель, що діє в Кривому Розі, розповідається в “Робітничій газеті” за 21.04.2004 р. (стаття. О.Прасенка “Монах не покликання, а дитя Господнє”). Як розповідає журналіст, “за шість років існування монастиря через його стіни пройшли десятки бажаючих присвятити своє життя служінню Богові. Але залишилися на сьогодні лише… 18 представників різних прошарків нашого суспільства…
Погодьтеся, що в наш вік усіляких земних благ і захоплень, не кожна молода людина “постриже” себе в монахи і повністю віддасться служінню божому. Хоча одні браття пішли в монастир від різних соціально-побутових проблем, інші – як діти Господні.
Режим монастиря досить непростий і створений по принципам послуху кожного його насельника... Дисципліна тут жорстка. Піднімається братія, як говориться, ні світ ні зоря, і до глибокого вечора кожний монах несе свій хрест господнього послуху”.

Проблему сектантського засилля порушила О.Дьоміна в статті “Из огня да в полымя”, опублікованій у тижневику “2000” за 23-29.04.2004 р. “Последнее десятилетие ознаменовалось неорелигиозным бумом. Уставшие от воинствующего атеизма и измотанные в пути к светлому будущему, обнищавшие душой, многие украинцы (да и другие восточные славяне) кинулись искать выход у алтаря. Большинство нашли спасение в православных храмах, а некоторые попали прямехонько в... нетрадиционные религиозные общины”.
Як приклад, авторка розповідає про ситуацію в Нікополі Дніпропетровської області. “Несколько лет назад такая община обосновалось в никопольской школе. "Служения" проходили в актовом зале в вечернее время. Затем общину выдворили из школы. На этом настояли родители учеников: во время родительского собрания они стали свидетелями жутких молитв "верующих". Даже стены и длинные коридоры не смогли заглушить рев, доносившийся из актового зала.
Еще несколько общин облюбовали дворцы культуры, бывший кинотеатр. По просьбе жителей близлежащих домов часть из них уже выселены, некоторые пока остались…
Сколько их, потерпевших и настрадавшихся, "перемерявших" на себя то общину иеговистов, то кришнаитов, то пятидесятников? Не найдя отдушины нигде, они - в вечном поиске истины.
"Боже, куда я ходила! - говорит Инна, вырвавшаяся из пут сектантства. - Я искала Бога, а оказалась в каком-то омуте. Сейчас даже не верится, что я могла попасть под такое чудовищное влияние. Бросала дома мужа, брала детей и шла на "Служение". (Так как молитвы продолжались иногда целый день, голодные дети зачастую засыпали прямо на собраниях. - Авт.)…
Марина посещала общину несколько лет. "По слову пастыря я выполняла любую работу, - вспоминает она. - Кстати, работа не оплачивалась. Поверив пастырю, что "призвана служить Богу", я лишилась работы, бедствовала, даже голодала. Со временем поняла, что была нужна общине только преуспевающей".
"Меня в моей церкви предали анафеме, а точнее - "предали сатане во измождение плоти" только потому, что я перестала платить "десятины", - это слова "сестры" Елизаветы.
Эти люди выжили, вырвались из липких пут и еще могут что-то сказать. А что скажут мертвые - те, кого проклял лжепастырь за неподчинение, или те, кто пожертвовал церкви свое имущество и умер от голода? Первейшей "заповедью" новых религиозных общин считается учение о финансах - обязательных "десятинах", пожертвованиях (от овощей и фруктов с приусадебных участков до золотых украшений, квартир, машин)”.
Не нужно забывать, что сектантская структура - не религиозная организация, привычная нам, - резюмує О.Дьоміна. – Она больше похожа на мафию или тоталитарную партию с железной дисциплиной и беспрекословным подчинением лидеру, который стремится к полной и единоличной власти глобального масштаба. Тоталитарные секты прибегают к обману и навязчивой пропаганде для привлечения новых членов, используют цензуру, прибегают к различным способам контроля над личностью, запугиванию и психологическому давлению”.


 

© Архивная версия Официального сервера УПЦ "Православие в Украине" 2003-2006 год Orthodoxy.org.ua
(при перепечатке материалов - активная индексируемая ссылка на archivorthodoxy.com обязательна)

Каталог Православное Христианство.Ру